Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

"Трамвайні" кризи, пані Тимошенко та "гражданин" Ющенко

Антон Дмитрієв | 20.11.2008 15:03

-1
Рейтинг
-1


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
5

Хтось з політиків колись сказав, що українці – дуже мудрий народ і влада має молитися на нього. Для політиків це була передвиборча риторика, а насправді владі треба хоч іноді слухати народ – дуже багато цікавого могла б вона почути!

''Трамвайні'' кризи, пані Тимошенко та ''гражданин'' Ющенко
"Якось недавно довелось мені заїхати в Україну, у те найкращеє село..." – писав Тарас Шевченко. Експертам, аналітикам та політикам не заважало би частіше їздити громадським транспортом (особливо вранці та ввечері), щоб зрозуміти, що вони і народ живуть у паралельних світах, які досить рідко перетинаються. Фантастика? Ні, просто один день з життя трамваю.

Їдучи у трамваї і думаючи про своє, почулося раптом: "Ой, та ці пенсіонери!..." Як завжди, коли нема "бананів" у вухах чи не читаєш щось, так і тягне послухати народ. А народ тим часом вже перейшов на крик. Виявилося, молодий чоловік просто голосно говорив по мобільному телефону і зачепив у розмові тему виплат "дітям війни". По голосінню окремих бабусь можна було зрозуміти, що він сказав не дуже приємні речі на їхню адресу. А справа, виявляється, була у наступному. "Діти війни" завалили позовами окружні адміністративні суди, вимагаючи виплати належних їм дотацій. В одному Полтавському окружному таких позовів за два тижні набралося до 50 тис.! Судді кажуть, що у день, бувало, здавали і по 300-350 позовів. Так, дійсно, є порушення закону у частині виплати належних коштів "дітям війни", однак держава не має достатніх бюджетних асигнувань на виплати, але ж це пенсіонерам не поясниш... Не поясниш їм і те, що своїми позовами вони нічого не досягнуть, через те, що суди, по-перше, заблоковані таким величезним напливом однорідних позовів, а, по-друге, судді – у своїй більшості люди при пам'яті, тому розуміють, що навіть при позитивному рішенні суду грошей не буде через кризу в економіці. Але "діти війни" по всій Україні, як і в тому трамваї, кричать про беззаконня, не розуміючи, що за умови виплати їм усіх належним сум інфляція підскочить ще вище, економіка отримає ще один сильний удар, а бюджети будуть змушені жити виключно за рахунок кредитів. Людям похилого віку це все не поясниш, а шкода...

Далі у ґвалт підключилися і жінки бальзаківського віку, додавши,що треба, мовляв, "скотам депутатам" і "пані Тимошенко" зарплату зробити по 520 гривень на місяць, тоді і наступить,за їхніми думками, суспільна злагода і оздоровлення економіки. Я, в принципі, десь згоден, але влада не може бути бідною – в жодній державі світу не існує урядовця чи парламентаря, який би жив на мінімальну зарплатню. А що стосується пільг, то наш державний апарат просто вже звик до привілеїв і пом'якшень, тому справу ліквідації диспропорції між владою та народом треб реалізовувати послідовно і не за один раз, а кожного року зменшуючи поволі фінансування додаткових видатків бюджету на функціонування влади.

На пільгах емоційна розмова не закінчилася. Вже пів-трамваю вступило у розмову, при чому це все нагадувало ту саму Верховну Раду, де ніхто нікого не слухає і висновків не робить. Далі пара чоловіків почала звинувачувати у всіх бідах України "гражданина Ющенко", який, на їхню думку, розвалив державу "своєю апельсиновою революцією". Хоча, при тому піднесенні,яке спостерігалося у Києві у 2004 році, важко повірити, що якраз ці чоловіки і не були на тій самій "революції", яку тепер так затято лають.

Якщо порівняти усі закиди, які лунали у тому трамваї, то можна знайти оду спільну рису: усі винні, окрім нас самих. Українці – нація,яка дуже любить скаржитися. Це помітно усюди: ми звинувачуємо усіх, замість того, щоб зробити краще або просто вказати на помилки, не здіймаючи при цьому хвилю емоцій і негативу. Влади для народу немає – це аксіома. Але демонізувати верхівку теж не варто – все-таки, хтось же за них голосував, а, значить, у них хтось вірив і сподівався. Дійсно, мені теж не подобається робота Верховної Ради. І я сам вважаю, що такий парламент нам не потрібен: за свою каденцію VI (нинішнє) скликання ВР спромоглося ухвалити аж 46 законів, які дійсно потрібні державі суспільству, а не окремим бізнес-групам чи посадовцям. А якщо розділити суму бюджетних видатків на забезпечення законотворчої роботи ВР, а це 489 млн. 630 тис. гривень, на кількість ефективних законів, то отримаємо, що кожен закон нам, громадянам, обійшовся у 10 млн. 644 тис. грн. Непогано, правда, при нашому рівні життя? При цьому ВР влаштовує собі постійні канікули, працюючи реально по три дні на місяць і роблячи перерви у засіданнях заради торгів за посади, а не економіки і суспільства, до яких черга дійде, напевно, тільки після повного колапсу держави. Але при всьому цьому розпускати Раду – не вихід. Який сенс у цьому кроці, якщо до парламенту пройдуть ті ж самі? Треба забезпечити громадський контроль діяльності ВР, жорстку критику її роботи, що дозволить парламенту відчувати себе під прицілом. Також доцільним є ввести спрощену процедуру відкликання партій і блоків або окремих депутатів із парламенту замість того, щоб кожного року проводити неефективні вибори.

Що стосується персоналій. Самі по собі Ющенко, Тимошенко, Янукович і решта – можливі, цілком нормальні люди, які хочуть користі державі. Проте,один у полі не воїн. У всіх є радники, купа допоміжних служб і апаратчиків. І тому, коли на західній Україні після повені чиновники райрад ходили і вимагали підписувати незаконні акти про відсутність пошкоджень – це не пряма вказівка Ющенка, Балоги, Луценка, Тимошенко чи Медведька. Це – дискредитація влади на місцевому рівні "князьками", які вважають (в більшості випадків правильно), що люди просто не достукаються із скаргами до вищих осіб держави, як хочуть щось змінити.

Стосовно економіки. Дійсно соціальні видатки стали одним із чинників кризи. Але народу самому треба зрозуміти, що низькі соціальні виплати – це запорука зростання економіки. А так ми перетворюємося на американців, які живуть за рахунок соціальних виплат, а борг США сягає більше 10 трильйонів доларів. Українці привчилися дивитися на державу, як на господаря, який щедро дає гостинці і подачки, тоді як треба навчитися зворотньому мисленню: держава повинна отримувати від працюючих подачки і гостинці у вигляді наповнення бюджету і сприяння зростанню заробітних плат не вертикально, а горизонтально, із зростанням виробництва і рівня життя. У нас – споживацька психологія,яку ми пристосовуємо і до влади, і до економіки, вважаючи, що нам все хтось мусить давати і забезпечувати. Тому, можна вважати, що у популізмі політиків великою мірою винні і самі українці, які очікують від кожних виборів чи новопризначених чиновників "дощів благоденства" у вигляді підвищених соціальних виплат, забуваючи про першочерговість розвитку реального сектору економіки.

На завершення. Нам треба припинити бути нацією "скаржників". Треба не чекати допомоги від влади, а самим братися до справи порятунку економіки, зменшуючи витрати, плануючи власні бюджети і економлячи ресурси. Братися до розробки політики самотужки, пропонуючи Урядові, парламентові і Президентові проектів програм, заходів та документів. Годі чекати!

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua