Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Коротка оповідь про демократію... (для дурнів)


9
Рейтинг
9


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
0

демократія як с-ма влади та її взаємодія з іншими с-мами- максимально коротко і доступно...

Каюсь – виявляється і мої нерви не залізні – і мене в кінці-кінців теж можна дістати. Дістали дурні. Бо здається я вже стільки разів за останні два роки розповідав про демократію, що вже хоча би запитання можна було би навчитися хоч трохи розумніші задавати, хоча би в тему, абощо? А замість того знову чую все те ж скиглення, що і раніше – "Що, ото вона така і є – оця ваша демократія?" Стримуюся. Починаю розповідати знову. І тільки доходжу до методів маніпуляції суспільною думкою – як мене тут же перебивають: "А це тут до чого?!" Знову стримуюся, пояснюю що така небезпека завжди є неодмінною ознакою демократії, відсилаю до своїх перших статей з цього приводу. Не розуміють. Не читають. Знову скиглять – просять дати визначення демократії. Цього разу вже не стримуюся – надто вже хочеться познущатися, запитую – "Яке саме? Реальне, номінальне чи генетичне, явне чи неявне?" – добре що якраз перед тим підручник з логіки перечитував. Роблять круглі очі – їм, виявляється, навіть і в голову не приходило, що визначення теж різними бувають. Тепер вже зовсім не хочеться стримуватися, а навпаки – дуже хочеться сказати усе нехороше, що думаю з цього приводу. І аж тоді раптом усвідомлюю – а насправді ніхто нічого читати і не збирався – їм просто приємно було вважати себе найрозумнішими тільки тому, що додумалися, здається, до чогось такого, що нікому ще й в голову навіть не приходило – до того що й демократія, виходить, теж іноді буває далеко не найкращою... А тут на тобі – виявляється що це вже давно всім відомо, і що це не так вже й складно – розібратися в усіх її механізмах – тільки треба було хоч трохи раніше почати думати самостійно. А думати зовсім не хочеться. Хочеться тільки вчепитися в якусь одну-єдину думку – і ходити з нею повсюди, затикаючи усім рота. А тому, оскільки дурнів я таки не люблю, і тим більше не люблю коли вони комусь рота затикають – і нічого з собою з цього приводу зробити не можу – я і взявся в черговий раз за цю невдячну справу – додумувати щось замість когось, щоб хоч трохи пояснити йому, що ж воно таке – "демократія", і з чим його їдять, та й чи їдять взагалі? А раптом воно взагалі неїстівне?!. Тому і довелося написати цю статтю максимально коротко, зрозуміло і доступно, наскільки це взагалі можливо. Розумним краще її не читати – а то мало що там з вами після того може статися?!!

1. Визначення демократії

Спочатку, як і просили, даю визначення – і щоб не цитувати самого себе, пошлюся на статтю з назвою, аналогічною до назви однієї з моїх давніших статей з цього приводу – "Що таке демократія?" – як я її власне, за назвою, і знайшов в глибинах Інтернету – http://westukr.itgo.com/pidr_grom_ch1_1.html

"Автори: Ч. Дінн, Дж. Дінн, М. Гендел, Е.Ченоват

Народне правління

У словнику демократія визначається як "народна форма правління, у якій народ наділений вищою владою і здійснює її або безпосередньо, або через своїх обраних представників при вільній виборчій системі". За словами Авраама Лінкольна, демократія – це "народне правління, здійснюване народом заради народу"."

І далі:

"Демократії поділяються на дві основні категорії – прямі і представницькі. При прямій демократії всі громадяни без посередництва обраних чи призначених офіційних осіб можуть брати участь у прийнятті суспільних рішень. Така система має практичний сенс тільки при відносно невеликій кількості людей, коли всі члени громади, племені, спільноти можуть зібратися разом для обговорення і прийняття рішень шляхом консенсусу чи більшістю голосів. Древні Афіни умудрялися здійснювати пряму демократію, до речі, першу у світі, за допомогою зібрань, у яких брали участь п'ять-шість тисяч чоловік.

Сучасне суспільство при його складності і численності має мало можливостей для здійснення прямої демократії. Навіть на північному сході Сполучених Штатів, у Новій Англії, де свято шанують традицію міських зборів, більшість спільнот стали занадто великими, щоб усі жителі могли збиратися в разом і прямим голосуванням вирішувати питання, які стосуються їхнього життя."

