Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Який президент нам потрібен?


2
Рейтинг
2


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
3

Народу потрібен лідер, який сформулює його історичні завдання

Роль сильного президента нині розігрують більшість можливих кандидатів на посаду глави держави. Арсеній Яценюк прагне стати "рятівником" країни. Юлія Тимошенко переконує, що тільки одна вона здатна впоратися з кризою. Віктор Янукович обіцяє навести лад і підняти економіку, бо "знає, як це зробити". "Сильний президент – сильна країна", – стверджує на біг-бурдах Сергій Тігіпко.

Інші європейські народи вже мали у своїй історії сильних керівників. І дуже часто на них обпікалися, бо ті перетворювалися на диктаторів і втягували країни у військові авантюри чи запроваджували терор проти власного населення. Винятків дуже мало – скажімо, Шарль де Голль у Франції. Як правило, при сильному керівникові з необмеженою владою придушуються суспільні механізми, запановує одна, "єдино правильна" ідеологія, нація зупиняється у своєму розвитку. Економіка розвивається однобоко – за рахунок гіпертрофованого розвитку окремих галузей. Наука, освіта, культура ставляться на службу режимові.

У свою чергу, суспільство "розслабляється": мовляв, ВІН за всіх думає, тому нам не треба брати дурного в голову і важкого в руки.

Тож більшість європейських націй кінець-кінцем зрозуміли, що перша особо держави має бути слабкою, чисто декоративною фігурою, символом, що об'єднував би всіх. У Великій Британії – це королева, в Іспанії і Швеції – королі, у Німеччині, Італії, Австрії – президенти. Попри популярність серед співвітчизників, вони фактично не мають якогось помітного впливу на політику, економіку й інші сфери суспільного життя.

Час диктаторів у Європі минув. Тож сподівання значної частини українського населення на "сильну руку" даремні. Кожен наступний президент буде слабкішим за попереднього. Так триватиме доти, доки народ не зрозуміє, що це не зло для нього, а благо!

Адже за слабкого керівника держави суспільство має кінець-кінцем перестати чекати манни небесної згори і вчитися вирішувати усі свої проблеми самотужки.

Українцям нині потрібний не сильний президент, а усвідомлення того, що головне наше завдання на даному історичному етапі – розвиток самоорганізації громадянського суспільства.

Іноді, щоправда, з уст деяких політиків лунає спрощена теза про процес демократизації: мовляв, треба дати більше прав місцевій владі. Але це ситуацію не врятує. Уже нині спостерігаємо небезпечне явище – панування місцевих князьків, регіональний авторитаризм. Яскравий приклад цього – випадок з депутатом Віктором Лозинським, який в окремо взятому районі став для усіх і паном, суддею, і прокурором, сам усіх карав і милував.

У 1990-х роках у Росії лідером нації міг стати Борис Єльцин. Він орієнтувався на ліберальну модель розвитку, регіонам ладен був дати стільки суверенітету, стільки вони могли взяти на себе. А своїм чиновникам радив щодня запитувати себе: "Що я зробив для України?" Бо маючи, надзвичайно розвинену інтуїції, відчував, що саме Україна має стати флагманом демократичних перетворень на всьому просторі СНД.

Але сам Єльцин допустився трьох фатальних помилок: не замінив новими силові структури, що дісталися Росії від СРСР; відправив у відставку прем'єра Віктора Черномирдіна, який зміг би продовжити його курс; призначив своїм наступником Володимира Путіна, вишколеного вихованця КДБ. Потім він про це шкодував, але вже було пізно: Росія стала на шлях реставрації і консервації авторитаризму.

В Україні авторитарний режим намагався побудувати Леонід Кучма. Це врешті закінчилося Майданом, який дещо змінив суспільну свідомість, але не вирішив головного завдання – демонтувати пострадянську модель держави й економіки. Замість цього один клан при владі замінив інший.

Взагалі за часи Незалежності за нерозвиненості, інертності і безмов'я суспільства усю владу в країні захопили гендлярі і крадії, яких ми чомусь називаємо олігархами і політиками. Як тепер її у них відібрати – ніхто не говорить. В усякому разі, у жодного з можливих кандидатів нема гасла: "Влада – народу!" Сьогодні ж він набагато актуальніший, ніж "Бандитам – тюрми".

На додаток тотальне введення пропорційної виборчої системи на всіх рівнях геть відрізало громадян від будь-якої влади чи можливості ефективно її контролювати.

Зрозуміло, що ні Янукович, ні Тимошенко, ні Яценюк, ні Тігіпко віддавати владу народу не будуть – вони лише обслуговуватимуть інтереси своїх кланів.

Нині за опитуваннями від 30 до 40% виборців не вірять жодному з провідних претендентів на пост президента. Це вже близько до критичної маси. Тож президентські перегони міг би виграти кандидат, який замість гасла "Сильний президент" висунув би інший – "Сильний народ". І включив би у свою програму запуск реальних механізмів передачі влади народу. Ну хоча б ось таких: вибори суддів, прокурорів і начальників міліції – на міському і районному рівнях. Вибори на місцях – по мажоритарній системі з чітким механізмом відкликання депутата виборцями у будь-який момент. Вибори до Верховної Ради – за відкритими партійними списками. У медицині – перехід до солідарної страхової системи, скасування посад головних лікарів, введення замість них менеджерів-господарників, якими керує обраний мешканцями села, селища, міста, мікрорайону громадський орган. Я вже не каже про конкретні програми виведення економіки з тіні, викорінення корупції тощо.

Жоден із можливих кандидатів про це поки що не говорить. А не піднявшись до усвідомлення історичних завдань, не можна стати ні сильною особистістю, ні по-справжньому сильним духом, розумом і волею президентом. Бо тільки той стає лідером нації, хто здатен відповісти на виклик часу, чітко сформулювати для народу програму розвитку країни і повести її по цьому шляху.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua