Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   комуністи   нацисти   ОУН   компрометація   стаття УП   7 листопада   Петербург.

Контрстаття до статті на УП: "У світі цілей і методів..."

Гетьман | 8.11.2007 18:58

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
6

В день, 7 листопада, коли російськоорієнтовані ліві сили відзначають Петроградський переворот і прихід до влади в Росії більшовиків, не залишилась без увага ця тема і на УП. Ось тільки критика полилась в основному на сучасне. Зокрема, зауважуючи "неправильну боротьбу з комунізмом і фашизмом", було об'явлено всіх, хто брав до рук зброю-злочинцями.

"Вода на млин антиукраїнських сил N...", так можна переназвати статтю "У світі цілей і методів: про комуністів і не тільки", видану на Українській Правді, з початковим виглядом благих намірів. Прибігаючи до досить часто використовуваного способу "заспокоєння опонентів", в статті запропоновано, від імені дружнього людяності наміру, пацифістсько-жіночий підхід до оцінки історії боротьби політично-військових організацій, народів, держав, союзів.

Нав'язування таких поглядів має на меті змусити засумніватись в своїх переконаннях і рішучості до втілення їх в життя за можливості. Робиться це хибним наданням властивостей всій системі, виділяючи і ставлячи за основну якусь ваду, не враховуючи справжніх завдань і методів системи разом з користю, що вона приносить. Це майже універсальний спосіб "критики", бо застосовуючи його можна дискредитувати будь-що.

Такі статті, видані тепер, це ніщо інше, як ідейна зброя, що допомагає гальмувати процес з встановлення історичної справедливості, об'єктивної оцінки, яка не є з точки зору Бога, а з точки зору Справедливості і Розуму, що її пробує осягнути. На даному етапі розвитку нашої країни, спроби заставити ще раз подумати, а потім ще раз, ... чи прощатись з тяжким для українського народу минулим і будувати краще життя, це допомога антиукраїнцям. Причому останніх, заохочених і спостерігаючи загітованих до нерішучості українців, може виявитись більше ніж прогнозується. І тоді не тільки певні московитські кола намагатимуться повернути в рабство український народ, а й з'являться інші, зі своїми корисливими інтересами.

Читачі Української Правди найпевніше люди досить освідченні, але не всім є діло і охота вникати в написане. Тому багато хто сприйматиме поверхневі аргументи і висновки з них, які яскраво "світитимуться" затіняючи небажані можливі заперечення. Тому ці моменти інколи треба виловлювати і "проявляти", для хоча б найменшої частини Народу України.

В чому саме антиукраїнськість вказаної в заголовку статі?

Щоб краще розібратись, треба звернутись до її тексту. Матеріли статті будуть взяті в лапки форми "..." Все подано в тому ж порядку, що й в оригіналі, аналогічно і зауваження.

"У світі цілей і методів: про комуністів і не тільки

07.11.2007 11:51

http://www.pravda.com.ua/news/2007/11/7/66481.htm

Сьогодні ми відзначаємо чергову річницю більшовицької революції. Через 90 років прогресивна громадськість України сповнена рішучості раз і назавжди покінчити з комуністичним минулим

Намір, загалом, похвальний, але чи вірний шлях обрали непримиренні борці зі спадщиною Леніна-Сталіна?..."

"Ми" не відзначаємо, а певні сили, яких меншість на Україні. Причому вони аж ніяк не можуть бути пов'язаними з якимись добрими намірами щодо нашої Держави чи українського народу, що виключає можливість доречного використання слова "ми". З комуністичним минулим вже покінчено, рішучість тепер має бути в боротьбі з його наслідками. Оскільки не має вже в Україні класового порядку, а є ринкові відносини і свавілля беззаконня для вибраних. Звісно, інтереси в людей не зникли, які можуть підпасти під цей класовий поділ, але основною проблемою залишається встановлення всієї справедливості, а не переваги інтересів якогось класу. Щодо шляху, то правильно і конкретно має бути сформульована ціль. А спадщина катів України, хоч і велика, зате має свої основні прояви: русифікація, безгосподарність, визнання російської зверхності.

"...Чи досить тільки перейменувати кілька десятків вулиць, знести дюжину пам'ятних знаків, переписати потрібне число абзаців у підручниках історії та зробити певні перестановки в пантеоні безгрішних Героїв?..."

Ці засоби не повністю зліквідовують наслідки російсько-радянської окупації України.

"...Очевидно, ні: аналогічні репресії стосовно історичної пам'яті про гітлеризм не принесли бажаного результату..."

Дивне речення, годиться хіба що для красного слівця, або якоїсь абстракції. Бо немає в Україні пам'ятників Гітлеру. Ще б такого позору бракувало.

"...Невипадково популярним антигероєм українських ЗМІ став агресивний російський шовініст: він дуже пишається "перемогою наших дідів над фашизмом", але, проте, відверто нехтує і ненавидить представників інших національностей. Фігура така ж парадоксальна, як і реальна..."

Нічого парадоксального в об'єднані російського шовінізму і перемогою над фашизмом нема. Гітлер для Сталіна став "фашистською сволоччю", коли після спільних парадів окупованої і розділеної між ними Польщі, Германія напала на Радянський Союз швидше ніж це сталось навпаки. Тому російський шовінізм з амбіціями, ніяк не повинен співчувати нацизму. Це тільки радянська пропаганда навчила всі нації в одну купу приписувати і виставляти їх як ворогів СССР, бо мають спільне бажання бути вільними від московитського ярма. Так і залишилось, хто проти російської імперії, в якому вигляді вона б не була, той є ворог. Російський шовінізм є частиною цієї імперіалістики.

"...У нашій країні зустрічаються не менш колоритні типажі. Наприклад, громадяни, які щиро клянуть "комуняк", але при цьому так і палають класовою ненавистю, мріють про розправи над зажерливими олігархами і заохочують насадження соціальної справедливості насильницькими методами..."

Все правильно ці люди роблять, і не треба їх в класові рамки заганяти чи навпаки позбавляти права на захист своїх інтересів за їх переконанням. В зв'язку з цим, хочеться запитатись: хіба зажерливі олігархи це добре? І де в світі соціальна справедливість встановлювалась не насильницьким способом? Тут явно намагання поділити людей на комуністів, які мають право виступати проти олігархів, і всіх решта, які обов'язково мають з розумінням ставитись до зажерливості олігархії. Не вийде. Розгульні дикі відношення при ринкових умовах роблять також роблять життя нестерпним як і комуняцтво, тільки виявляється це десь в іншому, а десь і однаково. А встановлення соціальної справедливості має дві конкретні протиборчі сторони. Той хт влаштувався на боці визиску добровільно цього стану не здасть, а коли це ціла система, то й подавно. Тому реальна боротьба за соціальну справедливість-це примус сили, а не добровільне покаяння і капітуляція зла.

"...Або молоді люди, які гнівно таврують тоталітарне минуле, але демонструють таку ж обмеженість поглядів і пристрасть до ідеологічних штампів, як і комсомольці 30-х років..."

Ідеологія-це світогляд, де кожна річ займає певне місце, упорядковуючи таким чином діяльність. Обмеженість виникає коли зникає сприйняття аргументів. Загально під тоталітаризмом розуміються диктаторські режими в державах, які гноблять або свій народ або чужий. Саме, для чого використовувався тоталітаризм і викликає осудження. Сам ж механізм жорсткого режиму правління, який мав місце в історії не можна списувати одразу ж до тоталітарщини, бачачи щось спільне. А крім того, вибір моделі управління Державою залежить і від потреб зовнішнього і внутрішнього підтримання порядку. Жили б на острові 10 чоловік, то їм взагалі ніякого структури суспільства не треба, а раз живуть мільйони поряд з мільйонами по сусідству, то закономірно виникає потреба в певному порядку.

"...Виходить, за що боролися, на те і напоролися?

De facto засудження тоталітарних ідеологій ХХ сторіччя звелося до боротьби з їхнім зовнішнім антуражем: символікою, риторикою, одіозними фігурами лідерів. А от глибинні ідеї, спосіб мислення, характерний для прихильників більшовизму або нацизму, залишилися недоторканими і нині процвітають у нашому суспільстві..."

В нашому суспільстві багато що процвітає, в тому числі і те що не мало б бути. Це є наслідком безідейності і безорієнтирщини Народу України. Ніяким чином не можна заперечити чиюсь ідею не висунувши іншої нової, інакше залишиться тільки чекати, коли аргументи проти знайдуть своє пояснення. А взагалі то питання не коректне, бо різні люди за різне боролись.

"...Цього впритул не помічають завзяті антифашисти й антикомуністи, які продовжують боротьбу з вітряками на кшталт старої, зовсім звироднілої КПУ..."

КПУ має декілька мільйонів прихильників, якщо це називати вітряком, то це вводити в оману несправжності загрози тієї системи, за відродження навіть частково, вони плачуть.

"...Явне безсилля в боротьбі з тоталітарною спадщиною ХХ сторіччя напряму пов'язане з нездатністю та небажанням досліджувати обидві складові нашого бурхливого минулого – Історію цілей та Історію методів..."

Історія умов тут теж грає важливе значення, як і всюди де стикаються великі інтереси. А в країні зараз анархія і боротьба людей за виживання, що затягує тільки в процес заробляння грошей, через непевність в завтрашньому дні. Коротше не сильно зараз всім є діло до боротьби за чистоту дослідження історії, та й фінанси на це не виділивши нічого не буде.

"...Історія цілей – це боротьба за соціальну справедливість, національне відродження, незалежність своєї Батьківщини, за прекрасну Нову Європу або Світле комуністичне майбутнє..."

Так у всьому Світі, де боротьба закінчувалась успішно для народу, там з вільного життя поставали сильні і розвинуті Держави.

"...Історія методів – це концтабори, етнічні чистки, політичні вбивства, "червоний терор", розкуркулення, Холокост, Голодомор..."

Це було там де перемагали сили закріпачення народів, людей, але як показав хід історії, правда собі дорогу проб'є рано чи пізно, поки є люди готові за неї боротись. Не доречним в цьому ряду є політичні вбивства, бо кожна війна-це політика. За логікою на цьому місці мали стояти репресії і вбивства жінок і дітей за "політичною доцільністю". А загалом, методи якими здобувалась воля народів не тільки в Україні були світлими. Інша річ, що деякі виконавці з дурості або з бажання побути на місці хазяїна, перетворювали місцями це на "криваві піри". Але ті що справді за щастя й волю заслуговують шани і слави. Тому ніякі теоретики не мають права та й не зможуть дискредитувати їх діяльність своїми відірваними від реальності домислами.

"...Ідейним громадянам 20-х-40-х рр. ХХ століття методи уявлялися чимось другорядним і несуттєвим у порівнянні з грандіозними цілями..."

Перед нормальними людьми та ідейно переконаними, що добувають кращої такої дилеми не стояло. Проблема така була для деяких керівників, які бачачи неспроможність ідейного світогляду добитись цілі, як і розгул свавілля під її маркою, мали вибирати чи боротись з усіма цими явищами, чи заспокоїти совість фразами про святість цілі і не важливість засобів. Також треба розуміти, що ідея не є ідею, якщо не вказує якими методами досягати вирішення тих чи інших завдань. Бо і до комунізму йшли через соціалізми.

"...Здавалося, саме останні і залишаться в пам'яті нащадків. Усе відбулося з точністю до навпаки.

Нині в суспільній свідомості головує Історія методів. Про жахи Освенцима та Треблінки чули всі, проте амбіційний проект Нової Європи, цієї щасливої родини народів, зовсім забутий..."

Що Європа не оновилася з того часу? Хіба не Євросоюз тримає передові у розвитку цивілізації? Нова Європа, відкинувши імперіалістичні плани її досягнення і взявши за основу демократичні принципи прийшла до щасливої європейської родини народів. Не існує окремо історії цілей і методів. Бо стратегічна ціль ідеї породжує менші і ще менші, де кожен з них може мати свій засіб досягнення, але одні шкодять основному завданню, інші-ні.

"...Виняток з правил удостоїлися лише обрані – герої національного масштабу, свої в кожній країні. Їхню діяльність переважно висвітлюють з позицій Історії цілей, соромливо відсуваючи питання про непривабливі методи на задній план..."

Ау, 2007 рік, СССР розвалився, Інтернет кругом, кордони відкриті, яке в біса переважне необ'єктивне висвітлення історії? А власне історія України сама собою не дозволяє однобоко на все дивитись. Крім того, досить заглянути у підручники і там чи не завжди показано і негативні прояви, які мали місце як "ложки дьогтю в бочках з медом". Історію для молодшого віку взагалі зайве цим обтяжувати, хай вчаться на хороших прикладах і тих світлих здобутках, що вивело людство з пітьми варварства. Якби всі такими ідеалістами були, то зараз мавпи б правили на землі.

"...Так, у путінській Росії популярний мудрий Сталін, який прийняв країну із сохою та залишив її з атомною бомбою..."

Нещодавно Путін покладав квіти до пам'ятника жертв політичних репресій і тримав промову. Щодо історії висловив наступну думку, що приблизно наступне в історії Росії були трагічні сторінки, але відчувати себе винними вони не збираються, яки хтось не хотів їх заставити, бо не скидали атомних бомб і не випалювали села. Тому не все так просто, сталінізм проблемою для України є іншої ніж для Росії. Для РФ підтримання сталіністів в Україні це підтримання своєї геополітики. Причому й це робиться нелегально, щоб не викликало підозр в розходженні з внутрішньою політикою відносно позбавлення наслідків більшовицького минулого. Так відбулась добудова відкриття Собору Христа Спасителя в Москві, а також помітною є співпраця Церкви Московського Патріархату і влади... Росія нам загрожує імперськими амбіціями, і якщо попускати їх, то прийдеться ще не раз заплакати по закатованих ленінами, сталінами, царями...

"...В Україні є свої герої тоталітарного характеру. Якщо політичний терор у виконанні есерів або ісламістів – це сльози, кров і смерть; то політичний терор у виконанні ОУН – це боротьба за незалежність Батьківщини. Як кажуть, відчуйте різницю!"

Я Українець, а не москаль і не поляк, і не будь-хто інший-Відчуй різницю, як то кажуть! Не було б політичного терору ОУН не було б зараз Батьківщини, а була б Родіна з "мудрим Сталіном, що взяв країно з сохою і залишив з атомною бомбою". Дуже влучною тут є фраза: не суди і не судимий будеш, а як взявся-то доводь. Чи не правильно вчинив Микола Лемик, бойовик ОУН, здійснивши політичне вбивство помічника консула СССР в Львові, в знак протесту проти Голодомору на Великій Україні? Заплакали дітки, що не стало татка... Але в той же час "татко" покривав смерть мільйонів, в тому числі і дітей і жінок, стареньких, в яких і сльози не могли котитись від голодної знемоги... За кого б'ються ісламісти, хай вони і розбираються між собою. А якщо є необхідність зробити висновки, то як і у випадку з есерами, треба дивитись детальніше з усіх сторін та й по кожному руху окремо. А не узагальнювати по СССР-овськи.

"...Відмітимо, що в рамках Історії цілей комуніст або нацист виглядають досить гідно – набагато привабливіше ніж байдужий та безневинний пожиратель гамбургерів..."

От вони й опинились жертвам без спротиву, і якби не схлиснулись комуністи з нацистами, то таких би й не лишилось на землі. Може комусь і нормально, як наприклад американцям, коли солдати держави гинуть в Іраку, а він гамбургери топче. Ця гнилість послала вмирати людей в чужу країну за те, щоб дешевим був бензин, яким ті гамбургери доставляють. Тому не можна протиставляти гнильйо закаленому злу, бо останнє виграє цьому разі як не крути. І не байдужі пожирачі гамбургерів побороли системи, а дієві сильні духом люди, що були носіями справедливих і правдивих ідей.

"...Адже ідейні радикали піклувалися не про особисту вигоду, а про щастя інших людей – представників певного класу чи нації..."

Щоб відповісти достатньо вислову: "Не має більшого добра, як віддати життя за друзів своїх". От чи справді за інших це було і чи не ці перевертні брались всім заправляти...

"...Основна відповідальність за найбільші злочини ХХ сторіччя лежить не на опереткових душогубах, закоренілих мерзотниках і патологічних садистах (такі були в явній меншості), а на чесних, самовідданих, мужніх, вольових людях, які керувалися винятково високими ідеалами.

Хоча нам, таким, що звикли до хрестоматійних образів героя-романтика і підлого лиходія, нелегко прийняти цей історичний парадокс..."

Нема ніякого парадоксу, як і приймати ц е твердження не можна. Бо людству на цій Землі не одна тисяча років і хто вчинив злочин, того називають злочинцями. Всякі інші інтерпретації-це спроба виправдати їх, мовляв вони це не самі чинили, а їх привели до цього ідеалісти, а вони лиш замаскувались. Ганьба цьому.

"...Великою популярністю в 20-х-40-х рр. ХХ століття користувалося слово "лицар". Цей утішний епітет застосовували до радянських чекістів, німецьких есесівців, хорватських усташів...

Слід визнати, що і перші, і другі, і треті цілком заслуговували звання лицарів. Адже відважні та шляхетні хрестоносці, не тільки билися з войовничими сарацинами, а попутно винищували і цілі родини "невірних" – в ім'я Господа, звичайно..."

Ось де заховався "просвітлений атеїзм". Скільки п'явку птахом не називай, від того літати вона не буде. Лицарство зупинило і розбило Монгольську Орду, затаврувати їх за це? Такий час був тоді дикий, не дарма ж середньовіччям називався. А лицарство-це кодекс честі, і саме дотримання його робить це слово "красивим" і доречним до кого його застосовують. Але холопам це пояснювати, які плюються і злостивлять, це все одно, що бісером пере свинями махати. Без сумніву такі й чинили ґвалти та грабунки, замаскувавшись під хрестоносців.

"...Утім, повернемося до 90-річного ювілею Жовтневої революції. В останні роки у нас все активніше насаджується образ огидного більшовика – такого Бармалея, який насолоджується власним лиходійством.

Історія методів у даному випадку майже цілком витиснула Історію цілей. Однак без глибокого розуміння мотивів, які рухали комуністами, неможливо дати адекватну оцінку їх злочинам.

Стараннями пана Ющенка, Голодомор 1933-го став однією з найпопулярніших тем в українському суспільстві. Але мало хто задається питанням: а що ж відчували люди, які відбирали у селян останнє зерно, які прирікали на вірну загибель жінок і дітей?

Відшукати відповідь не настільки складно – спогади колишніх партійних активістів, які розчарувалися в ідеї комунізму, загальнодоступні. Знаменита книга радянського неповерненця Віктора Кравченка "I Chose freedom", яка наприкінці 1940-х відкрила очі західного суспільства на трагедію Голодомору, перекладена на 22 мови. Щоправда, української серед них немає..."

Та чхати мені на їх душевні переживання, коли вони на смерть безневинних людей прирікали. Хай психотерапевти це вчать, а те що обставини з людину не тільки звіра а й зомбі зробити можуть, то це ніяка не дивина. Появляться нові страждаючі чи не страждаючі бажаючі вчинити голодомор-будем різати, стріляти, душити без жалю. А ті що вчиняли його раніше вже мертві і хай на тому світі пробачення в жертв своїх просять. Наше ж завдання осудити це явище в цілому, для недопущення повторення і в найменшому прояві.

"...Забуті в нас і мемуари письменника та правозахисника Лева Копелева, і автобіографічна повість Василя Гроссмана "Все тече". Очевидно, свідчення екс-комуністів непопулярні в Україні через те, що йдуть урозріз з "генеральною лінією".

Кравченко, Гроссман, Копелев та інші автори нічого не пишуть про знищення етнічних українців, але прямо говорять про війну проти селян; докладно розповідають про самовіддану боротьбу за Світле Майбутнє, яка змушувала придушувати в собі найменшу слабкість та жалість до класового ворога – чи то до жінки, чи до дитини.

Наші ура-патріоти, які повністю ігнорують соціально-класову сторону трагедії 1933-го, вважають себе антикомуністами, але фактично перешкоджають вивченню головної зброї ВКП (б) – класової доктрини, яка змушувала мільйони людей бути нещадними до собі подібних..."

Виконували злочин пояснюючи його потребою знищення класового ворога, а хтось і не класового, але задум керівництва був геноцид українців. Всі ж виконавці це інструмент машини, в якій "гвинтики" мазались комуняцькими класовими теоріями, так би мовити, щоб краще кості людські трощились.

"...Чи доречні спроби проникнути в душу тих, хто в 1930-х-1940-х знаходився по іншу сторону барикад – у таборі нацизму? Звичайно!..."

Така ж непотрібна річ як і заглядати в будь-яку душу маніяка. Цим мають займатись професіонали з числа психоаналітиків. А щоб взнати як боротись з поширенням нацизму, достатньо аргументувати заперечення їх ідей в цілому (разом з визначеними засобами втілення).

"...Кілька років тому авторові на очі трапилося рідкісне видання – "Щоденник" письменника Аркадія Любченка, який охоплює військові роки. Багато фрагментів шокують нашого сучасника – чого варте хоча б захоплення автора, коли він побачив ешелон з угорськими євреями, яких відправляють в табори смерті ("Не шкода їх нітрохи! Скільки горя вони принесли моєму народові!").

Але щоденник щирого прихильника нацистів досить повчальний. Адже автор – аж ніяк не дегенерат і садист, а цілком нормальна, культурна людина, відомий літератор і секретар ВАПЛІТЕ.

У ті роки Гітлера та Муссоліні підтримувало багато видатних інтелектуалів, у тому числі українських. Але, на жаль, зараз ця тема знаходиться в розряді заборонених: коричневі плями в біографіях визнаних авторитетів ретельно затирають. Заднім числом захоплення нацистськими ідеями намагаються зробити прерогативою молодиків-імбецилів..."

Те що нацистами були не останні люди відомо давно і виставити цей рух дегенеративним пробують ті, хто не має аргументів проти нього. Щодо євреїв, то вони й справді чинили багато лиха народам, прислужуючи завжди його кривдникам. Тим і небезпечні революції, що на перших порах лють не дає визначити адекватність покарання. Крім того нацистський режим використав колективну відповідальність, що є не припустимо, бо зумисне страждають невинні.

"...В результаті наш сучасник не має адекватного уявлення про те, якою могутньою була притягальна сила нацизму та фашизму; якою тонкою може виявитися межа між патріотизмом і ксенофобією, мрією про ефективного захисника національних інтересів і сліпим поклонінням диктатору.

Це заважає нам винести належні уроки з тоталітарної практики гітлеризму..."

Не знаю що з "вами", але з більшістю в Україні все нормально і уроки з фашизму винесла такі, що не забудем ще довго. Тому все це не сюди писано.

"...Але головне, чим погрожує розрив між Історією цілей та Історією методів – це недооцінка руйнівного потенціалу, яким володіє Ідея. Протягом 1920-х-1940-х років вона набувала найрізноманітніших форм: від безкласового суспільства та Нової Європи до незалежної Хорватії або Словаччини.

У будь-якому вигляді Ідея змушувала своїх чесних і мужніх апологетів відкидати традиційні уявлення про мораль і гуманізм та вбивати безневинних, не відчуваючи жодних докорів сумління..."

Брехня не красить ні кого, а такі натяки тим більше. Бо хто бореться за Незалежність своєї країни, той добре знає ціну моральності. Бо кривдять народ окупанти, і як же можна буде боротись проти них, не висуваючи ідеї нової свободи для людини в справедливості? Хіба може бути ця справедливість сприйнятою, коли пропонуватиметься чинити з окупантами так само, як вони до цього. Ще Спартак зрозумів шкоду такої "заміни хазяїна". Якби так було, то позагинались би давно і крім слів далі б не пішла справа в жодного Національно-Визвольного Руху.

"...Доки тісний зв'язок між високими ідеалами і жахливими злочинами ХХ століття не стане очевидний кожному, ми не застраховані від повтору трагічних помилок минулого.

То може, варто об'єднати Історію цілей з Історією методів, не роблячи винятків для одіозних ворогів і "улюбленців" місцевого розливу? Покінчити з універсальним розподілом історичних персонажів на самовідданих борців і безжалісних катів?

Звичайно, нам доведеться попрощатися зі світлими обличчями багатьох Героїв – їхнє подвижництво, обтяжене вантажем сумнівних методів, навряд чи зможе бути прикладом для підростаючого покоління. Зате в нашого суспільства з'явиться шанс засвоїти деякі істини, які виявилися недоступними для європейців у 1920-х-1930-х роках..."

Як називатиметься суспільство без Героїв і чи має воно право на існування? Може автор запропонує всім гуртом піти в монастир, бо кожен щось як не в дорослому віці так в дитинстві щось тай не добре вчинив, або його товариш? Може перестанемо говорити і взагалі не поділятимемо вчинки на добро і зло? І нащо нам буде підростаючого покоління, як не буде прикладів Героїв, бо всі вони обтяжні сумнівними методами? Заказовість статті в цьому моменті аж випирає. Слава Богу, що в нас люди не купуються на таких "вовків в овечій шкурі". І Герої визнані такими за правдиві їх діла в ім'я інших людей будуть завжди пошановані і гідні прикладу для наслідування. А хто заскалку в чужому оці бачить, то хай спочатку колоду зі свого ока витягне, а вже потім береться комусь допомагати...

"...Зрозуміти, що загальнолюдські цінності апріорі важливіші ніж класові або національні; а засоби – важливіші ніж будь-яка, навіть найпривабливіша мета. Що злочини однієї сторони не виправдують злочинів іншої.

Що готовність пожертвувати собою аж ніяк не компенсує готовність приносити в жертву Ідеї чужі життя.

Що вбивство беззбройної та беззахисної людини в ім'я нації, Батьківщини або соціальної справедливості нітрохи не краще, ніж вбивство, здійснене з метою злодійства або із садистських спонукань...

Лише тоді ми знайдемо надійну гарантію того, що 1917-й або 1933-й не повторяться в модифікованому, оновленому вигляді – з іншим набором історичних декорацій, дійових осіб, звучних слоганів і барвистих емблем..."

Загальнолюдські цінності йдуть поряд з класовими і національними інтересами. І з погляду перших не вирішуються проблеми двох наступних, а навпаки, бо йдуть в одній системі з національним інтересом і міжсуспільними. Коли ж засоби стають важливіші за ідею це протирічить будь-якій філософії речей, а це науки древні. І сприймати це можна лиш як звиродніння ідеї. А беззбройна і беззахисна людина не може шкодити нації чи ще комусь, таке трактування було хіба що в нацистів і комуністів, які використали колективну відповідальність, що було засобом, який ще й шкодив основній ідеї.

"...Ну, а якщо все залишиться як і раніше, і нас продовжать годувати розповідями про монстроподібних більшовиків і гітлерівців, про негідників, яких спонукає патологічна кровожерливість?

У цьому випадку наше суспільство не винесе з трагічних подій ХХ століття ніяких серйозних уроків – хіба що відразу до нацистської та комуністичної символіки.

Але такий досвід коштує небагато. Зрештою, одіозна свастика красувалася на купюрах демократичного Тимчасового уряду.

А серп із молотом і зараз можна бачити на гербі Австрійської республіки..."

Так як є не залишиться це вже точно. Щойно буде знешкоджено підривну російсько-пропагандивну діяльність, як зникнуть за комуняками і їм подібними, також і нацистські настрої.

Можливо, хтось скаже, що не варто приділяти стільки уваги і часу, таким лукавим матеріальчикам, бо вони ніякої сили не мають. Може й так, а може й ні. Такі матеріал й справді ні до яких дій матеріал не спонукає і утверджує позицій, але в теперішньому часі сприяє бездіяльності. Та й це можна було б пропустити, але не в тоді, коли йде атака за атакою на Україну, в тому числі і в інформаційному просторі.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua