Але кроки влади України мають дещо інший вигляд, ніж ті, які мають бути у даному випадку.
Ця ситуація багатошарова і слід її розглядати з різних ракурсів. Якщо говорити про інтереси Росії, то це в першу чергу, "гра м'язами" і спроби показати російському суспільству наявність сусідів-друзів. Що стосується України, то, на жаль, будь-який рух російських військ або законопроектів, пов'язаних з військовою активністю РФ, влада використовує тільки для розгону істерії та почуття страху в українському суспільстві, щоб проводити і приймати в цей час необхідні законопроекти та рішення, які неоднозначно сприймаються українським суспільством.
Хоча, насправді, подібні законопроекти РФ і Білорусі – це відмінний важіль для тиску на саму Білорусь, а також виходу на проактивні позиції у зовнішній політиці.
Поясню. Білорусь з моменту початку агресії РФ проти України, намагається грати роль нейтральної сторони і майданчика для переговорів, тим самим вирішуючи питання поліпшення відносини з ЄС зокрема і з Заходом в цілому.
Але паралельно Білорусь намагається грати і дружити з Росією, в тому числі вже і у військовому сегменті. Україна зобов'язана була активно реагувати на дипломатичному рівні й тиснути на Білорусь, вимагаючи залишатися дійсно нейтральною, а не створювати з РФ спільні сили ППО. Подібний тиск України підтримали б і на Заході – це по-перше. По-друге, такими кроками ми б розгортали в свою сторону патріотично-налаштоване суспільство Білорусі, яке не в захваті від активності РФ на їх території.
Але, повторюся, українська влада поки використовує будь-які військові рухи не для активної зовнішньої політики, а для нагнітання страху в українському суспільстві. Відбувається підміна справді важливих подій і рішень загрозою вторгнення, наприклад, закону про реінтеграції окупованих територій Донбасу.
Д.Снєгирьов