Ось це важливо, попросив би звернути на це увагу – безпосередня пряма демократія в сучасних умовах, виявляється, в принципі неможлива, а тому...

"Сьогодні найбільш прийнятою формою демократії як для міст із населенням у 50 тисяч, так і для країн з населенням у 50 мільйонів є представницька демократія, при якій громадяни обирають офіційних осіб для прийняття політичних рішень, створення законів і реалізації програм заради суспільного блага. Від імені народу обрані офіційні особи вирішують складні суспільні проблеми, що вимагає витрат часу й енергії.

Процедура обрання офіційних осіб може найрізноманітнішою. Наприклад, на загальнонаціональному рівні законодавців можуть обирати по одному в кожнім районі. При системі пропорційного представництва кожна політична партія представлена в законодавчому органі відповідно до процентного співвідношення до загальної кількості обраних по всій країні. Місцеві і районні вибори можуть проходити за національною моделлю чи менш формально. Але який би не був метод, офіційні особи в представницькій демократії займають свої посади від імені народу і залишаються підзвітними народу у всіх своїх діях."

І ось тут ми вже стикаємося з першими небезпеками, які і можуть призвести до спотворення основних принципів роботи демократичного механізму:

а) процедура відбору представників народу може бути різною – і залежно від того, якою саме вона є, і за якими саме ознаками їх відбирає, ми можемо отримати і зовсім різний результат. А тому в кінці-кінців ніколи не можемо бути остаточно впевненими в тому, чи дійсно вона відбирає саме тих його представників, які здатні повноцінно представляти його інтереси і вирішувати важливі для нього проблеми, чи ні?

б) а по друге, майже завжди виникає й інша небезпека – того, що навіть найкраще відібрані за допомогою найкращої і найчеснішої процедури виборів представники народу, і то з часом можуть почати використовувати надану їм владу у своїх, а не в народних, інтересах, як воно практично майже завжди і стається...


2. Демократія і влада народу...

Проте насправді, навіть незважаючи на загальне виборче право, політикою цікавиться все-таки досить незначна кількість населення, оскільки сфера основних життєвих інтересів людини лежить далеко поза межами політики – і нікому з нас особливо й не потрібна ні демократія, ні й взагалі будь-яка інша система державної влади – чи в усякому разі не більше, ніж це відповідає нашим основним прагненням і потребам. А враховуючи те, що держави люди створюють лише для вирішення тих проблем, з якими не можуть справитися самостійно, то й демократична система влади тим більше повинна відповідати саме цим вимогам – задовольняти в першу чергу ті потреби людини, вдовольнити які вона ціною власних зусиль в силу тих чи інших причин не може. А тому й розглядати ефективність її діяльності теж потрібно саме під таким кутом – порівнюючи можливість вирішення нею якихось завдань з тим, що кожен з нас може зробити самостійно, без допомоги держави.

Тоді, якщо виходити саме з таких уявлень, ми неодмінно будемо змушені визнати, що ті завдання, які держава виконує для людини, повинні відповідати тим же вимогам, які людина пред'являє до того, що хоче отримати для себе в житті самостійно, ціною власних зусиль. А тому, відповідно, і сам механізм роботи системи державної влади, особливо збудованої за демократичним принципом, теж потрібно розглядати не як щось абстрактне, що живе за якимись своїми нікому непідвладними законами, а як такий же механізм вдоволення своїх бажань і прагнень, яким для кожного з нас є наш власний характер і наша власна поведінка. І тоді, щоб проаналізувати функціонування системи державної влади, ми спершу повинні встановити для себе усі ті механізми поведінки людини, якими вона керується у своєму повсякденному житті, досягаючи чогось бажаного для себе, щоб порівняти наскільки кращими чи гіршими вони є порівняно з тими можливостями, які нам надає держава.

Так, коли людина самостійно вирішує якісь свої проблеми, вона:

а) аналізує ситуацію чи стан справ, що склалися на даний момент;

б) відповідно до результатів цього аналізу створює уявний образ того, що саме хоче отримати, чи чого досягнути;

в) намагається оцінити можливість і реальність досягнення бажаного;

г) приймає рішення щодо того, братися за його досягнення, чи ні.


Той випадок, коли вона відмовляється від такої спроби досягнення бажаного, нас не цікавить, але тоді, коли вона й справді вирішує досягнути того, що здається їй привабливим чи потрібним, вона повинна послідовно пройти ще через кілька наступних етапів:

- скласти план його досягнення;

- виконати певну послідовність вчинків відповідно до цього плану;

- отримати результат своїх вчинків;

- порівняти отримане з тим, що вона собі уявляла чи планувала раніше.


І тоді вже, залежно від результату такого порівняння, вона і отримує якесь відчуття задоволення чи ні від наслідків своєї діяльності. Якщо ж людина отримує саме те, чого хотіла і що планувала – вона запам'ятовує цей позитивний досвід на майбутнє як механізм досягнення чогось бажаного, завдяки чому вона вже може наступного разу легко використати його в такій же ситуації, або й поширити його на якісь інші, чимось схожі завдання. Але якщо в результаті вона не досягає бажаного, то може або відмовитися від подальших спроб його досягнення, або, якщо в силу тих чи інших причин не може цього зробити – щось змінити: або відкоригувати первинний образ того, до чого прагнула, або змінити методи його досягнення – тобто змінити програму власної поведінки.

Так от – точно така ж сама послідовність вчинків стосується й всього людського суспільства. З одним, правда, доповненням – що в даному разі таким механізмом досягнення бажаного результату дуже часто виступають вже не тільки наші власні думки і вчинки, але й поведінка інших людей – адже за визначенням держава, та й суспільство, потрібні нам саме тоді, коли ми не можемо самотужки вирішити якусь проблему, а тому потребуємо саме такої їхньої допомоги. А тому і мета, і методи її досягнення у різних людей в такому випадку мають бути або до певної міри спільними, або – хоча би взаємовигідними за принципом "я тобі" – "ти мені". Але насправді, оскільки народ – маса далеко не однорідна, то для того щоб справитися з таким завданням, йому конче необхідний якийсь механізм узгодження бажань різних його частин і окремих людей, які його і складають. В демократичній системі влади саме цьому і служить механізм виборів, який для цього повинен забезпечувати виконання трьох основних завдань:

а) вибір ідеології партій (цілей) – створеного уявного образу того майбутнього, якого ми хочемо досягнути;

б) вибір програм партій чи програм кандидатів у депутати – вибір методів досягнення цілі;

в) вибір конкретних людей – кандидатів у депутати (представників партій), які виконуючи задекларовану програму і будуть намагатися досягнути такого бажаного для всіх спільного майбутнього.


Тоді саме механізм виборів – голосування більшістю голосів і визначає, які цілі і яким саме чином будуть намагатися досягнути, за допомогою яких державних органів чи інститутів влади, і якими саме обраними народом представниками чи делегованими партіями людей. Але для того, щоб такий механізм виборів дійсно спрацьовував належним чином, неодмінно повинні виконуватися ще дві основних та одна додаткова умова:

а) сам механізм виборів повинен бути достатньо чесним, позбавленими маніпуляцій і обману;

б) народ повинен добре орієнтуватися в ситуації, щоб знати що саме, кого саме і навіщо він вибирає;

в) виборці повинні мати можливість виправити ситуацію в разі або свого власного помилкового вибору, або в разі їхнього цілеспрямованого обману з боку колишніх кандидатів у депутати – наприклад тоді, коли на виборах останні декларували одне, а потім почали робити зовсім інше.



Тоді, до певної міри підсумовуючи сказане, в загальному, щоб за допомогою демократичної системи влади вирішувати якісь важливі для нас завдання, ми повинні:

а) отримати інформацію про стан справ в суспільстві і державі;

б) проаналізувати її;

в) намітити шляхи її кращого використання і прийняти рішення по їх практичній реалізації;

г) вибрати найоптимальніші чи найдоступніші з них;

д) здійснити певну послідовність для досягнення бажаного відповідно до встановленого плану і прийнятого рішення.


А проте завдання, які стоять перед суспільством, насправді ніколи не носять миттєвого, одноразового характеру, і інколи потребують навіть десятків років для свого досягнення. А тому такий механізм їхньої реалізації, як і в будь якій іншій, навіть технічній, системі, конче потребуватиме ще одного додаткового механізму для коригування своєї діяльності в ту чи іншу, позитивну чи негативну, сторону залежно від розвитку світу, від зміни поточної ситуації чи від результатів наших власних вчинків – механізму зворотнього зв'язку, приблизно так, як це було сказано і щодо однієї людини – коли не отримавши бажаного, вона повинна щось змінити або в формулюванні самої цілі, або в власній поведінці. Так і тут – в ході виконання такого завдання може виявитися необхідним або відкоригувати первинний образ того, до чого ми прагнемо – змінити мету, або виправити методи її досягнення – змінити власну програму поведінки. Але оскільки в даному випадку мова йде про спільне досягнення якихось цілей усім народом, чи принаймі його більшістю, до цього переліку додається іще один конче необхідний пункт – по можливій заміні в разі необхідності конкретних виконавців – у тому разі, якщо вони явно не справляються з практичною реалізацією і впровадженням покладених на них завдань.

3. Механізм і послідовність вчинків в житті людини.

І таким чином, для практичного вирішення необхідних нам завдань, нам потрібна:

1. Мета (ціль, ідеологія) яка на певному етапі може бути навіть і не досить чітко визначеною – і в тому не буде нічого страшного, якщо тільки дійсно будуть існувати достатньо надійні механізми по її коригуванню чи видозміні в разі необхідності;

2. Методи її досягнення – конкретна програма дій;

3. Механізм досягнення – самостійно чи за допомогою інших людей, з відповідним забезпеченням розподілу обов'язків поміж ним;

4. Сама можливість здійснення певних дій – а це як і можливість самостійного вдоволення своїх безпосередніх інтересів, так і механізм виборів;

5. Можливість оцінки інформації про стан справ, прийняття відповідного рішення і здійснення кроків по його реалізації;

6. Можливість оцінки впливу своїх дій – можливість подальшого отримання інформації про стан світу і події, що відбуваються, та про те, наскільки вони залежать від впливу наших дій, а наскільки – ні, та як саме і в яку саме сторону їх змінюють наші дії;

7. Коригування своїх дій – як в позитивну, так і в негативну сторону – або складання нових планів на майбутнє відповідно до вже нової ситуації, яка виникла як результат наших вчинків, або, якщо результату не досягнуто – корекція мети та методів її досягнення (програми дій) та заміна конкретних виконавців, які відповідали за реалізацію того чи іншого пункту програми – якщо ті не справилися з покладеною на них задачею.


А тепер вже можна і поглянути, які саме з цих завдань і як саме може на практиці зреалізовувати для себе народ, щоб дійсно забезпечити собі можливість управління державою, врахувавши притому, що далеко не всі його інтереси лежать саме в сфері політики, а тільки ті, які він не може зреалізувати без допомоги держави чи суспільства.

Мета – національна ідея. А це як і плани кожного окремого громадянина, так і стратегія розвитку усієї держави – і не тільки в самому лише політичному плані;

Програма досягнення – як і програма якоїсь окремої політичної партії, так і для самого народу – програма його власної поведінки – за кого саме голосувати йому на виборах, чи як саме вести себе для самостійного вирішення своїх основних завдань – здобуття освіти, роботи, забезпечення житлом.

Механізм досягнення – сама ця можливість, чи ні, виконати хоч щось з наміченого, чогось досягнути;

Можливість отримання необхідної інформації – радіо, преса, Інтернет, думки інших людей;

Можливість її аналізу – наявність або власних, необхідних для цього, знань, або такої інтелектуальної еліти, яка спроможна це зробити замість нього – якщо та має можливість донести свою думку з цього приводу якнайширшим верствам населення;

Здійснення певних дій – демократичні вибори, контроль за вже обраними депутатами чи їхнє відкликання; самостійне виконання тих чи інших важливих для себе завдань;

Оцінка власних дій – критичне осмислення прожитого періоду життя, нові експертні висновки щодо подій, які вже відбулися – прийнятих рішень і здійснених вчинків;

Наступна корекція цілей та методів їх досягнення ¬¬ – прийняття нових рішень або заміна конкретних виконавців (обраних представників влади). Тобто в загальному для самого народу така корекція буде полягати або в рішенні підтримати на виборах інші партії чи інші ідеології, рішенні підтримати чи ні проведення позачергових виборів, рішенні відкликати вже обраного депутата, рішенні змінити щось у власній поведінці – наприклад щоб у чомусь не розраховувати на допомогу держави, а у чомусь іншому, навпаки – тільки ще більше посилити свій тиск на неї.


І ось тепер вже, відповідно до цих нових поставлених завдань, ми й можемо більш чи менш достовірно і максимально коротко сформулювати ті завдання, виконання яких так необхідне для повноцінного функціонування системи демократії, та цілий ряд проблем, що їх супроводжують – необхідність в наявності достовірної інформації і про стан світу, і про стан держави, необхідність існування й інших механізмів впливу на державу, крім самих лише виборів, відсутність достовірної інформації про те, як саме змінюється стан справ в результаті наших дій – чи стали ми жити краще, чи справляються обрані нами представники з тими завданнями, які ми на них поклали – і т.д. До того ж для повноцінного функціонування демократичного механізму нам дуже часто й справді виявляється необхідною вже не тільки сама інформація про стан справ, про події що відбуваються і про результати нашого впливу на них, але й її експертна оцінка, включно навіть з конкретними порадами, що тепер робити далі, та ефективний механізм коригування вже зробленого – механізм впливу на поведінку представників влади, їх відкликання чи заміна...

4. Механізм і послідовність демократичного правління.

І таким чином, якщо до цього ми говорили про ті цілі, які маємо переслідувати будуючи демократичну державу, то тепер вже можемо сказати, якими саме методами можна її збудувати, що саме для цього потрібно:

а) свобода отримання інформації;

б) можливість її аналізу;

в) експертний висновок – підказка, що робити;

г) можливість це зробити;

д) можливість вчасного отримання інформації про дальший перебіг подій;

е) можливість подальшого впливу на ситуацію в ту чи іншу сторону;

є) можливість коригування отриманого результату.


Цьому відповідають наступні права громадян і механізми, що їх забезпечують:

1. Гарантоване право на отримання інформації.

2. Наявність експертів – незалежної недержавної і неполітичної еліти.

3. Наявність політичної опозиції.

4. Можливість вільних виборів.

5. Можливість отримання інформації про діяльність депутатів після виборів.

6. Можливість впливу на них.

7. Можливість, в разі необхідності, їхнього відкликання і заміни.

8. Можливість отримувати для себе щось важливе і поза державними інститутами – певна незалежність громадян і суспільства від держави.




5. Демократія і тоталітаризм... та інші форми правління...


А проте не все так просто – тому що й дійсно навіть за таких умов демократія може бути й не найкращою формою правління, як про це говорилося ще на самому початку. Таке можливо у кількох випадках:

1. така влада більшості, яка ущемляє права меншості.

2. така влада більшості, яка ущемляє права однієї людини

3. така влада більшості, яка створює суспільство, вже непридатне до свого своєчасного оновлення і наступного розвитку.


Причиною усіх цих проблем в значній мірі є те, що недостатньо створити ціль і механізм її досягнення, навіть з усіма можливими механізмами зворотного зв'язку, треба ще й щоб хтось продукував такі уявлення про майбутнє чи про методи його досягнення, щоб сама ця ціль була достатньо позитивною і шляхетною. В тому ж випадку, коли народ нездатний створити цього самостійно – наприклад не є достатньо розумним і освіченим, то і уявлення в нього, очевидно, будуть такими же. А тому в принципі демократія, як фактична влада більшості, дуже часто приводить до того, що суспільством керують ті уявлення, які в цієї більшості і переважають – тобто дуже часто далеко не найкращі. До того ж така влада більшості може породжувати не тільки ту небезпеку, що правити вона буде в силу своїх недолугих уявлень, але й небезпеку того, що вона почне ущемляти розумніших за себе, всіляко користуючись своєю владою над ними. Найкращим прикладом цього можуть послужити якраз саме ті ж давньогрецькі Афіни, які і стали колискою демократії, в яких саме такою волею більшості на догоду спокою громадян було засуджено до страти одного з найвидатніших філософів того часу – Сократа. Чи можна для прикладу пригадати і те, що відбувалося в СРСР на зорі більшовизму, коли звільнена енергія простого люду знищувала не тільки багатіїв, але й ще з більшим завзяттям – учених та інтелігенцію.

Тому дуже часто такі, навіть найкращі, демократичні механізми можуть вироджуватися в результаті в самий звичайнісінький тоталітаризм, хай навіть і заснований тепер вже не стільки на владі обраної чи самопроголошеної еліти, як на владі більшості суспільства – наприклад як це було в СРСР з його найбільш демократичною сталінською Конституцією в Європі, чи в гітлерівській Німеччині, де Адольфа Гітлера обрали якраз цілком легітимним і законним шляхом саме в результаті чесних і вільних демократичних виборів.

Очевидно саме такі недоліки і небезпеки демократії і мав на увазі ще Аристотель, вважаючи її особливо шкідливою і небезпечною формою правління і на противагу їй виступаючи за владу аристократії – владу більш освіченої і розумнішої частини суспільства. А проте насправді в сучасному суспільстві, навіть незважаючи на усі ці зовнішні нібито демократичні механізми, до влади дуже часто приходять все такі ж аристократи, як і колись, хай навіть тепер вже і новоявлені чи й самопроголошені – саме тому, що вони, розумніші і освіченіші, завжди знайдуть якісь можливості для себе, щоб скористатися такими своїми перевагами над іншими. Що, проте, аж ніяк не означає, що це обов'язково буде щось аж настільки хороше, як це вважав Аристотель – бо насправді таке поєднання влади новоявленої аристократії та неосвіченого народу навряд чи принесе хоч щось, хоч трохи позитивне, а швидше навіть зовсім навпаки – лише породить нове класове, і напевно далеко не найкраще, суспільство.

А по друге – небезпечним є і такий різновид демократії, який буде ущемляти права навіть однієї людини. Така можливість теж далеко не ілюзорна – бо саме вона і була зреалізована в кінцевому результаті в Радянському Союзі, де права і особисте щастя кожної окремої людини безоглядно приносилися в жертву якомусь містичному загальному благу. Але якщо врахувати те, що кожен з нас сприймає зовнішній світ виходячи зі своїх власних уявлень і інтересів, то насправді тільки така демократія буде сприйматися нами як достатньо справедлива система влади, яка або не буде ущемляти наших особистих прав і можливостей, або яка хоча би надаватиме нам достатню кількість свободи для самостійного вирішення своїх основних проблем, не вимагаючи від нас неодмінного підкорення владі інших, і дуже часто далеко не найкращих, людей.

А тому для побудови дійсно справедливого суспільства виявляється важливою й вимога свободи – і навіть найкраще організоване демократичне суспільство, яке не ущемляє прав своєї еліти, в якому вона не експлуатує свій народ, в якому поважаються права кожного громадянина – і то навряд чи буде достатньо позитивним, якщо не буде в достатній мірі вільним. І таким чином сучасна демократія фактично вже й не є демократією в її чистому вигляді, не є безпосередньою владою більшості, а до деякої міри зливається з ідеологією свободи (лібералізму), що має в собі як і позитивні, так і негативні наслідки. Позитивні – в тому, що тільки так й можна створити те вільне суспільство, до якого ми здається й прагнемо, а негативні – бо несуть в собі загрозу маніпуляції думкою народу тепер вже з боку людей, наділених додатковими фінансовими ресурсами, які ці можливості, які їм надає свобода, можуть використовувати більш повно, ніж на це здатний сам народ, який здебільшого таких можливостей якраз позбавлений.

Ну і наостанок, ще одне – необхідність оновлення владного механізму, якщо ми тільки дійсно хочемо, щоб він не скочувався до деградації і занепаду. І якщо для самої системи влади таким механізмом оновлення виступають прагнення свого народу, то для самого народу (його більшості) ним може бути тільки одне – гарантування прав меншості, оскільки тільки вона й може змінити раніше обраний напрямок руху в разі крайньої на то необхідності – в тому випадку, якщо він вже не відповідатиме реальному стану справ, або й взагалі виявиться хибним.

* * *

І таким чином ми й отримуємо, що сучасна демократія, якщо ми й справді хочемо, щоб вона була достатньо справедливою і комфортною для нас системою влади, повинна бути достатньо вільною, не повинна ущемляти основних прав і можливостей громадянина, повинна оберігати права меншості і повинна розвивати загальноосвітній і розумовий рівень всього народу та його еліти, не надаючи разом з тим останній можливостей для одноосібного захоплення влади і наступного використання своїх інтелектуальних чи фінансових переваг для закріпачення власного народу. Але навряд чи це буде демократією в "чистому" значенні цього слова, бо очевидним є те, що тепер до неї домішуються ще й елементи ідеології лібералізму та аристократизму – ідеологій правлячих еліт з усіма їхніми як негативними, так і позитивними наслідками... Проте в усякому разі цілком зрозумілим є інше – те, що коли тепер говорять про демократію, то мають на увазі саме цей її різновид, а не ту її неконтрольовану владу більшості, яка неодмінно рано чи пізно породить або хаос і руйнування, або – нове тоталітарне суспільство, не кажучи правда зараз про те, наскільки позитивним є саме такий різновид демократії, і які саме небезпеки підстерігають вже його...

Ігор Лубківський

м. Тернопіль

10 квітня 2008 року.


P.S. На жаль оповідь вийшла не такою вже й короткою – але коротше вже й справді не було просто як...

Р.Р.S. Далі буде?...

---------------

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua