Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Повертаючись до вже колись написаного...


5
Рейтинг
5


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
4

Останнім часом з'являються у нас сумнівні публікації як на паперових носіях, так і в інтернеті, у яких навмисне подається фальсифікат про мови й зокрема про нашу – українську. Тож змушений повернутись до вже колись мною написаного з доповненнями й скороченнями...

Нещодавно отримав від вельми знаного письменника-сатирика N. "статтю" про походження "русского язика", яку накалякав такий собі Владімір Акімов ― київський мешканець, що працював клерком (цілком імовірно, що й донині працює) в Президії НАН України. Може б я і не звернув увагу на цю "статтю", але пан Акімов не просто клерк, а науковець і громадянин України, та й чого там його лукавити – я особисто знаю цю людину. Тож мене зачепило, особливо ось ці його слова (цитую мовою оригіналу): "Порой приходится слышать, как псевдопатриоты Украины сетуют на засилие русского языка в этом весьма юном (!) государстве. А что нам известно о происхождении и формировании языка, на котором говорит множество жителей Украины и России? В этой связи стоит коснуться вопроса о месте и роли общерусского литературного языка, а также о причинах, по которым нынче он насильственно изгоняется из своей исторической родины, Юго-Западной Руси". Та найбільше зачепило неоковирне слівце "псєвдопатріоти", до яких він очевидно й мене зараховує. Саме з цієї причини я сьогодні негайно порився у "Словарє Даля" і в розділі "О русском словарє" вичитав чорним по білому таке: "...в него (Словарь. ― У.З.) должна бы войти вся живая речь нынешнего великорусского поколения; Малая и Белая Русь исключены: это особые наречия. Некоторые слова из них, перейдя на деле в смежные великорусские области, вошли однако и в словарь". А в іншому місці читаємо примітку Даля щодо наречий: "...наречий руских три: велико-, мало- и било-руское, в подразделении их, говоры". Відчули протиріччя ― в першому випадку Володимир Іванович категорично стверджує, що малоросійська (українська) та білоруська мови ― это особые наречия, а в іншому ― наречий руских три: велико-, мало- и било-руское, ототожнюючи їх з говірками. Отже, щось тут явно не так. Тож доведеться докопатися істини...

Мені вже давно кортіло погутарити про історію виникнення російської мови, та якось було не до неї. Проте, здається, саме час, оскільки навколо неї в Україні вже стільки відвертих спекуляцій, що інколи стає не смішно, та й у самій Росії не змовкають теревенити про це. А якими неймовірними міфами вона вже встигла давно обзавестися, що впору раз і назавжди їх відкинути на смітник історії, як прикрі курйози.

Не дивина, що юнаком я знав російську мову вельми кепсько, і не тому, що вчив у школі через п'яте-десяте або мало читав (навпаки, читав аж занадто багато, не шкодуючи свій зір), а тому, що оточення було геть українське. І це не зважаючи на близькість до кордонів Росії! Якихось 60-90 кілометрів відділяє мою малу батьківщину (а це Старобільщина) від неї. На півдні і південному сході ― ростовські землі, на півночі від нас ― воронізькі, на заході й північному заході ― білгородські.

1964 року я виїхав із села на шахти й опинився наче на іншій планеті. Спочатку працював у Кремінній (це батьківщина знаменитих на ту пору українських баянів), а потім у Краснодоні, де українським тоді вже й не пахло. А якщо хтось і розмовляв українською мовою, то така людина почувалася принаймні білою вороною. Ось і я попав, ніби в космос, тож через місяць-два вже строчив, наче з кулемета, "акаючою" та "окаючою" мовою, бо так вимагало начальство... І навіть загуторив, як справжній донський козак.

Отже, відтепер "посідім-поокаєм" про саму мову. Почну з цитати мого колеги-журналіста Сергія Невського (газета "Вечерний Луганск" від 12 квітня 2007 року): "Починаючи розмову про "русскій (россійскій) язик", слід спочатку згадати, що Росія ― це неслов'янська країна. До територій, що населені давніми... народностями, можна віднести лише Смоленськ, Курськ, Брянськ ― території давніх кривичів (асимільваних західними слов'янами балтів). Решта земель – фінські, де ніяких слов'ян і в помині не було: чудь, мурома, мордва, пермь, в'ятичі та інші. Найголовніші топоніми історичної Московії усі фінські: Москва, Муром, Рязань (Ерзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула і т. д. Ці території за декілька століть було завойовано київськими князями з династії Рюриковичів, одначе число колоністів було в цих краях зі жменьку. В окремих містечках-фортецях, заснованих русинами (давніми українцями, а також почасти давніми литвинами-бєларусами; ― У.З.) і норманами (данцями та шведами), мешкала жменька колоніальних привителів з дружиною ― мережа цих містечок-фортець і називалася "Русь". А 90-95% населення краю було неслов'янське, підкорене цими цивілізованішими прибульцями. Мовою колоній була слов'янська койне ― тобто... мова, якою послуговувалися для спілкування між народами з різними діалектами та мовами".

Ну і як воно вам ― не шокує? Мене, приміром, абсолютно не шокувало, бо вже давно про це знав і повністю згоден з автором, хіба що є деякі несуттєві розбіжності чи обмовки, проте вони аж ніяк не впливають на вичерпні й справедливі висновки. Тож нема й причини акцентувати свою увагу на недоліках статті мого шановного колеги, а краще сконцентруємося на головному.

Для всіх освічених людей відомо, що колонізація будь-яких чужих земель у світі здійснювалася скрізь однаково. Тих, хто відчайдушно оборонявся, загарбники безжально знищували, а інші вимушено підкорялися, щоб елементарно вижити. Одначе в совєтських підручниках з історії СССР стверджувалося, що нібито під час колонізації Іваном Грозним чужих земель місцеве населення було масово знищене, хоч ми чудово знаємо, що це далеко не так. Лукавили російські історики. Наприклад, мордва, як осіла на своїх землях, так відтоді там і живе. На вологодських землях також живуть автохтонні хазяї...

До слова, про вологодський народець та його говірку. Коли я ще був зовсім підлітком, до нас у кінці 50-х рр. минулого століття на село приїжджала бабця до моїх сусідів Петухових― переселенців, що були завезені "добровільно" примусово на початку тридцятих одразу після Голодомору. Оскільки моя рідна бабуся була майже ровесницею гості з Росії, тож вона й стала для неї бажаною співбесідницею. До них спочатку приєдналася бабця Сорочиха ― наша найближча сусідка. Але згодом у неї зовсім пропав інтерес до вологодської гості. Яким же було моє здивування, коли я дізнався, що вони абсолютно не розуміють одна одну! Моя бабуся Марфуша скрушно зітхала й покладала на мене надію, мовляв, виручай, але я також виявився безсилий, бо майже нічого не міг второпати, що ж хоче сказати ця вельми мила, проте дивна бабця Євлампія з далекої російської сторонки. Наче й розумію слова, а зміст ніяк не можу второпати! У дивній говірці тій лунали знайомі й такі рідні для мене слова, що запам'яталися на все життя (давні українські; потім ніяк не міг вгамуватися ― як же вони, капосні, "заблукали" на Північ?), а саме: "годі", "що", "добродій", "добре", "зараз" тощо... Геть усе інше, за винятком деяких і справді російських слів, було для мене тоді невтямки. Навіть Льонька ― онук гості і мій приятель з дитячих років (він народився вже в Україні, тож цілком природно розмовляв лише українською мовою), скрушно бідкався, що зовсім не розуміє її "жахливу" говірку. Це вже потім, значно пізніше, коли я познайомився з "Толковым словарем живого великорусского языка" мого знаменитого земляка Володимира Даля (до слова, він данець), я зрозумів, у чому тут заковика. А ще дещо пізніше, коли вже навчався в університеті, я дізнався, що словника з такою назвою не існувало. Первинна авторська назва ― "Толковый словарь великорусского наречия русского языка". Цю назву навмисне перекрутили ще за життя Даля російські "лінгвісти" на догоду відомих імперських амбіцій російського царського режиму.

То що ж це за мова така загадкова була в тієї бабці з далеких російських закутків? Так тут і гадати довго не треба – це сучасна народна жива мова російська, лише з вельми характерною хитринкою, тобто це північна говірка чи діалект по-науковому, як потвердив би і Володимир Даль. І що прикметно, так це те, що в ній не більше 30-40% лексичних співпадінь з іншими слов'янськими мовами. Для порівняння ― бєлоруська та українська мова мають таких співпадінь аж 70-80%!... Ви мені цілком резонно можете заперечити, мовляв, яка ж це в біса російська мова, коли її, скажімо, зовсім не розуміють мешканці Воронізької області? Ну що ж, спробуємо прибрати ці протиріччя. Як відомо, у середньовічній Московії існувало одночасно декілька мов. Це вже згадувана койне ― мова княжої знаті, народні мови автохтонів (угро-фінські), тюрські мови, як релігійні в період ординського перебування і після захоплення Іваном Грозним влади в Орді ― аж до 1589 року. До цього року в тодішній Московії існувала так звана гібридна релігія ― своєрідна суміш з ісламу та християнства, для якої Ісус і Магомет ― рівнозначні фігури. Щоб не бути голослівним, наведу одну цитату з книги знаного російського мандрівника й купця Афанасія Нікітіна: "Бісмілля Рахман Рахім. Іса Рух Уалло. Аллах акбар...", що в перекладі означає: "В ім'я Аллага Вельмишановного й Милосердного та Ісуса Духу Божого. Аллаг великий...". Згодом сталося так, що в Москві остаточно утвердився грецький (православний) канон, через що використовувалася як в обрядах, так і в книгодрукуванні церковнослов'янська мова, а в Казані ― чистий іслам на арабському підгрунті.

Тож якою є сучасна російська мова в Росії і як вона сформувалася? Авторитетні російські лінгвісти й лексикографи схиляються до витоків, що мають дві складові ― це народна мова (ще раз наголошуємо: не слов'янська, а слов'яно-фінська койне з великою тюрською та монгольською домішкою), а також болгарська (власне давньоболгарська) або "церковнослов'янська". Окремою (штучною) мовою в Росії можна вважати російську літературну ― як виключно мову Пушкіна, Толстого, Достоєвського, тобто відносно невеликої й здебільшого освіченої частини населення. А от пан Акімов, як і дехто з інших любителів російської словесності, зараховують чомусь сюди й нашого безсмертного Гоголя, в творах якого часто-густо замішана домішка української говірки. Мабуть, вони не читали як слід його твори...

Але що так настійно приховують від нас майже геть усі російські лінгвісти? По-перше, до XVIII століття мова в Московії вважалася московитською, по-друге, руською (як тоді називали) мовою була лише виключно українська, по-третє, московитська мова не визнавалася європейськими лінгвістами, і що особливо важливо відзначити ― фахівцями слов'янських країн, навіть слов'янською мовою!... Ось тут якраз доречно згадати про активну діяльність Пєтра Пєрвого, який спритно та з притаманною для нього підступністю рішуче "прорубав вікно в Європу". Це він безсоромно вкрав назву в українців для свого "язика" ― "русскій", а для імперії ― "Россія", дещо переінакшивши на свій лад назву Русі, щоб у такий вельми незвичний спосіб утвердитись серед цивілізованого європейського світу. Адже для нього тоді Московія чи Московське царство ототожнювалося з мракобіссям. Це він запровадив так званий "гражданскій алфавіт" (не плутати з нашою кирилицею!), підрихтований большевіками в буремному двадцятому столітті. А до цього польські та чеські лінгвісти й лексикографи розмежовували руську (українську) мову і московитську, зовсім не вважаючи останню слов'янською через вельми збіднену слов'янську лексику. Тож для твердолобих прихильників російської словесності раджу ретельніше вивчити праці середньовічних дослідників, зокрема праці Р. Джеймса (1618-1619), В. Лудольфа (1696), Ф. Каріна (1778), роботу сучасного російського лінгвіста й лексикографа І. Улуханова "Разговорная речь Древней Руси", а також поцікавитись досягненнями сучасних російських генетиків, на яких я вже якось посилався в інтернеті, що шокували своїми несподіваними висновками навіть російський правлячий Олімп. А особливо раджу познайомитися також з нашим "Словарем української мови", створеним моїм земляком Борисом Грінченком ще на початку минулого століття, де близько 70 тис. українських слів з російським перекладом.

ШАНУЙМОСЯ, УКРАЇНЦІ, БО МИ ТОГО ВАРТІ!...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua