Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/ukr/politics/4897139a2e4da/

Концепція топонімічної політики в місті Кіровограді

Дмитро Сінченко | 4.08.2008 17:35

Останнім часом в місті розпочалась жвава дискусія на тему топонімічної політики. Вона стає особливо актуальною на тлі Указів Президента в царині топоніміки, адже назва і міста, і самої області (вже не кажучи про вулиці, проспекти тощо) – прославляють особу, причетну до організації Голодомору в Україні – автора закону "про три колоски" – Кірова...

Концепція топонімічної політики в місті Кіровограді
Проблематика та теоретичне обґрунтування

Автори концепції ставлять за мету розробити критерії оцінки історичної значущості назв міських об'єктів як інструмент вибору найоптимальнішого варіанту під час їх найменування та перейменування, а також розробити етапи реалізації концепції.

Загалом проблема вироблення концепції топонімічної політики стає надзвичайно актуальною в перехідні періоди формування нової історичної реальності (становлення нових політичних режимів, виникнення незалежних держав внаслідок розпаду імперій тощо), коли нові явища намагаються утвердитися шляхом формування нової політично та національно забарвленої топоніміки як фактору однієї з найпоширеніших і найдешевших форм пропаганди нового. Такий перехідний період переживає й Україна, що проявляється не лише в перехідних формах економіки, політичної влади, свідомості, ідеології, але й виробленні та прийнятті населенням нової символіки, яка відображається також у топонімічних назвах.

Така концепція є надзвичайно актуальною й для нашого міста, адже незважаючи на вісімнадцятий рік незалежності України, воно все ще залишається своєрідною оазою символіки країни (СРСР), що вже давно не існує. Ситуація ускладнюється ще й тим фактом, що переважна більшість такої символіки пов'язана з діячами людиноненависницького тоталітарного комуністичного режиму, причетними до організації в Україні голодоморів та політичних репресій. Останнє проявляється у переважно заідеологізованих радянських назвах як самого міста, так і його об'єктів. На часі постає завдання утверджувати ідею незалежної держави та історико-культурної значимості національних, політичних та культурних діячів, що боролися за незалежність України, відстоювали та розвивали українську культуру. Цей процес у нашому місті, нажаль, гальмується, на фоні боротьби між прихильниками нової історичної реальності та її противниками. При цьому всі протидіючі сили апелюють до історичності назв, як тих, що виникли в радянський період, так і тих, якими їх пропонується замінити. В результаті, перейменування, якщо такі і відбуваються, носять стихійний, не послідовний характер.

Перш за все варто зупинитись на питанні, що ж варто розуміти під історією та історичністю? В традиційному розумінні історії, і, відповідно, історичності, є два підходи:

1. Онтологічний, згідно з яким історія вивчає процес розвитку людського суспільства або об'єктів, створених ним, у всій повноті, конкретності і різноманітності по епохах, країнах, окремих людських колективах;

2. Аксіологічний, або цільовий, який є основою привнесення в історію Великого Сенсу і є виправданням самої історії.

Перше розуміння орієнтує на збереження всіх фактів історії та історичних назв у державі, не залежно від їх оцінки з точки зору сьогоднішньої політичної кон'юнктури, і тим самим розширює можливості у формуванні інструментальної бази вивчення історії в цілому. Застосування такого підходу доцільне для країн, що мають тривалий період державності, яка не переривалась насильницьким чином, і в якій не насаджувались неприродні і невластиві їй окупаційні топоніми і символи.

Друге розуміння в ідеальній формі передбачає повне заперечення попередніх історичних епох і початок відліку часу від новоутвореного періоду. За своєю природою це є переворот, який породжується культурними (наприклад, утвердження християнства, що прагнуло заперечення і знищення язичництва та його пам'яті) і соціально-політичними (наприклад, Велика французька та Жовтнева) революціями.

На нашу думку, обидва підходи щодо розуміння історії та історичності можна не протиставляти, а взаємодоповнювати. В топоніміці таке поєднання двох підходів має виражатись у збереженні тих назв, що не заперечують української державності та не мають прямого відношення до людиноненависницької комуністичної ідеології (назви в честь героїв 2-ї світової війни, відомих діячів культури, спорту радянського періоду, космонавтів, нейтральні ландшафтні, прикметні, напрямкові тощо).

Отже, на думку авторів, необхідно по можливості зберігати топонімічні назви, у нашому випадку – міські, що виникли у різні історичні епохи, які мають значний період побутування і утвердились у історичних документах, народній традиції найменування та не відображають собою колоніальне минуле України. Це означає, що найменування об'єктів повинно виконувати не тільки функцію означення відмінності одне від іншого, але й передавати специфіку ландшафтно-географічних, природних, історико-культурних особливостей свого виникнення.

Топонімічне середовище будь-якого міста складають його назва, а також агроніми (назви міських площ та майданчиків) та годоніми (назви лінійних об'єктів міста – вулиць, провулків, проспектів, бульварів, проїздів тощо).

До 1919 р. в назвах домінували ландшафтні, прикметні, релігійно-церковні, військові, адресні та напрямкові назви. Загалом ці семантичні групи назв (за винятком релігійно-церковних) відносять до природно виникаючих, тобто назва безпосередньо характеризує під певним ракурсом сам об'єкт і є результатом колективної творчості жителів вулиці, району чи всього міста. Прикладом є найменування таких районів міста, як Велика, Озерна і Солодка Балки, Катранівка, Кущівка, а також годоніми на кшталт: Спускний, Загорний, Голубиний тощо.

У той же час у радянський період стають домінуючими назви декларативні, громадські, подійні, датувальні, ювілейні і антропонімічні, які відзначаються крайньою політизацією. Як правило, вони не мають прямого відношення до історії ні вулиць, ні міста, ні регіону, наприклад: місто Кіровоград, вулиці Дзержинського, Луначарського, Урицького тощо. У період до першої світової війни годоніми та агроніми міста не мали відвертого політичного змісту, і маскувались за християнськими назвами, що, однак, не змінювали їх політичної мети – утвердження колоніального статусу України. Прикладами є і назва фортеці св. Єлисавети (цариця Єлисавета Петрівна), і місто Олександрія (Олександр 1) тощо. Також колоніальний статус України намагались утвердити, мавпуючи російські назви вулиць, такі як Невська, Дворцовая тощо, аналоги яких можна знайти і в Санкт-Петербурзі, і в інших російських містах. У період першої світової війни з'явились вулиці, названі іменами генералів та полководців російської армії (Остен-Сакена, Потьомкіна, Румянцева, Суворова, Скобєлєва, Брусилова). А з 1919 року утверджуються вулиці, названі на честь політичних, військових та культурних діячів більшовицької держави. Вони значно потіснили назви прикметного, промислового, ландшафтного, військового, адресного, релігійно-церковного, напрямкового походження. І тим самим знівелювали у топоніміці міста його історію, культуру, особливості природного середовища, зробили схожим на десятки інших міст Радянського Союзу.

Цю ситуацію необхідно змінити, спираючись на науково обґрунтовану концепцію критеріїв оцінки тієї чи іншої назви. Це стає особливо актуальним під час вибору однієї з кількох назв, які вже фігурували в топоніміці конкретного об'єкту.

Методологія

В основу методології оцінки покладено один з типів задач математичної теорії ігор, коли знаходяться багатокритеріальні рішення в умовах конфліктної ситуації. На основі цього було розроблено рейтинговий підхід до оцінки аспектів і критеріїв пропонованих назв. Кожна з назв розглядається з позиції п'яти аспектів, зміст кожного з яких конкретизується, в свою чергу, п'ятьма критеріями.

В основу оцінки рейтингу аспектів покладено базову п'ятибальну шкалу, а в основу оцінки критеріїв кожного аспекту – десятибальну, що розподіляється згідно з пріоритетами значень як аспектів, так і критеріїв. Відповідно кінцевий рейтинговий бал кожної назви визначається таким чином:

1) Визначається кінцевий рейтинговий бал кожного аспекту шляхом множення суми балів відповідних критеріїв цього аспекту на його базовий рейтинговий бал;

2) Підсумовуються кінцеві рейтингові бали всіх п'яти аспектів, у середині яких відбираються лише відповідні кожній назві критерії, визначені бали критеріїв підсумовуються і множаться на рейтинговий бал аспекту, після чого підсумовуються і визначені кінцеві бали всіх п'яти аспектів. Саме цей кінцевий показник балів і є основною порівняння загального значення конкуруючих пропозицій. У випадку рівної суми балів у конкурентів пропонується враховувати ще три фактори:

1. Самоцінність назви, що визначається такими рівнями:

- Зв'язок назви з об'єктом найменування/перейменування;

- Зв'язок назви з історією, культурою, подіями, людьми міста;

- Зв'язок назви з областю, регіоном;

- Зв'язок назви з Україною, Європою, загальнолюдськими цінностями.

2. Адекватність назви її об'єкту, що враховує престижність самого об'єкту та місця його розташування – передбачає максимальну відповідність назви об'єкту найменування, враховуючи масштаб, характер, місце його розташування (центр міста, окраїна тощо).

3. Економічне обґрунтування (вартість перейменування).

Реалізація запропонованого тут методу оцінки історичної значимості дозволить звести до мінімуму долю суб'єктивізму і випадковості під час вибору назви, а також сприятиме формуванню різноманітної за формою та змістом, не абстрактно-історичної, а конкретно-історичної топоніміки, що відображатиме специфіку історико-культурного розвитку як міста, так і регіону, тобто сприятиме реалізації онтологічного підходу розуміння історії.

Зміст концепції

Спираючись на розроблену методологію критеріїв відбору топонімічних варіантів, можна звести зміст концепції топонімічної політики в місті у найбижчі роки до наступних положень:

1. Топонімічні назви міських об'єктів повинні передавати самобутню неповторність міста в усіх його вимірах (географічному, ландшафтному, кліматичному, виробничому, культурному, історичному тощо).

2. Першочергово мають бути виконані Укази Президента України в царині топонімічної політики, що видавались протягом останніх років.

3. Неприпустимим є надання чи повернення будь-яких назв, що тією чи іншою мірою символізують колоніальний статус України, будь то перебування в окупації Російською, Німецькою чи Радянською імперіями.

4. Серед подій, фактів, персоналій, що мають загальнонаціональне значення, перевагу, в першу чергу, треба віддавати тим, які безпосередньо пов'язані з містом або регіоном.

5. Міські топоніми мають відображати хронологічні етапи просторового розширення міста.

6. За можливості можна зберігати первинні назви міських об'єктів, що виникли в Радянський період і мають пряме відношення до міста чи області.

7. Назви міських об'єктів, як то вулиці, проспекти, бульвари мають відповідати характеристикам самих об'єктів.

8. По можливості, назви, що мають якусь характерну спільну рису, мають бути зосереджені в одному мікрорайоні (наприклад, мікрорайон корифеїв українського театру).

9. Найменування та перейменування треба здійснювати на основі чіткої методології відбору критеріїв, щоб уникнути суб'єктивізму у прийнятті рішень.

10. У деяких випадках, за необхідністю орієнтування, можна запровадити таблички з подвійними назвами (дійсна/попередня).

Етапи реалізації концепції

Передбачається, що концепція буде реалізовуватись кількома етапами:

1. Виконання Указів Президента України в царині агронімів та годонімів міста;

2. Перейменування самого міста (пропонуються назви Новокозачин або Златопіль)

3. Перейменування або повернення попередніх назв об'єктам, що не підпадають під дію Указів Президента, але мають недоречну назву, або, відповідно до розроблених критеріїв, знайдено доречнішу

.

Згідно з пропонованими етапами реалізації концепції першочерговим вважається виконання Укразів Президента України, зокрема – перейменування об'єктів, що мають відношення до організації голодоморів та політичних репресій в Україні.


© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua