Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Національний цінності   лідер нації   геополітичного мислення   необхідність домовлятися

Війна на Кавказі – каталізатор війни владних еліт в Україні

Віктор Вірний | 12.09.2008 18:35

-11
Рейтинг
-11


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
13

Війна на Кавказі стала каталізатором війни владних еліт в Україні, війни на знищення... Водночас Україна отримала унікальний шанс – треба домовлятися.

Глобальний світ, його реалії і щоденні виклики вимагають від політичної еліти України державницьких позицій і геополітичного мислення, що передбачає, перш за все, чітке усвідомлення національних інтересів країни, по-друге, осмислення питань національної безпеки, по-третє, прагматичних підходів у визначенні національних пріоритетів, по-четверте, проведення передбачуваної, послідовної і цілеспрямованої зовнішньої і внутрішньої політики, по-п'яте, відповідальності за вироблення, втілення і результат стратегічного розвитку власної державності (Віктор Вірний. "Фаллізм труби" – напрям стратегії української політики, ПП, N5 (257) 7 – 13 лютого 2008 року).

Війна на Кавказі стала каталізатором війни владних еліт в Україні, війни на знищення. Позиційна війна, з одного боку, набула крайніх ознак протистояння – Президент України виголосив про державний переворот, наполягаючи, що такий вже стався. Народний союз "Наша Україна" рюмсає, наляканий в очікуванні остаточної маргіналізації і, разом з главою держави відтиснення на узбіччя історії. З іншого – сповнена єхидства, зловтішається Юлія Тимошенко, стрімко просуваючись до своєї заповітної мрії – Президентства. Втішається Партія Регіонів своїми спільними голосуваннями з БЮТ, що крапля за краплею підточують президентську владу і знищують так звану "демократичну коаліцію". Передбачуваною зрадою своїх партнерів стали дії "Народної самооборони" на чолі з Юрієм Луценком, що фінансується заклятим кумом Ющенка. Страхи керують комуністами і Блоком Литвина, які добре розуміють невпевненість свого політичного майбутнього у разі дочасних виборів.

Передчікування дострокових парламентських і президентських виборів... За визначенням Захід вже тричі за 3 роки вітав Україну з демократичними виборами, і йому вже це більш ніж набридло. Українці, в свою чергу, щоразу залишаються не задоволеними своїм вибором. Владноможці вкотре готові шматувати країну через свої амбіції і нестримну жадобу влади.

Прикрий факт, що сьогодні про жодного з політиків не можна говорити як про потенційного, а тим більше про наявного національного лідера. Популізм замість стратегічного мислення – домінанта в українському політикумі. Щодалі, здається, жодних натяків на зміну ситуації. Стратегічна невизначеність владної політичної еліти щодо засад внутрішньої і зовнішньої політики держави стала притчею во язиціх. Позиція очильників держави на міжнародній арені загрожує національній безпеці. Імідж країни знищується щодня.

2 липня 1993 року N 3360-XII Верховна Рада незалежної України постановила схвалити "Основні напрями зовнішньої політики України". Там є такі рядки: "Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни.

Закінчується цей цікавий документ словами: "Ці основні напрями становлять наріжний системний елемент загальної концепції зовнішньої політики України, складовими частинами якої є детально відпрацьовані концепції відносин з окремими державами та міжнародними організаціями, а також концепції окремих функціональних напрямів зовнішньої політики України".

На зорі становлення держави Україна було недостатньо усвідомлення, що світ став іншим. Українська політична еліта не помітила швидкоплинність трансформаційних змін. Падіння Берлінської стіни і знищення союзу країн Варшавського договору, розвал Радянського Союзу і перетворення Російської імперії в слабку і залежну Росію, розчленування Югославії і війна в Іраку, нині Косово і війна на Кавказі – всі вони в кінці-кінців заставили замислитися кожного українського політика, вимагаючи визначення зі своєю позицію до трансформаційних змін, що тривають.

З того часу багато води спливло. Згодом благі наміри – класичне: "зовнішня політика є продовженням внутрішньої" – остаточно перетворилися на: "внутрішня політика підзвітна зовнішнім впливам". Політика "флюгера" (догідливі поклони з присіданням: то реверанс Кремлю, то реверанс Білому дому, то намагання шпагатом сісти; це так звана політика багатовекторності), яка сповідувалася за часів Леоніда Кучми, перетворилася на повну залежність від зовнішніх факторів і визначила територію України як протекторат, а її Президент став намісником – представником зовсім неукраїнських інтересів.

Сьогодні як ніколи Україна отримала шанс визначення через визнання конкурентних переваг країни на засадах національних цінностей. Цій можливості сприяє як ситуація на зовнішіх економічних і фінансових ринках, світова продовольча криза, так і геополітична трансформація – новий перерозподіл світу. Політична криза в Україні також вказує на необхідність невідкладних перетворень. Потребують негайного формування нові основи внутрішньої і зовнішньої політики.

Нещодавно в лавах українських політиків набуло обрисів питання: "Хто ми?" і відповідь: "Нащадки Київської Русі". Це, безумовно, досягнення. Водночас, замість можливості використовувати історичні надбання, надихатися традиційними духовними і культурними цінностями, носіями яких є народ, а провідниками – національна еліта, – суцільна підміна понять, чи, як зараз кажуть, подвійні стандарти. Життя як політика, а політика як шоу, – складають сьогодні основу буття пересічного українця. Ментальні структури української нації незахищені перед цивілізаційною навалою псевдоміфів і псевдоцінностей.

Єдина Європа – це міф, хоч би скільки не намагалися її денаціоналізувати, релігійно уніфікувати та масифікувати. Україна мультінаціональна і поліконфесійна держава, однак їй властиве збереження традиційних православних цінностей. Мабуть, в України її своя місія чи ми повинні розчинитися в ЄС?

Велика, Мала і Біла Русь – єдиний культурно-історичний простір. І, якби нас не розділяли кордонами, ми – єдині. Внутрішня спорідненість на ментальному рівні – духовний стрижень, закладений за часів князя Володимира Великого, не знищений. Історичне Хрещення сприяло структуризації й оформленню держави Русі. Чи спроможна Україна взяти на себе відповідальність за Росію у духовній царині?

Знаковою позицією є вступ України до СОТ. До речі, й досі не зрозуміло, чи принесе такий крок добро українському товаровиробнику, зокрема селянину.

Євроінтеграція у вигляді членства в ЄС в невизначеній перспективі сьогодні підмінено питаннями ПДЧ і вступу України до НАТО. Чому саме НАТО? Є й інші військово-політичні, політичні й економічні об'єднання, які також можуть цікавити Україну. Є здоровий національний егоїзм, як самоповага і активний нейтралітет. Можна міркувати про нейтралітет, проте не прирівняний до ізоляціонізму, а про активний нейтралітет, коли Україна "повинна стати стабільною територією, передбачуваним партнером і відігравати роль надійного мосту між Європейським Союзом і Росією", ставши до того ж "воротами" трансконтинентального "євразійського мосту". "Слуги народу" можуть і повинні не розколювати суспільство на Захід і Схід, а чітко задекларувати свою позицію, в основі якої лежить бажання нації.

Нещодавно Левко Лук'яненко у програмі на п'ятому каналі наголосив, що він свого часу був проти знищення ядерної зброї. Але не тактичної, а стратегічної. Адже у нас ворога за океаном немає. А от тактична ядерна зброя могла би стати у пригоді – в України ворог -північний сусід, а саме Росія. Від Президента Віктора Ющенка звучить вимога щодо збільшення витрат на утримання і переозброєння армії. Хотілося б почути від лідерів політичних сил: "Кого Україна визначає як ворога?", "З ким Україна збирається воювати?"

Останні геополітичні перетворення підтверджують, що Україна не може покладатися ні на США, ні на Росію – країни, які начебто гарантували нашу безпеку після відмови і знищення ядерного потенціалу. Думки фахівців розбігаються: одні вважають, що відновити власний "ядерний щит" неможливо, другі наполягають на здійсненності цього завдання. Однак про інше: хто з українських політичних діячів виявиться спроможним поставити питання, що добровільна відмова країни від ядерної зброї дозволяє їй вимагати повноправної присутності в Раді безпеки ООН?

Бажання мислити стратегіями, не виборами -має бути покладене в основу позиції і дій політичних сил. Багатство – це володіння землею, а не грошима... Нині все частіше лунає голос про тупиковий розвиток цивілізації. Гроші повинні були бути засобом обміну, а стали засобом накопичення. Це перетворило наш світ на світ "кривих дзеркал". Земля, як дух нації, не може, не повинна бути проміняна на папірці...

Земля, вода, повітря – вічні цінності. Першозавдання законодавчої і виконавчої гілок влади – створити такі умови, аби було вигідно витрачати гроші на воду і повітря, ґрунт, зокрема, сільськогосподарського призначення. Високоефективне, прибуткове, екологічне сільське господарство – основа збагачення України та її кожного громадянина.

Однак сьогодні, поруч зі зниженням ресурсно-виробничого потенціалу аграрного сектору за граничні межі національної безпеки, Президент України і політичні сили, що його підтримують, ставлять питання про зняття мораторію на продаж землі.

Так, капітал у вигляді земельних ділянок неможливо вивезти за кордон, і правда те, що вкрай незадовільний стан аграрного і аграрно-переробного секторів, харчової промисловості та скорочення сільськогосподарського виробництва супроводжується припливом продовольства з-за кордону. Проте, це зовсім не означає, що слід віддати одвічно українські землі в обмін на, повторюся, папірці, що називають грошима, американцю, сину Ізраїлеву, індусу чи підприємцю з Піднебесної. Яку долю готовить українському селу влада?

Географічне положення і протяжність України по-своєму унікальні. Чи готові державні діячі скористатися цим не в своїх, – в національних інтересах? Чи зможе Україна, маючи 30% світових запасів чорноземів, повернути собі звання "Житниця Європи"? Якщо "так", то що для цього потрібно?

Взаємопов'язані питання створення транспортної та інформаційної інфраструктури. Вони, в свою чергу, вимагають наявність кадрового потенціалу і кадрового резерву. Що спроможні запропонувати суспільству чиновники від влади?

Жодним чином не відкидаючи важливість економічних засад життя, все ж дозволю собі зазначити, що не показники ВВП (до речі, які можуть бути значно великими при невеличкій купці багатіїв і величезній масі злиденних), а інтелект, духовність і фізичне здоров'я нації визначають її могутність.

Перманенті вибори нині призвели до чергової політичної кризи. Загострення політичного протистояння, поширення культурно-ціннісного конфлікту в суспільстві, соціальна і духовна деформація загрожують державній цілісності. Що може стати об'єднавчою силою в державі? Коли інтересами держави і простого люду будуть керуватися очільники держави? Чи зможе Україна стати відповідальним і передбачуваним партнером? Хто з політичних лідерів здатний мобілізувати Україну до звершення, аби Батьківщина посіла достойне місце в Європі й усьому світі? У кінцевому підсумку, хто здатний називатися національним лідером?...

P.S. Немає сумніву, що визначення структури національних інтересів України мусить полягати у прагматичному відношенні і враховувати як історичний досвід національного і державного розвитку, так і всі аспекти сучасної геополітичної, історико-культурної, цивілізаційної ситуацій, повний спектр питань економічного, політичного, соціального та духовно-інтелектуального життя.

Віктор Вірний, політолог,

"Фундація Аналітичної Думки"


Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua