Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Коли утвердяться в Україні принципи Гельсінського Заключного акту 1975 року?

Ігор Бурдяк | 8.10.2010 14:06

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
0

УГГ хотіла допомогти владі втілити принципи Гельсінського Заключного акту. Влада не хотіла такої допомоги.
Чи повинні ми допомогти нинішній владі виконати всі настанови ПАРЄ?


Цього року минає 35 років з тих пір, як було ухвалено Гельсінський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях.

СРСР підписав і ратифікував цей акт. Але своє відношення до прав громадян, до тих основних свобод, які влада зобов"язалася поважати, вона не змінила. Вона далі переслідувала інакомислячих, дисидентів.

Тому через рік після підписання Заключного акту була утворена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, відома також як Українська Гельсінська Група (УГГ), об'єднання діячів українського правозахисного руху.

Членами-засновниками УГГ були:

1. Руденко Микола Данилович (керівник групи),

2. Бердник Олександр Павлович

3. Григоренко Петро Григорович

4. Кандиба Іван Олексійович

5. Лук'яненко Левко Григорович

6. Мешко Оксана Яківна

7. Матусевич Микола Іванович

8. Маринович Мирослав Франкович

9. Строката Ніна Антонівна

10. Тихий Олексій Іванович

Згідно з основоположною декларацією УГГ її метою було сприяння виконанню в Україні постанов Заключного акту:

* збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих;

* доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт.

УГГ ставила також своїм завданням знайомити громадян України з Декларацією Прав Людини ООН, домагатися від влади здійснення права на вільний обмін інформаціями та ідеями, акредитування в Україні представників закордонної преси, утворення незалежних пресових агентств, безпосереднього контакту України з іншими країнами. Для виконання цих завдань УГГ встановила зв'язок зі своїми кореспондентами та співробітниками у різних частинах України, а також з іншими гельсінськими групами (вірменською, грузинською, литовською, російською), зібрала сотні документів, які свідчили про порушення органами влади людських та національних прав, й у своїх деклараціях, меморандумах, зверненнях, протестах доводила їх до відома різних міжнародних кіл, а також органів влади СРСР.

Але комуністична влада не потребувала такої допомоги. УГГ не отримала офіційної реєстрації, а члени УГГ зазнавали жорстокого переслідування за так звану антирадянську агітацію і прпаганду:

- 1977р. Руденко був засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Його справу було об"єднано з справою Олекси Тихого, якого за ст. 62 ч.2 КК УРСР було позбавлено волі на 10 років з засланням на 5 років та за ст. 222 ч.І – на 3 роки; остаточно – 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Визнаний судом "виключно небезпечним рецидивістом".;

- 17-21 грудня 1979 Бердник засуджений Київським обласним судом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом;

- Григоренка у листопаді 1977 року спровадили за кордон, нібито на операцію, а потім позбавили громадянства і заборонили повертатися в СРСР;

- 1981 р. Іван Кандиба був заарештований. Йому інкримінували співавторство і розповсюдження антирадянських матеріалів (документів УГГ). Того ж року був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом;

- 12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17-20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом;

- Мешко Оксана 1980-1988 – знову в ув'язненні;

- 23.04.77 Матусевич. заарештований разом з М.Мариновичем за звинуваченням в "антирадянській агітації і пропаганді", ст. 62 ч. 1 КК УРСР і в "хуліґанстві", ст. 206 ч. 1 КК УРСР за подіями чотирирічної давнини. Ні в розслідуванні, ні в суді, який відбувся 22-27 березня 1978 в м. Василькові Київської обл., Матусевич участі не брав. Вирок – максимальний термін за ст. 62 КК УРСР – 7 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання. Маринович отримав ту саму міру покарання;

- Ніна Строката з 1979 р. проживала на Заході;

Таким чином комуністична влада розправилася з усіма членами-засновниками УГГ.

Але організація не вмерла. Після арештів до УГГ вступили нові члени: Вінс Петро Георгійович, Калиниченко Віталій Васильович, Стрільців Василь Степанович, Січко Петро Васильович, Січко Василь Петрович, Овсієнко Василь Васильович, Литвин Юрій Тимонович.

З 1979 членами УГГ стали: Стус Василь Семенович, Чорновіл В'ячеслав Максимович, Красівський Зеновій Михайлович, Лесів Ярослав Васильович, Малинкович Володимир Дмитрович, Розумний Петро Павлович, Сокульський Іван Григорович, Шабатура Стефанія Михайлівна, Матусевич Ольга Дмитрівна, Горбаль Микола Андрійович, Зісельс Йосиф Самуїлович.

На весні 1979 в Мордовських таборах політичних в'язнів створено Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у місцях позбавлення волі, до якої ввійшли, між іншими, деякі члени УГГ (Л. Лук'яненко, М. Руденко, О. Тихий), а також інші політичні в'язні з України: С. Караванський, О. Попович, Б. Ребрик, о. В, Романюк, І. Сеник, Д. Шумук, Ю. Шухевич-Березинський.

На підставі доручення від УГГ створено Закордонне Представництво УГГ в складі: П. Григоренка, Л. Плюща та Н. Строкатої. Воно діяло в напрямі здійснення програми УГГ, виступало перед чужим світом на оборону діячів правозахисного руху в Україні, втримувало зв'язки з різними міжнародними організаціями (Міжнародна Амністія, профспілками, представниками за кордоном правозахисних груп інших народів СРСР).

Нинішня антиукраїнська влада намагається повернути радянські порядки. Дещо їй на цьому терені вдається.

Але є суттєві відмінності між СРСР і режимом Януковича. Нинішній режим, подібно радянському, бреше. Бреше нам і міжнародній спільноті. Але ця брехня шита білими нитками. Він каже, що керується демократичними принципами, водночас навіть в своєму середовищі режим використовує засіб тиску на своїх навіть до прийняття рішення (Чечетов диригує). Що тоді казати про "чужих"... СБУ поступово повертається до практики радянського КҐБ. Заради чого?

Радянський Союз мав вагому аргументацію. КПРС керувала будівництвом комунізму. Це було щось принципово інше, ніж несправедливий капіталізм. Тому навіть дисиденти (щиро чи ні) заявляли, що в основному вони згодні з генеральною метою партії, питання лише в спотворенні засобів її досягнення. Треба, мовляв, повернути ленінські норми в життя партії.

"Буржуазна демократія", казав Ленін, не сприяє побудові і розвитку соціалізму. А оскільки СРСР мав ленінську ідеологію, то цілком логічним було те, що він всякими засобами не допускав "скверну буржуазної демократії" в країну. І практика "перестройки" довела правоту ортодоксальних радянських комуністів (згадується стаття Андрєєвої в "Советской России" за 1988 рік), "буржуазні" свободи зруйнували не лише практичний ленінський соціалізм, а й Радянський Союз.

А ось логіки в діях нинішньої влади я не бачу. Адже він не воює з "буржуазною демократією" і "міжнародним імперіалізмом", більше того, він каже, що хоче туди інтегруватися.

Він каже, що сповідує принципи громадянських свобод, свободу засобів масової інформації, необхідність становлення громадянського суспільства. Він каже, що все це є передумовою для модернізації економічної і соціальної сфер. І ніякої іншої мети, крім покращення життя людей влада не має. То чому цей режим не лише грубо порушує ніби-то свято шановані ним принципи, а до того ще й цілком в стилі радянської влади цинічно бреше?

А цю брехню бачимо не лише ми, а й міжнародна спільнота.

ПАРЄ, зокрема, "висловлює свою стурбованість з приводу збільшення числа повідомлень, які заслуговують на довіру, щодо невиправданого втручання Служби безпеки України (СБУ) у внутрішні політичні справи, в тому числі тиск на журналістів, партійних активістів та активістів громадянського суспільства й їх родичів. Вважає, що такі заходи є неприйнятним у демократичному суспільстві, і в цьому зв'язку закликає владу реформувати службу безпеки та її функції у відповідності з європейськими стандартами".

Можливо, команда Януковича говорить те, що робити й не збирається?

Нагадаю, що після обрання Януковича президентом Європарламент закріпив за Україною право на заявку на членство в Євросоюзі.

Відповідний пункт міститься в резолюції, яку проголосували в четвер, 25.02.2010 у Європарламенті. Звичайно, подання такої заявки Україною не означало б, що Європа негайно, в пришвидшеному темпі займеться нами, але воно виразніше декларувало би справжні прагнення нашої влади.

Керуючись такою логікою, Микола Катеринчук домігся того, що Верховна Рада таки розглянула це питання. Як бачимо, підтримали проект постанови лише 26 народних депутатів з фракції Партії регіонів. То чи дійсно влада хоче до Євросоюзу?

Згадаю і інший факт. На порядку денному "ключовий" раунд переговорів між Україною та ЄС щодо розділу про глибоку й всеосяжну зону вільної торгівлі в угоді про асоціацію.

"Якщо ми заявляємо про необхідність "глибокої й всеосяжної" ЗВТ, то маємо закріпити існування чотирьох основних свобод (товари, послуги, робоча сила, капітал"). Але Брюссель не готовий говорити про свободу підприємництва", – каже один із чиновників, який веде переговори з Брюселем.

Чи не саботує уряд переговорний процес? Адже сьогодні навіть полякам, які з 2004 року в Євросоюзі не дозволено ще працювати, наприклад, в Німеччині. Чи дійсно влада хоче до Євросоюзу?

Ще згадується спроба імплементації "русского мира" в законодавство України. Тут в мене виникає асоціація з "аферою" Ляшка. Безумовно, в європейській країні його не було б уже ні в фракції, ні в партії, ні в парламенті. Але не за сексуальний скандал, а за "кримінальну справу про шахрайство в особливо великих розмірах". На жаль, навіть найбільша опозиційна партія "Батьківщина", член Європейської Партії не по-європейськи розставляє акценти. До речі, не лише тут. Коли голосували катеринчуківський законопроект про подання заявки до ЄС, депутатів БЮТ... не було в залі, тому його підтримало лише 61 депутат.

Характерно, що говорячи про "тушки", лідер постраждалої сторони Ю. Тимошенко, гнівно бичуючи владу за те, що вона методами підкупу, шантажу і погроз перетягує її людей, водночас "з розумінням" ставиться не лише до тих депутатів, які хочуть зберегти свій бізнес, а й навіть до тих "небагатих" депутатів, які хочуть на цих аферах заробити. Чому Л. Лук"яненко, член УГГ, якого часто видно на трибунах поряд з Юлією Тимошенко, не пояснить їй, як треба змагатися з владою за права людей?

І не лише Тимошенко. Недавно опублікована в УП стаття Справа Рудьковського: подвійні стандарти в дії. Там чітко показано, що вчинили кримінальний злочин не лише Рудьковський, а й прокуратура, за ініціативою якої суд змушений був звільнити його відповідальності. Протягом семи днів можна було подати апеляцію. Проте ніхто з опозиційних лідерів, партій, організацій цього не зробив.

Допускаю, що не всі мої судження вірні. Можливо, нинішній владі дійсно дорогі європейські цінності і вона справді хоче, щоб Україна стала членом ЄС. Але чому тоді вона свідомо, і, не побоюсь цього слова, злочинно порушує європейські стандарти?

Погоджуючись з Тимошенко в тому, що владу треба контролювати, додам, що допомогти "президентові, уряду і правлячій коаліції ефективніше розробляти і реалізовувати політику, націлену на досягнення високих європейських стандартів" зможе не вона і не лідери інших опозиційних партій і не депутати, бо вони є не народні, а "народні".

Ефективний контроль над виконанням владою всіх настанов ПАРЄ зможе позапарламентська організація, утворена людьми з такими цінностями, які були притаманні членам-засновникам Української Гельсинської Групи, які не будуть боятися погроз, що вони втратять бізнес, яких не спокусять мільйоном зелених, які не побояться сісти в тюрму.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua