Повість нашого часу
Літописи старих часів
Не відшукати і в помині!
Та вже не чути голосів,
Бо ми лишилися єдині,
Нащадки славних кобзарів,
Що віщювали правду Бога,
Та несли до людських дворів
В серцях, до кожного порога.
Нас ще Шевченко застеріг,
Цю пам'ять не занапастити,
Щоб кожен знав, та кожен зміг,
За матір ворога помстити.
Не віддамо часу ні дня!
Міцна звитягою держава!
А з Тори списана брехня -
То Скалігера брудна слава.
-------
Правитель наш був Бог-Отець,
Мав Сина Божого Ісуса.
- Звела всю пам'ять нанівець,
Того невігластва спокуса.
Ярослав Мудрий-Чінгізхан,
Внас правив Києвським престолом
- Запроданець політикан
Перехрестив його монголом.
Була Орда, три-як одна,
Для захисту святих кордонів,
Й князів, що стратила війна,
Ховали в склепах фараонів.
За героїзм своїх синів,
Щоб дати спокій духу й тілу,
Їх везли довгих сорок днів,
В човнах із Києва до Нілу.
--------
То золота була пора,
Як Атлантида у розквіті,
Та голос з берегів Дніпра
ВЕЛІВ й СУДИВ по всьому світі.
То був олімп значних годин!
Сприймав весь світ Святу Обитель
- Бо був Закон, усім один
- Сам Бог, та Києв-покровитель!
Одвічна пам'ять Ярославу!
Сучасний світ – його творіння.
Ніс миру – мир, учення й славу,
Усім народам й поколінням.
--------------------------
Та раптом сонце на Русі
В єдину мить палало й згасло,
Та викрали скарби усі... Анархія – жидівське гасло.
Підступна зрада москаля,
Та полчища Менглі-Гірея,
Спалили Києв й до Кремля
Забрали золото євреї.
Усі церковні куполи, Та навіть пращюрів останки,
Все, що кияни берегли,
Лишивши ночі та світанки.
Всепоглинаючим вогнем
Орда додому поверталась, (орда – військо, а їх було три на Русі)
Вночі все сяяло, як днем...
- Так Ярослава помста сталась.
(Ярослав Мудрий – чином-козак-славний – Чин-гіз-хан, він же Тамерлан)
-------
Століттями, що день, що ніч,
У війнах спротиву тривали...
Та українці, пліч о пліч,
Свій Тризуб догори тримали. (символ сокола в атаці)
Наш Стяг є символом вогню, (найдавніший символ людства)
Палав він золотом й блакиттю.
- Як можна вірити в брехню,
Та перекинути все миттю?!
Що свічка шкереберть горить?!
Донизу Тризуб, наче вила?! Й Нептун завиє й забурить
Та зійде з розуму Ярило!!!
Сучасним горе-ватажкам
Не вистачає розуміння,
Що зрада пам'яті важка,
Бо пам'ять – вічності каміння.
Хто розкидав, трощив, палив
- Ні взяти розуму, ні дати!
Збирати марно цих голів
- Не варто було розкидати!
Хто входив в Києв із мечем,
Хто кров'ю шлях стелив до раю,
Всіх братовбивць, сліпих нікчем,
Господь прокляттям покарає.
-------------------------
Даремно Нострадамус дбав,
Щоб люди правди не відкрили, Щоб від його брудних забав, Цей глум невігласи творили.
-------------------------
Усьому світові Русь Кия
Рідною матір'ю була.
Брудна, не вдячлива Росія,
На матір руку підняла.
Із безсоромністю Іуди, На стіл вкладає постоли, Та тхне, та гадить звідусюди, Золотоверхі куполи.
-------------------------
Петро, як вчили, порішив
- Визнанням Тори й їх культури.
Він дійсно "Перший", бо грішив,
Звернувши світ до авантюри.
Його найтяжчий із гріхів,
Руками німця афериста
- Додав нам тисячу років,
Щоби Москві додати триста.
Усі рукописи, книжки,
Спалив руками Скалігера,
З його зухвалої руки
Розпочалась "Новітня" ера.
Забули, стерли наш політ!
Жах помсти спопелив і совість...
Так зникла Повість Давніх Літ
- З'явилась "Врємєнная повєсть".
З'явився раптом "древній Рим",
Що й досі за "порядком" стежить.
Бо ж, світ належить тим, котрим
Першосвятительство належить!
Тисячоліття – у пітьмі!...
Де там життя?! Що ми робили?!
Мовчать століття, як німі!
Бо сказ цей – сивої кобили.
-------------------------
Москва – червона, бо вона
За кров та за гріхи згорала,
Як лицемірний Бузина,
Безкарно святість потурала.
-------------------------
Навіщо?! – Запитали б ви,
Сє беззаконіє творіше... Бо в них, Петрарка із Москви,
Листи Сократу й досі пише!
В науці безліч перших кроків:
- На кулі з диму й парусини,
До Монгольф'є за триста років,
Літали з Києва русини.
Над кресленнями пращурів,
Міркує Леонардо да Вінчі...
Враз просинаючись – дурів,
Із власним розумом у клінчі.
-----------------------
Петро зробив ведмежу справу...
Самозакохані лжеці,
Привласнивши не власну славу,
Весь світ тримають у руці.
Самодержавці скрізь панують,
Допоки ми сліпі й німі.
Собі подібних скрізь клонують,
Плітки ж – клонуються самі,
Породжуючи біль та смуток,
У душах славних християн.
За політичних проституток
- Жахнувся мир цей від мирян.
Зігнули правило в правило,
Роздерли право на права,
Та крутить, наче мотовило,
Круті крутеники братва.
Забули праведність народу,
Що несла славу крізь віки.
Забули геть якого роду,
Землі якої козаки!
---------------------
Хай пращури у Бузини
І дійсно вийшли із приматів,
Та доньки Києва й сини -
Від амазонок та сарматів.
Від їх нащадків – русичів,
Що боронили Русь Велику,
Князь києвський в бою спочив, Та Невським став святого лику.
-----------------------
Ми з козаків, та трударів,
Чия звитяга сонцем світить,
А Кремль й Москва віки горів -
Господь Всевишній шельму мітить.
------------------------
Розверзнеться блакить Господня!
Здригнеться небо та земля!
- Поглине чорна преісподня
Рід псевдодревнього Кремля.
Це знав Петро, та знають люди,
Та вам крутим корисно знати
- Що правда є, та кара буде!
Цей гріх молитвами не зняти!
І.Х.1006 рік листопад місяць
