Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Тихенький колапс Української держави

Антон Дмитрієв | 23.10.2008 17:50

-7
Рейтинг
-7


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
13

Політична криза переросла "намаганнями" Банкової в економічну та соціальну. Країну лихоманить після 3 вересня 2008 року і швидкого покращення не очікується... Що далі?

Тихенький колапс Української держави
Ще 2003 року одному із народних депутатів з блоку "Наша Україна" було задано питання: "Чи розумієте Ви, що, поки Ющенко протягне руку Тимошенко, маленький українець протягне ноги?". Відповідь була ґеніальною: "Ющенко – джентльмен. Він ніколи перший руки дамам не протягує!"

Минуло п'ять років і неприязнь вже чинного Президента України до чинного Прем'єр-Міністра України вилилася вже у відкриту війну, яка поки що минається (на щастя) без реальних бойових дій та кровопролиття. Своїми суперечливими та нелогічними вчинками Президент залишився майже без союзників, з якими можна продовжувати вести політичні ігри та не турбуватися про своє політичне майбутнє. Деякі дослідники вже сказали, що про Ющенка будуть сперечатися, як про того ж Мазепу. Навряд чи, бо чинний Президент нічим себе не зарекомендував, окрім підтримки політичних інтриг, протистояння із усіма та відчайдушні намагання повернути собі хоча б десяту частину тих повноважень, які мав Леонід Кучма. Тут Віктор Андрійович забуває одну маленьку деталь: у Кучми був досвід керівництва великим колективом, досвід управлінця і організатора, а в Ющенка – ні, бо прикладне керівництво він зміг осягнути (і те опосередковано) лише в Уряді. А вже волі Леоніда Даниловича Віктор Андрійович може тільки заздрити!

За політичними вибриками та нікому не потрібними перевиборами панове з банкової забули про економіку. Звичайно, з вікна Секретаріату Президента не видно, що економіка поволі падає у глибоку прірву, з якої її можна вже і не дістати, як у середині 90-х. Достатньо лише виїхати з Києва в індустріальні реґіони, і все стане зрозуміло. По-перше, відбувається руйнація металурґійної промисловості, яка простоює через відсутність зацікавленості в українському металі Росії та Європи. У першій налагодили власне виробництво, яке дешевше, а Європа віддає перевагу китайському металу через його знов-таки дешевизну та прийнятну якість. У результаті вся металурґійна галузь України поволі починає завмирати. Достатньо лише сказати, що на меткомбінаті "Запоріжсталь", який є одним із декількох найбільших комбінатів Східної Європи, робочий тиждень скоротили до чотирьох днів, тоді як ще місяць тому був 7-денний робочий тиждень через виробничий цикл.

Майже така сама ситуація і з іншими галузями економіки. Основний споживач експорту України – Росія – м'яко чи різко, але починає відмовлятися від української продукції. Європа теж, якщо поцікавитися, віддає перевагу дешевшим і більш потрібним товарам з Китаю, який, треба віддати йому належне (на жаль), орієнтується більше не на власні стандарти чи директиви, а на запити та потреби конкретних замовників. Тож, через нерозумну політику щодо переорієнтації виробництва та його модернізацію, можемо поставити жирний хрест на швидкому виході із економічної кризи принаймні у 15-ти галузях виробництва.

Стосовно банківської сфери. Нацбанк, нарешті, таки навчився управляти, а не спостерігати за, фінансовою стабільністю в Україні. Заборону на зняття депозитів повинна убезпечити банківський сектор від кризи та обвалу, як це було восени 2004 року. Тем паче, що пересічним українцям не треба знімати десятки тисяч гривень із банківських рахунків.

Політична ситуація просто побила рекорди абсурдності в Україні. Коли вже весь нормальний політикум світу радить Президентові забути про всі свої сварки з Тимошенко і разом працювати над вреґулюванням економічної ситуації, Ющенко із незрозумілою впертістю штовхає і себе, і державу в небуття. Він не розуміє, що слабку державу в економічному та політичному планах можна дуже швидко приєднати до іншої,більшої держави чи міждержавного утворення. І ситуація з Грузією, на тлі флеґматичності та лише погрозливих заяв європейських країн, має вказати Президентові, що і на більш сильних суперників можна чинити тиск, не говорячи вже про ослаблену політичними та економічними війнами Україну.

Так, парламент не працює. Але тут Вікторові Ющенку треба було не показувати свою чергову слабкість перед складнощами і розпускати парламент, а знайти разом із Юлією Тимошенко та опозицією нормальний демократичний вихід із ситуації. Тільки дітям у середніх класах школи цікаво, що там політики роблять. Народу ж загалом потрібна робота і коефіцієнт її корисної дії має бути хоча би трошки вищий за нуль, який ми спостерігаємо зараз. Замість знаходження компромісу та шляхів виходу із кризи, перемовин та державницької позиції, політично слабкі сили штовхнули Банкову на безвідповідальний крок – розпуск Верховної Ради. А хто сказав, що новообрана Рада буде кращою? Хто сказав, що через місяць після перевиборів буде створена коаліція, якщо пройдуть ті самі обличчя? Якщо вони зараз не можуть домовитися через особисті вказівки з-поза будівлі парламенту, то чому диво має трапитися після перевиборів, які нормально сприймає менше 30 відсотків населення. А якщо ініціатори виборів орієнтується лише за фіктивними соціологічними проґнозами, не виходячи навіть персонально до людей, щоб спитати їхнє ставлення, то тоді уявлення про настрої людей може бути у Президента таке саме, як і у людини, яка нюхає квіти через протигаз. Не знаю, чи замислювався Ющенко хоч раз над цим, але йому треба серйозно змінити свою команду. Я, мешканець Києва, як і усі мої друзі, майже жодного разу не бачили на власні очі народного депутата, не говорячи вже про міністрів чи голів фракцій, при тому, що усі органи влади знаходяться у тому ж таки Києві. Влада абсолютно відірвалася від народу, і кожні вибори ставлять владу все далі і далі від народу та його потреб. А далі вже, як у Жванецького, народ і держава (в особі влади) можуть стати не просто суперниками, а ворогами. І кожні чергові вибори тільки озлобляють виборців, який бачить, що вибори фактично не приносять ніякого результату, а власне слово "вибори" стає вагомим лише для партійних функціонерів, які "вибирають" місця у списках для більш чи менш наближених до лідера. У "Нашій Україні" це видно, як ніде, де партійна дисципліна настільки низька, що, за найменшої можливості, колишні соратники стають непримиренними ворогами і обливають брудом один одного. А все лише заради задоволення ненависті, яка присутня у Віктора Андрійовича до Юлії Володимирівни, як до більш принципового та сильного лідера.

Коли політикани починають говорити про демократичність перевиборів, бо так, мовляв, роблять усі демократичні країни (Канада, Німеччина тощо), то треба при цьому додавати, що демократичний світогляд та традиції у цих державах значно довші та глибші, ніж в Україні, а рівень життя, ментальності і державницького мислення політиків на багато порядків вищий, ніж в Україні. Тому казати про те, що перевибори – це нормально для постійно нестабільної країни – це нісенітниця і абсурд. Такими нераціональними політичними кроками наша держава може зажити собі гіршу славу, ніж багато африканських держав, в яких поняття "демократія" і "державотворення" підміняється постійними виборами і власною наживою, що можна бачити на прикладі тієї ж Сомалі. А конкретно говорячи про вибори треба зауважити, що вибори можна проводити хоч кожний місяць, але за гроші їх ініціаторів і з мораторієм на участь у виборах тих партій і політичних сил, які вже були представлені у Верховній Раді. Тоді перевибори набувають сенсу. В іншому випадку на найближчі п'ять років повторні вибори парламенту будуть аналогічні урагану "Катрін", який поховав під собою Новий Орлеан у США.

Головна увага повинна бути приділена зараз економіці, активній підтримці та недопущення її стаґнації. Політиканам, які думають лише про себе, а не про державу, варто замислитися над тим, що їхній бізнес і бізнес їх родичів теж буде знищений фінансовою кризою, якщо і далі "закривати очі" на світову кризу і вважати, що Україна знаходиться в іншій реальності, а всі проблеми держави здатні вирішити тільки вибори. Якщо терміново і жорстко не припинити політичні протистояння і не направити усю енерґію скандалів на допомогу економіці – тоді можна років на десять забути про європейський вибір України, про нормальне життя прийдешніх поколінь і продовження державотворчого процесу.

"...поки Ющенко протягне руку Тимошенко, маленький українець протягне ноги..."

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua