Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   Росія   Ющенко   Путін   порівняльний аналіз   спільне   Єдина Церква   Оборона   Національна Гордість   об'єктивно   цікаво

Ющенко і Путін – два обличчя одного портрету

Гетьман | 26.09.2007 20:04

-6
Рейтинг
-6


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
13

Спробуймо порівняти політичні обличчя цих двох особистостей, що так чи інакше впливають на долю мільйонів людей в своїх країнах. Звісно "кожному своє", але все ж приглянувшись ближче, для Президентів ця теза не діє настільки сильно, як може здаватись спочатку. Мова йде не про однакові краватки чи про хобі, вони різні, а про політичні цілі.

Ющенко і Путін – два обличчя одного портрету
Не тільки посада впливає на людину і не тільки людина впливає на посаду. Ось таким принципом і варто користуватись при оцінці двох Президентів України та Росії Віктора Андрійовича Ющенка і Володимира Володимировича Путіна. Чому один портрет на двох? Тому що "полотно" хоч не хоч але у спадок дісталось спільне і точка від якої вони відраховують шляхи держав теж спільна-це 1991 рік.

При аналізі ніяких сенсацій не буде використовуватись, лиш загальновідомий фактичний матеріал широко поширений в інформаційному просторі. Закулісні домовленості, що мають підозру мати місце в процесі розвитку тих чи інших подій, також до уваги прямо братись не будуть. А де такі все ж згадуватимуться, то їх варіантність обов'язково вказуватиметься. Стаття не має на меті кого-небудь образити чи якось принизити, це негідне завдання теперішнього часу і не варте сил витрачених на писанину з такою метою. Також не варто сприймати як образу спробу порівняння одного Президента до іншого, бо передбачено, що саме так може це сприйнятись як з одної сторони так і з іншої. Тому що порівнюються не особистості, а тільки політична частина їх діяльності, решта ж залишається на своєму місці і чекає іншого часу.

До суті статті. Спільні риси політичного буття Президентів.

Ющенко і Путін є Президентами двох найпотужніших східнослов'янських держав, що займають значну роль в Східноєвропейській геополітиці. Що є як перевагою і причиною погордитись, так і обов'язком витримувати атаки, відстоювати власні інтереси при наступі і вимозі чужих намірів щодо держав, які ці люди очолюють: України та Росії. В стосунках між своїми державами не можуть обходити історичного моменту становлення міждержавної співпраці та відношення між російським та українським народам, які формувались роками. Так, вони підігрують кожен своєму електорату "дражнячи" їх саме цими "моментами": Ющенко не забуває згадати теплим слово вплив Кремля на внутрішньо-українську політику; Путін полюбляє нагадувати, де були ці всі колишні республіки СССР, і як без Росії їм тяжко прийдеться, коли дружні стосунки "спортяться". Хоча залежить це все від їх волі: і Віктор Андрійович, як Головнокомандувач Збройних Сил України може за гарного бажання обмежити будь-який вплив на внутрішньо-українську політику і не тільки зі сторони Росії; аналогічно і Володимир Володимирович може вибудовувати стосунки так, як це прийнято в міжнародному середовищі, а що поза цим, то по силам домовлятись з урахуванням всіх інтересів і користі обом державам.

Ющенко і Путін є керівниками Держав, що прагнуть демократії, але водночас надії на вирішення проблем нації їх країн покладають саме на єдиновладну модель влади, як ознаки порядку та відповідальності. Народи двох країн сподіваються (лись) на своїх Президентів: на Ющенка надіялись, що дасть бій мафії, чиновницькому свавіллю, нещадному грабежу олігархами українських людей, захистить свободу громадян, здійснить прорив в культурній сфері, відновить історичну справедливість, і цим приведе Україну до європейських стандартів життя; на Путіна надіялись як на людину, що здатна все вирішити і що проблеми є тільки тому, що Президент Росії особисто не зміг побачити проблемне питання, а то воно б в секунду було б вирішене, що зробить Росію найсильнішою державою в Світі та заспокоїть недругів, підніме рівень життя, наведе порядок з місцевими свавільниками. Оцінка, в якій мірі все це справдилось, виходить за межі даного порівняльного аналізу і залишмо його для предмету інших статей.

Ющенко і Путін прийшли до влади часи дикого розгулу олігархів як в Україні так і в Росії, які вперто не збирались здавати влади. І один і другий намагались найти компроміс, так зване врегулювання "відношень між владою і бізнесом". І один і другий натравлювали "незговорчивих" олігархів один на одного, щоб ослабити їх, даючи "державний прихисток" то одним то іншим. Для кого як це закінчилось, ще час не показав, і багато що не відомо з цього роду діяльності Президентів. Тому залишмо гадання на потім.

Ющенко і Путін позбавляються своїх повноважень через несміливість спробувати змінити Конституцію звернувшись за народною підтримкою, боячись накликати критику Заходу в узурпації влади і "криків" опонентів. Хоча обидвоє відчувають, що тільки так можуть лишитись надією для свого народу і бути здатними щось змінити в своїх країнах, а не просто відсидіти терміни.

Ющенко і Путін прийшовши до влади задекларували по три речі: Єдина Церква, підвищення обороноздатності країни, підняття національної гордості народу. Тут без підзорної труби і обмовок можна констатувати, що Путін свої завдання виконав: Єдина Православна Церква Московського Патріархату охоплює тепер не тільки Європейський Континент, а й закордонну гілку, що була в США; обороноздатність країни в плані наявної зброї, що використовується діючими збройними силами Росії майже дорівнялась американському і здатна змусити задуматись останніх, перед тим як кинути слова "та ми їх в два щота", і не викликати усмішки; росіяни стали гордитись своєю країною вважаючи її найуспішнішою на планеті, в чому не остання заслуга телебачення, що тільки все і хвалить, і хвалить, а також наче б то політиці "ставлення на місце зарвавшихся країн". Ющенко ж не добився нічого зі своїх трьох таких же завдань, не в останню чергу і через це "ставлення на місце зарвавшихся країн", що допомогло забрати в нього повноваження і лишити без підтримки Парламенту. Так не вдалось об'єднати різні Церковні Вітки на Україні, бо прогнозовано, що це було не можливим в такій політичній ситуації, яка спостерігалась протягом останніх років в Державі, і лозунг "Одна Держава-одна Церква" загубився як і єдність політичного курсу розвитку країни. Обороноздатність України не підвищилась до запланованого рівня, і також це тому, що плани по вступу до НАТО, втілення яких Президент Ющенко пов'язував з суттєвим підвищенням боєвої міці Української Армії, були зірвані політичними опонентами. Зовнішня політика, яку проводить Президент, його міністри з постійним огляданням на уряд опонентів, швидше виглядає принизливою і смішною з невизначеністю орієнтирів пріоритетного розвитку контактів невідомо в яку сторону ЄС чи РФ. У внутрішній політиці теж не можливо знайти якогось вагомого приводу для гордості.

Завершальні штрихи одного політичного портрету.

І Ющенко, і Путін ввійдуть в історію, я Президенти, що щось зробили для своїх країн, і не всупереч волі народу, а за його схвалення. Картати їх будуть хіба що за помилки та недороблене до кінця десь за жорсткість, десь за м'якість. Та в очах двох народів вони поки що виглядають керівниками ворожих таборів, що працюють проти їх держав: для українців-Путін очолює антиукраїнську групу в Росії, для росіян-Ющенко очолює антиросійську групу в Україні.

Післямова.

Я українець, тому вболіваю за свою державу. В статі ж постарався здійснити об'єктивний порівняльний аналіз усуваючи деякі конфліктні моменти, де не представляло б можливості не висловити свою позицію. А так вийшло досить цікаво і приблизно можна зрозуміти думки непосвяченого детально в конфлікти між РФ та Україною майже в усіх сферах, звичайного європейського громадянина, коли він порівнює нашого Президента з російським.

Зауваження.

Писав "Ющенко і Путін" в такому порядку тому, що в зворотньому порядку слова разом можуть об'єднатись якимись пересмішниками..., а стаття має серйозний характер, крім цього речення.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua