Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

КРИЗА ВЛАДИ


11
Рейтинг
11


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
0

І знову про наболіле... Останнім часом, ми доволі часто вживаємо термін "криза", до кінця не розуміючи значення цього слова А відтак, не розуміючи, що відбувається в світі і в нашій державі, зокрема. Отже, для початку, ми повинні усвідомити, що кризовий стан є наслідком, а не причиною.

На противагу від світової фінансово-економічної кризи, в Україні відбувається криза політична. Світові проблеми – від перевиробництва, українські – від неефективності влади на усіх рівнях. Тому глобальні тенденції суттєво відрізняються від того, що відбувається у нас. Так, наприклад, коли в світі продукти харчування, промислові товари, автомобілі і пальне дешевіють, у нас відбувається дорожчання.

Наша криза співпала зі світовою і розчинилася у ній, значно ускладнивши і так нелегке становище у державі. Тож, не фарисействуйте, панове можновладці, списуючи все на кризу світову. Подивіться у дзеркало і там ви побачите першопричину "кризи української". І не допоможуть нам у біді нашій унікальні рецепти найуспішніших країн світу, якщо ми не позбудемося головної складової "української кризи " – затхлого антидержавного політичного керма. Наш політичний бомонд вперто цього не хоче визнавати і продовжує проводити "політику страуса".

Західна Європа та США ще в страшних снах не бачили кризу економічну, як ми по самі вуха тонули в багні кризи політичної. Тонули з вини тієї влади, яка з перших днів Незалежності України, практично не мінялася в персонах й до сьогодні. Виключенням є лише Божий промисел та політичні і замовні вбивства, як правило, кращих людей нації. Влади, яка переслідуючи мету рейдерського перерозподілу владних повноважень і приватизації місць на владному Олімпі, зґвалтувала Конституцію, розбалансувавши її та перетворивши в легкий для маніпуляцій прожект. Таким чином, створивши документ, який продукує політичні та суспільні конфлікти. В правовій державі, автори такої наруги над основним законом держави, вже б давно відповіли перед законом.

У нас все інакше. Ми унікальні у вмінні на свій спосіб тлумачити і використовувати цивілізаційні досягнення. Комп'ютери – для незаконних конвертацій, принтери – для фальсифікацій, демократичні механізми – для неправових дій. З нашим вмінням в останньому, ми породили виродка кланово-кримінальної демократії. І не отямимося, як демократичним способом створимо тоталітарну державу, в якій голова Верховної Ради або прем'єр стане диктатором. Історія знає чимало таких прикладів на пострадянському просторі, як з півночі так і зі сходу.

Такою Україну вже давно, в солодких снах, бачать деякі екс-спікери та екс-прем'єри. Та поки не сталося, дякувати Богу! Бог шельм не поважає.

Криза, як це не дивно, крім надмірних проблем, несе в собі позитив. Вона безпомилково виявляє, чи є досконалою фінансово-економічна система держави і чи є соціально спрямована політика влади всіх рівнів. А отже, чи є влада ефективною.

Спроба влади перекласти відповідальність за всі негаразди в державі тільки на світову кризу, щонайменше, цинічна і нечесна. В цій ситуації стає зрозуміло: криза світова нашій владі вигідна. Якби не вигідна, вже б давно об'єдналися всі гілки влади перед непередбачуваними загрозами наростаючої кризи. Але політика, взагалі, дивна і страшна річ, а розуміння хитросплетінь і маніпуляцій політикуму – не для людей зі слабким серцем і здоровим глуздом.

Влада, як законодавча так і виконавча, опозиційна і владна – це інститути, які шляхом виборів народом одних та призначення вибраними інших, по суті, наймаються народом. Коштом його праці та податків, для належного збереження і розвитку інтелектуального та культурного потенціалу нації та ведення народного господарства. Підкреслюю, господарства народу, а не власного.

Слід відзначити, коштом непомірним, розміри якого законодавча влада, не порадившись з народом, встановила сама. Та ж ситуація і стосовно привілеїв і недоторканості. Теж не радилася! А коли на референдумі народ відмовив своїм "недоторканим обранцям" в привілеях, то хто глухим прикинувся, хто, з огидою плюнувши, прикинуся блазнем. Але в переважній своїй більшості були одностайні в тому, що не справа це народу, вирішувати...

Давайте згадаємо, хто трибуну парламентську блокував, обвішаний гумовими виробами, з демонстративно-лютою ненавистю до НАТО і Українізації. Лиш би не виконувати своїх обіцянок зняти недоторканість. А як пафосно обіцяли, щоб сподобатися народові, панічно жахаючись розпуску парламенту.

Президент, на жаль, не використав свій шанс навести лад в державі. Більше того, створив реальну загрозу ліквідації інституту президентства. І почалися з цього часу розмови про нездатність народу вирішувати важливі державні питання, які тепер будуть, і повинні, вирішувати обранці, але які вже виросли і стали опікунами свого недолугого, на їх думку, народу. А отже, стали господарями в державі. Парадокс. Стали ті, кого, по суті, народ не обирав.

І все ж таки, господар – народ. Адже він є головним носієм влади. За Конституцією, навіть перелицьованою. А влада – це слуги. Звичайно, не в принизливому розумінні цього слова. Слуги, підкреслюю, найняті шляхом виборів народом. Для успішного управління. А якщо діяльність найнятого неуспішна? Якщо розміри самовстановлених винагород і достатків вищі за доходи від неналежного господарювання? Якщо господарство доведене до банкрутства? Що тоді?

Звичайно, навіть за логікою життєвою, як і за законами, той, хто неефективний, в кращому випадку, звільняється без компенсації принесених збитків. Відповідальна і чесна виконавча влада, за власною ініціативою, йде негайно в відставку. Недієздатний парламент розпускається президентом, який повинен бути гарантом Конституції, а якщо він таким не є, передбачений механізм імпічменту, але не ліквідація інституту президентства.

За такими правилами діє відповідальна і чесна влада, яка дотримується законів і моральних норм. Нам такого не дано, наша влада інша. Вона не обтяжена моральними зобов'язаннями. Вона ігнорує як закони, так і волю свого народу, оскільки приватизувала місця на владному капищі. У нас добровільно владні коридори не покидають, а за законами звільнити їх, практично, неможливо. Бо ті, кого треба звільнити, писали закони для себе.

Отже, народ провокують на єдиний, дуже небезпечний, але найбільш дієвий шлях – революційний. Я проти всіляких революцій. Але дивуюся, що, як грім серед ясного неба, той, хто двічі, за часів Кучми, "самооборонно", важким бунтарським промислом здобув крісло міністра, сьогодні погрожує народові. Заявляє: у влади є всі засоби, щоб не допустити бунтів і безладів.

Бунтів нам, дійсно, не потрібно. Так само, як і не потрібно погроз народу, який доведений до межі. Дивуюся, як змінився світогляд і принципи, тоді ще чесного і симпатичного народові, захисника і бунтаря. Чи честь буває різна – одна у бунтаря, а інша у міністра?

Неприглядність українського самоспеченого в кланово-корупційному горнилі політикуму кричуща. В першу чергу, він страждає амнезією, оскільки забув, звідки прийшов і якими словами присягав народові, коли, ковзаючи та обриваючи нігті, дерся на владну гору. Крім того, вбив собі в голову, що за "важкі" піар-труди свої, довічно Богом помазаний на роль володарів країни. І так ввійшов у цю роль, що не здатний повернутися до реалій та розуміння, що головна і найважливіша його місія – це служіння народові. Для тих, хто вперто ігнорує закон і моральність, передбачені законодавчі і владні важелі впливу. Але влада виконавча і, особливо, законодавча, останнім часом, методично позбавляються цих важелів.

Найнебажанішим для законодавчої влади є важіль президентський. Найбільш легітимний в державі, оскільки президент обирається більшістю народу на всій території держави. І навіть за її межами. Тому і займає найвище місце на ієрархічній драбині держави. І під час усіх можливих дискусій на цю тему, він, легітимніший за кожного з тих, хто обирався частиною населення в окрузі. А за сьогоднішніх реалій, навіть не обирався, а купив собі місце у лідера партії.

З цієї позиції стає зрозумілою шалена атака на президента, як на найнебезпечнішого арбітра. І тоді, навіть не червоніючи на Шустер-шоу, колишній "надзвичайний" міністр звертається до керівника спілки, боюся вже мертвої української літератури, зі словами, що Регіонали могли б договоритися з БЮТом, якби разом позбулися президента. А той, багатозначно похитуючи головою, сором'язливо промовляє, що ще не на часі. Недотумкує сердега, що якщо таке станеться, наші парламентарі разом з владою виконавчою пустять і тих, хто ще залишився в Україні з торбами попід тинню Європейсько-Американському. А спогади про Атлантиду-Україну буде читати цей політик-публіцист по неділях хіба що на "Голосі Америки".

"Схаменіться люди добрі", сказав той, хто дійсно любив свій народ, плачучи щоденно кровавими сльозами, а не крокодилячими, тільки у неділю-рано, зілля копаючи. Але вражаючим є те, що наша влада здатна домовитися для деструктивних дій. І ніяк не здатна для боротьби з кризою.

Схаменімося і оберігаймо інститут президентства та право обирати президента народом!

І мова тут йде не про конкретну особу, а про інститут – механізм балансування сил, важіль недопущення окремих переваг у взаємодіях гілок влади. Адже бачимо, як найменш популярна за любими соцопитуваннями і дослідженнями, законодавча гілка влади, вперто, цинічно, цілеспрямовано і методично позбавляється впливу народу шляхом розбалансування Конституції, зміни законів, ліквідації механізмів відкликання депутатів та практичного усунення народу від можливостей обирати владу.

А мета тут єдина – монопольне володіння владою в державі. Така собі конституційна монархія на чолі зі "спікенархом" або "прим'єнархом". Чи не тхне тут зміною конституційного ладу, панове? Бо вже сьогодні лженародні лицарі, одягнені в лати недоторканості, успішно долають в'ялий опір Гаранта Конституції.

І не така вже сумнівна реальність, голосування в парламенті, конституційною більшістю, за ліквідацію інституту президентства. Не потрібно робити соціологічні опитування. Адже за ментальністю своєю, український народ хоче мати право обирати президента, а не бути заручником рішення депутатів, які подарують країні слухняного і безвладного "обранця". Який, ніби і є (для народу), та не існує для тих, хто його не хоче мати.

Ті, хто так надривно лементують про бездіяльність і неефективність президента діючого, в той же час підступно планують підсунути народові паралізовану ляльку "Гаранта", залишивши за собою необмежені права опікунства і розпорядження.

За таких умов, "парламентський президент" буде гарантом вже не слугам, а всевладним господарям до кінця днів своїх, бути при владі без будь – яких виборів. І не вірте брехні, що вони збираються змінити виборчі закони. Все буде так само, як і з обіцянками ліквідації недоторканості.

І наступить тиша і благодать. І будуть політичні вареники з м'яса і сиру, нафти і газу, медикаментів і вугілля. Хто що контролює, безкінечно мінятися місцями у владній макітрі, наповненій валюто-сметаною. Ті, хто будуть підніматися вгору, бо зміна місця і пози прискорює оргазм в екстазі безмежного владарювання, будуть діючою владою. А ті, що знизу, будуть опозицією, з трошки меншою кількістю "сметани" та достатків. У тих, хто живе за "поняті ямі", "домкратія" – святе діло. Про обмін місцями теж домовляться, адже домовлялися коли було вигідно. Бартеруючи міністра закордонних справ на заборону виборів в Тернополі, або, в угоду Північному брату, що підкине грошенят на грядущі вибори, захищаючи невігласа, який забувши своє місце, принижує президента, а отже, і всю державу.

Домовляться. За них не варто турбуватися. А от за забутого і багатостраждального Господаря – варто. А чи багато він хоче, той народ? Ні, хоче тільки гідного життя, трохи поваги і убезпечення від знущань влади.

Не так вже й багато. Але щоб цього досягнути, потрібно, щонайменше, ре-реформувати Конституцію. Повернути її до дієздатного стану, усунути теперішню, просякнуту нафталіном та кланово-корупційними зв'язками законодавчо-виконавчу владу, обмежити повноваження та кратність перебування у владі. І останнє: встановити нові і справедливі правила виборів до влади.

Мусимо це зробити, бо ніхто не знає, де межа терпіння пересічного українця. Він вибухає Коліївщиною, Холодним Яром чи Помаранчевою революцією так само несподівано, як і заспокоюється в гіркому розумінні, що ошуканий. Але пам'ятаймо: заспокоюється, набираючись історичного досвіду та внутрішньої енергії супротиву.

Можливо, краще не чекати, не випробовувати свою долю і народне терпіння. Народ не бездіяльний і не недолугий. Навіть, як би вам цього хотілося. Він до часу терпеливий і милосердний. Але терпіння може урватися, а милосердя змінитися спротивом. Народ не боїться погроз зверху, оскільки добре знає поведінку пихатих можновладців.

Вони коли відчувають силу народу, швиденько біжать до нього. Вірно заглядають в очі, полизують п'яти та підскиглюють "разом нас багато". Чекають щасливого випадку вскочити на воза народного гніву, щоб черговий раз заїхати до владної конюшні.

Народ втрачає терпіння і стає небезпечним для влади. Тому зараз так активно розповсюджується неправдива думка, що народ нездатний вирішувати важливі державні питання. Що відтепер в державі все буде вирішувати законодавча влада.

Багато ми чуємо про вплив на прокуратуру та СБУ. Про суди мовчимо. Достатньо згадати львівський апеляційний.Тому так вишукано, посилаючись на своїх батьків, виголошує недовіру народові навіть той, хто повинен керуватися законом і вірою в народ. Відомий політик сьогодення, що зайняв нішу в парламенті, розумно звільнену оцим же недієздатним народом, не зрозумів або утаємничує той факт, що якби не народ, не бачити йому владних вершин ще довго. І що солодка владна доля дісталася йому не за труди праведні, а завдяки мудрості народу, який наказав невігласа, котрий перелицював Конституцію. Бо мав щире бажання стати парламентським монархом.

Народ терпить але не прощає тих, хто його ошукав. А що є серед цього народу люди доведені до відчаю, скинуті своїми поводирями в прірву бідності, де вони заливають біль несправедливості сивухою – це правда. Гірка правда і наша біда. Біда, що, як мені здається, спланована. Пам'ятаю і знаю, що коли хотіли знищити Україну, спочатку знищили село, її генетичний код.

Ті, хто положили в братські могили мільйони людей голодом, навіть по-людськи не поховавши, так і не відповіли перед судом і не покаялися. Та це ще можливо витерпіти. Якщо усвідомлювати, що більшість цих канібалів, які, доречі, перевершили звірствами своїх колег по пакту Молотова – Ріббентропа, вже предстали перед найвищим судом. Але те, що сьогодні послідовники виродків принижують президента за високу шану і пам'ять невинно замордованих... Цього зрозуміти неможливо. І цього народ не пробачить, бо зрозумів, чому його сьогодні знищують. Страх перед усвідомленням невідворотності відповідальності провокує можновладців. І дуже часто на непродумані дії, а особливо слова. І тоді той, хто випросив у народу довіру, нічого доброго не зробивши, але виторгувавши собі місце голови, не забарився підписати документ, що відкриває дорогу до ліквідації інституту президентства. Дуже кортить позбутися тієї гілки влади, яка дійсно обирається народом і апріорі мусить бути його захисником.

Позбутися того інституту, який є противагою зліпленої за домовленостями Верховної Ради. Тому і бояться. Тому так запекло борються з тими, хто ще може на них вплинути, завадити "бєзпрєдєлу". Тому і говорять неповажно про главу держави, про народ і, навіть, про батьків.

Влада втратила повагу до народу. Слуги не хочуть виконувати свої обов'язки. Діти перестали поважати батьків. Чекай біди! І вона прийшла! Ім'я її -КРИЗА ВЛАДИ.

Оксана Тунік-Фриз

м.Чернігів

http://upi.org.ua/news/2009-06-06-7363



Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua