Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

До так званої дискусії "Гуд бай, СССР". Навіяно реальністю і Federico Fellini

Кармелюк | 24.11.2009 02:56

1
Рейтинг
1


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
2

Чи доводилося вам лежати опівночі під куполом планетарію і дивитися на штучне зоряне небо? Сенс цього питання у контексті кінофестивалю, що прощається з СССР, відкрию наприкінці.

Так от, бажаючим зустрітися зі совком потрібно було приходити на проект з назвою "Дискусія: "Українські перспективи: надії та реальності", модератор – Микола Рябчук". Дискусії не було. Четвірка "мистецтвознавців", як сказала про них Радіо Свобода у своєму анонсі, влаштувала собі самохвальну прес-конференцію з презентацією про те, що Україну європейці "не хочуть". Згадували історію, показували слайди, звинувачували громадян України і цитували лише песимістичні цитати деяких урядовців ЄС. Іншими словами, перед нами сиділо чотири машини на виробництво мильних бульбашок. Їх фас і профіль уважно профотографовували і від того бульбашок ставало більше.

На вищенаведений вечір я запрошував друзів і знайомих, у надії, що зустріч у кінотеатрі Жовтень допоможе відверто поговорити про справжню причину сепаратного святкування 20 річчя оксамитових революцій у Східній Європі. Шкода і благо, що зі запрошених відгукнулися одиниці. Благо, що зекономили часу, а шкода, що не побачили маскувальників комунізму в обличчя. Останнє важливе, чим раніше, тим ліпше.

Справжня причина: відсутність декомунізації. Не в сенсі атрибутивного поняття (кольори, прапори, герби, пам'ятники, назви, збільшення кількості шароварів, пейзажів, натюрмортів і сала і таке інше), а в сенсі системного: змінити номенклатурних хранителів тоталітаризму на громадських діячів й інтелектуалів демократії.

Про це не було сказано жодного слова. Нажаль.

У кожному з наведених фільмів фестивалю сюжетна лінія саме це і демонструє: перехід. Перехід від тоталітарної системи до демократії.

За словами організаторів, вони намагалися знайти подібний український фільм, але марно.

Та й не диво – переходу на території сучасної України не було. Маємо владу комуністів і гебістів, що по нині вдало маскуються, створюючи партії різнокольорового спектру, очолюють "дисидентські" рухи і таке інше. Демократія відсутня.

Я сидів і чекав на дискусію. Зал в очікувані. Запропоновану форму спілкування останнього дня фестивалю топили у довгих зарозумілих демагогічних кальках. Лише пан Кіпіані боязко торкнувся грузинського досвіду і, оминув...

Образливо, але не боляче. Не зламало, як співає Skye Edwards...

Відверті слова пролунали лише за пів-години до офіційного закінчення "дискусії" у відділенні, що його модератор назвав "Якщо є у кого питання, будь-ласка..."

Розуміючи, що іншого простору поговорити про люстрацію не буде, з дослідженням необхідності котрої мене було запрошено, я вирішив грати за їхніми правилами пропустивши вперед декілька більш обурених підміною слухачів. Слухачі приємно зруйнували впевненість четвірки у персональній маразматичній ліпнині і у приміщені пролунало на зразок, переказую глядачів "...Та що ви таке кажете, коли ми і сидимо нині у кінотеатрі, котрий зветься "Жовтень", і Ленін у центрі Києва на Бесарабці стоїть...", стара пані скромно процитувала англійську пісню, останніми словами котрої були слова чи не варто нам сказати не гуд бай, а привіт. Сидячі на трибуні виразами обличчя вже зробили з неї вар'ятку.

Узяв мікрофон я. Розхвилювався, голос тремтів. Якийсь час не доводилося бути публічним. Але мої цифри пролунали. Я читав уривки дослідження, з котрого явно видно, що при владі комуністи і гебня. За правилами вечора я мав задавати питання. Моє було: "Чи готові панове, що сидять на сцені стати дисидентами у 2009 році?". Підтримали аплодисменти залу.

Аж раптом... розпочався цирк, крім бульбашок четвірки, що ще не всі встигли осісти на підлогу, у залі з'явилися підсадні помічники: моє питання спочатку ніжно замедитовано товаришом пана Кіпіані, котрий з ним вступив у дискусію сенс котрої залишився нікому не відомий, і грубо затоптано крикливим арогантом з великою лисиною і синім піджаком (про нього цікаве дещо потім) разом з авангардовою, на вигляд, дамою у чоловічому костюмі.

Тепер відповідь публіці не так бентежила четвірку, бо у них був цілий пакет запитань і коментарів і їх відповідь виглядала за схемою "бла-бла-бла, бла-бла-бла, а от на рахунок дисидентів, то бла-бла-бла". Нуль конкретики.

Відповідно, дисидентами вони бути не збиралися (хіба що за спец-завданням) і боротися за декомунізацію вони... та їм про це навіть подумати страшно. Принаймні, так виглядало.

Незважаючи, що я хвилину тримав руку для репліки, і ніхто, як виявилося, не поспішав, модератор-літератор (як він себе сам назвав) закрив подію.

Моє "Привіт, СССР" загубилося у легкому шумі подякувальних аплодисментів організаторам від вихованої публіки...

Це не кінець:)

Я з товаришками вже було зібрався, але вийшовши у приміщення, де ми залишили одяг, наштовхнулися на столи з кавою, вином і солодощами.

До мене першим підійшов пан Курков, у напівтемній кімнаті і без зайвої публіки він зацікавився, познайомився і отримав копію дослідження. Потім підходили і підходили люди. Молодій журналістці з Радіо Свобода я відверто зізнався, що інформацію про дослідження її редакція (і моя колишня...) ігнорує і розмови зі мною це або ж втрата часу, або експеримент. Побачимо, залишив свій телефон.

Пані Вєра Багаліантц, директор Німецького культурного центру, висловила велику зацікавленість роботою і пообіцяла запросити до проекту, котрий центр має висвітлити, як я зрозумів, перебіг люстрації у Новій Німеччині.

Нарешті вдалося поспілкуватися з організатором Катею Ботановою, котра досить оптимістично запросила на акцію, за що вдячний і аніграма не шкодую. Додаткова мотивація:) Закінчив нашу приватну дискусію аргументом на актуальність люстрації (Македонія її розпочала декілька місяців тому (!) у вересні 2009).

А потім був знову чоловік у синьому піджаку. За його словами він має безпосереднє відношення до тих, кого я зібрався люструвати. "Я занимаюсь выборами: Янукович, Русский блок", казав він про себе. А як ізюминку він розповів про організацію УКК (гадаю, що ця абревіатура знайома старшому поколіню дисидентів вісімдесятих). Пан казав, що його було поставлено очолювати організацію наприкінці вісімдесятих. Потім він впритул нахилився до мене і чомусь сміючись почав перераховувати кого вбили в його родині...

Поряд з'явився пан Єжи Онух, директор Польського інституту, і чоловік у синьому п'яно вигукнув: "О, і цього Онуха я знаю, я все про нього знаю". Єжи злякано на нього подивився і мені набридла компанія того, хто "занимаєтса виборамі". Я підійшов до пана Онуха, перепросив і подарував йому свій матеріал з цифрами.

Подруга колишнього поставленого керівника УКК, дама у чоловічому костюмі, напевно мала якісь запитання, але розпочала з того, що вона пригадує, як їй було дуже приємно чути мене на Радіо Свобода. Так як я там у ефірі майже не працював, а займався звуком й інтернетом, я їй то сказав. Інструмент входження в довіру не спрацював.

Вже був час їхати в планетарій, де відбувався фестиваль електронної музики. Попрощавшись, на таксі ми там були за 10 хвилин.

Лежачи під непомітним куполом планетарію, так як якісно зроблена проекція ілюструє чисте зоряне небо, відчуваєш себе в полі... Поряд дві австралійки, одна українського походження, що збиралася за високими рекомендаціями допомагати Ющенко, а нині з подружкою вчителюють англійську. Вони дивувалися дискусією, приємною музикою і я їм вже не казав, що замість обіцяних випускників Гарварду і Кембріджу в Секретаріаті, Кабміні й Верховній раді працюють колишні керівники обкомів, парткомів, райкомів і міськомів...

Чи лежали ви під штучним небом? А чи знаєте, що ми живемо у штучній країні?

P.S. Традиційне посилання на файли дослідження http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html

P.P.S. Більше про кінофестиваль на Facebook http://www.facebook.com/event.php?eid=197240160663&index=1










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua