Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Ціннісний підхід як державне мислення

Віктор Вірний | 29.09.2008 12:07

-8
Рейтинг
-8


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
12

Майбутнє, без пам'яті про минуле, без повернення до джерел і справжніх цінностей – примарне. Ціннісний підхід може і повинен скласти основу державного мислення і стати прикладом наслідування.

Здавалось би, якщо кордонам між державами існувати, то природно вони повинні складатися, аби відділяти території з різними народами, певними традиціями і культурою, мають бути проведені у відповідності до географічних особливостей ландшафту. Зрозуміло, що в дійсності це не так. Природні катаклізми, війни, великі переселення народів постійно чинили безпосередній вплив на процеси державотворення в усьому світі. Багато припало й на долю України-Русі на шляху створення власної держави, допоки не склалися її нинішні кордони.

Однак позиція, яку сьогодні зайняв Глава держави, "мілітаристичний чад", що надсаджується "недогризками пропрезидентських сил", фактично загрожують цілісності держави. Це та ситуація, коли дурість, повторювана чисельну кількість разів, може реалізуватися.

Україна в сьогоднішніх кордонах поділена не тільки ментально і культурно, вона поділена політично. Намагання використовувати віру у політичній боротьбі, а в кінцевому результаті, за крісло – що може бути більш аморальнішим? Сьогодні вже Церква виявляє стурбованість процесами, які відбуваються в суспільстві.

"Країна переживає період державного становлення. І багатьом політикам сьогодні властивий конфесіональний романтизм. Ідея "єдиної помісної Церкви – це плід саме такого романтичного сприйняття дійсності, – говорить Митрополит Київський і всієї України Володимир. – Сама по собі ця ідея не несе в собі якої-небудь негативної коннотації. Єдність – це незаперечна церковна цінність. А поняття "помісності" вказує на територіальний характер, що завжди був властивий християнській Церкві. Однак, як показала новітня церковна історія, сучасна політична еліта недостатньо компетентна в релігійних питаннях і не здатна виробити моделі подолання розколу, які були б прийнятні для Церкви. Зводити питання розколу до питання статусу Української Церкви було б недозволенним спрощенням. Розкол викликаний не тільки бажанням частини духівництва бачити Українську Церкву автокефальною, але й цілою низкою причин, серед яких необхідно звернути увагу й на проблему цивілізаційного розколу в українському суспільстві. Тому автокефалія не може розглядатися сьогодні як спосіб об'єднання. Необхідно спочатку вийти з канонічної кризи, переборовши розкол, а вже потім повернутися до питання про канонічний статус Української Церкви".

"Ми можемо зрозуміти політиків, стурбованих поділом українського суспільства і єдиної помісної Церкви, що бачать у створенні інструмент його консолідації. Але політики, які бажають у найкоротші історичні строки знайти автокефалію, можуть тільки нашкодити справі консолідації. Під час візиту до України Святіших Патріархів Константинопольського Варфоломія і Московського й всієї Русі Алексія II у пресі активно обговорювався проект створення двох "паралельних" юрисдикцій – Константинопольської, до складу якої гіпотетично могли ввійти всі православні приходи в Західній і Центральній Україні, і Московської, вірність якої, на думку журналістів, збережуть Південь і Схід. Однак, по суті, це план поділу України. Між Правобережною й Лівобережною Україною і так існують чіткі ментальні, культурні й політичні розходження. Навіщо ж збільшувати цей розкол? Невже ціною такої церковної "євроінтеграції" повинен стати духовний розкол країни?" – ставить питання Предстоятель Української Православної Церкви.

Етногенез українців в новітній історії України. Він нерозривно пов'язаний з мовою. Історично, окрім західних областей, в містах України здебільшого розмовляли російською. На Сході, Півдні, в Криму і тепер розмовляють російською. Сьогодні та частина українців, яка почала спілкуватись українською, здебільшого мислять російською. Нині у самій столиці тільки суржик і чутно. Українське село, здається, взагалі розмовляє суржиком, що набув статусів місцевих діалектів. Бездумна "українізація" призвела до того, що більшість населення України не знають ні української, ні російської мови. Існуючий культурний базис, хто і як би його не прославляв чи паплюжив, здається, вдалося остаточно знищити, а от новий збудувати – ні.

Буяють псевдоцінності. Повсякчасно і всебічно силують суспільну свідомість. Політики із захопленням грають у квача під назвою "політична зрада". Суспільству насаджується, що самоціллю є верхність улюбленого політика і очолюваної ним політичної сили, головною розвагою для країни – "дочасні вибори", а національною забавкою – визначи склад наступної коаліції.

Тим часом у світі продовольча, фінансова й економічна кризи. "Геополітичний землетрус" зрушив устояні уяви про цінності, проте це не помітила Україна. У зажерливого Заходу жорстка дійсність викликала у кого – шок, у кого – запаморочення, ні, не від успіхів, а від страху перед майбутнім. А в Україні – інфантилізм, як мав місце, так і залишився.

Політикум України навмисно не помічає світових зрушень. Простакуватість суспільства – запорука незмінності його при владі. До того ж у своєму нинішньому стані він апріорі не може виявляти якості державного мислення, бачити не те що на роки – на десятиліття, а тим більше – сторіччя наперед. Адже Влада, конкретні персони у полоні зобов'язань, що не мають нічого спільного з інтересами України. Маргіналізація країни за допомогою прищеплювання псевдоміфів, наприклад: "вступ до НАТО забезпечить краще життя пересічному українцеві" або "Росія – ворог" – це їхня робота. Водночас носій інтелекту нації – інтелігенція, і про це ми вже не раз наголошували, усунулась від державотворчих процесів. Частина її зайнята повсякденністю, інша, занурившись у дитячу жагу до перевдягання, просто не в змозі позбутися "шароварщини".

На запитання журналіста газети "Сегодня" "Яким бачиться сучасне положення українського суспільства з погляду Української Православної Церкви?" Митрополит Київський і всієї України Володимир відповідає: "Перспективи відродження залежать від нас самих. "Отут диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей", говорить один з персонажів Достоєвського. Відродження починається з нашого власного серця, з того, чи змогли ми перемогти гріх у собі самих. Але, як засвідчив Господь, "запаливши свічу, не ставлять її під посудиною" (Мф. 5,15) ".

З огляду на минулі спроби у майбутньому використати Церкву у політичному протистоянні і, запобігаючи таким спробам у майбутньому, Святіший Володимир вимушений наголосити: "Православна Церква не може дозволити собі асоціюватися з певною політичною силою, оскільки, будучи універсальною, вона наднаціональна й надполітична. Але якщо мова йде про формат співробітництва, що не припускає "агітації й пропаганди", то ми завжди до нього відкриті. У кожного члена Церкви можуть бути ті або інші політичні переваги. Але в Церкви в цілому таких переваг існувати не повинно. Тому єдиним критерієм для нас є критерій моральний. Церква робить усе від неї залежне, щоб сприяти моральному відродженню суспільства. І головне, чого ми чекаємо від наших потенційних партнерів у політичній сфері, – це конкретних справ, спрямованих на духовне й моральне відродження".

Мовчить Влада і політикум в цілому, самоусунулася інтелігенція, але, як бачимо, вже не може мовчати Церква. Майбутнє, без пам'яті про минуле, без повернення до джерел і справжніх цінностей – примарне. Ціннісний підхід може і повинен скласти основу державного мислення і стати прикладом наслідування. Хибно вважати, що це завдання прийдешніх поколінь, адже може статися й таке, що розбудовувати їм буде нічого.

Віктор Вірний, політолог,

"Фундація Аналітичної Думки"


Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua