Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
мова   культура   боротьба   зверхнє ставлення   варварство

Слово про українську Мову

Олекса Косар | 27.06.2007 02:53

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
6

Здавалось би, Культура, як властивість того чи іншого етносу, якщо вона справді Культура, а не безкультур'я й невігластво, – це те, що сприймається іншими етносами як позитив, як щось гідне для наслідування, запозичення і збагачення свого розвитку. Якщо ж одна культура намагається задушити іншу – це варварство.

Слово про українську Мову

Здавалось би, Культура, як властивість того чи іншого етносу, якщо вона справді Культура, а не безкультур'я й невігластво, – це те, що сприймається іншими етносами як позитив, як щось гідне для наслідування, запозичення і збагачення свого розвитку. Якщо ж одна культура намагається задушити іншу – це варварство. Досить таки тривалий час саме так розвивалися стосунки між російською культурою і культурами народів, що вхо-дили до складу Російської імперії. І так триває і нині, щодо культур народів, які є складо-вими частинами РФ.

Нині в Українській самостійній державі української мови ніхто не забороняє. І ро-сійськомовна особа, коли ти розмовляєш із нею українською, вже не подивиться на тебе, ніби ти якесь чудо в пір'ях. А ще зовсім недавно, років 10 тому, авторові цих рядків одна з працівниць однієї з райцентрівських установ, коли він звернувся до неї українською мо-вою, сказала: "Говорітє по-чєловєчєскі!" Коментарі, як кажуть, зайві.

Узагалі, зверхнє ставлення титульної нації імперії до інших її культур, властиве не лише для імперії російської. Історія стосунків Англії та Ірландії приклад досить красно-мовний. Доходить до того, що представники титульної нації ставляться до інших народів своєї імперії як до меншовартісних і неповноцінних. Адже було – вийти заміж росіянці за українця вважалося принизливим, ну, хіба вже, якщо зі своїх ніхто не бере... Думка така: якби були повноцінними й самодостатніми, то мали б і свою державу, і свою культуру й традиції. А, можливо, й справді, так воно і є? Хоча, хто з нас – українців, скаже, що Вєрка Сердючка та її мама повноцінні? І їхня деградація розвивається катастрофічно. Їхню по-дорож до Італії тамтешні мешканці розцінюють, напевно, як екскурсію до їхньої країни пацієнтів одного зі специфічних українських закладів. І наші центральні телеканали це транслюють, зокрема, телеканал "Новий". Навіщо? З якою метою? За шмат гнилої ковбаси і рідну маму продаси? Хоча, який він наш... Був би наш – не демонстрував би отого непо-требу. А ще, отой серіал "Солдати", в якому прапорщики – особи хитрі, корисливі, при-стосуванці, некультурні, і хто вони? Не вгадали? Ну, та хто ж іще? Звісно, що українці... І принагідно: у серіалі про міліцейського пса Муху (канал "1+1"), який розумніший за са-мих міліціонерів, проститутки – українки. Це вже, як правило російського кінематографа: як проститутки, то з України. А в кінофільмі "Тайговий роман", є така сцена. Одна жіноч-ка, подає своїм гостям борщ, і тут, де не візьмись, у цю страву падає муха. Господиня, прямо на очах своїх гостей, дістає просто пальцями з миски ту комаху, кидає її на підлогу і ставить той борщ гостям. І хто ви думаєте, та жінка. Та українка, хто ж іще на таке здат-ний...

Ви можете уявити, щоб подібне, де принижується національна гідність, де йде відве-рте знущання, транслювали у себе, скажімо, поляки, або литовці? Та ні в якому разі! Що-правда, щоб такого не демонструвати, ту гідність потрібно мати...

А почалося формування думки про український етнос, як неповноцінний та меншо-вартісний, і аж до повного його заперечення, відразу після Московсько-Переяславського договору 1654 року. Тодішній московський патріарх Іоаким почав забороняти українцям друкувати книжки рідною мовою, бо вони "не схожи с книгами московськими". Та це був лише початок мученицького шляху нашого рідного Слова.

1709 р. – Петро І видав указ про заборону книгодрукування українською мовою.

1769 р. – указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та українсь-ких текстів із церковних книг.

1775 р. – знищення Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових ко-зацьких канцеляріях.

1783 р. – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1847 р. – розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого пере-слідування української мови та культури.

1862 р. – закриття українських недільних шкіл, які безкоштовно організовувала пе-редова інтелігенція.

1863 р. – Валуєвський циркуляр про заборону книг українською мовою.

1867 р. – Емський указ про заборону ввезення української книги з-за кордону, забо-рону українського театру й друкування нот українських пісень.

1883 р. – указ про заборону застосування української мови й хрещення українськими іменами.

1884 р. – закриття всіх українських театрів.

1895 р. – заборона українських книг для дітей.

1908 р. – указом сенату Російської імперії визнано україномовну культуру й освітню діяльність в Україні шкідливою.

1914 р. – Микола ІІ видав указ про заборону газет і журналів українською мовою.

У 20-30 роках минулого століття тодішньою владою було дозволено так звану українізацію України. Як згодом стало зрозуміло – щоб виявити найбільш активних, здібних, свідомих і... знищити. І, як не прикро, свої тут постаралися не менше чужих. За той, таки, шмат гнилої ковбаси. І ковбасилізація ця триває. І оті фільми, і преса, і в бібліотеки наші загляньте. І в школах діткам розповідаємо про героїв Крут, а на площах і до нині стоять пам'ятники тому, хто послав на чолі свого війська колишнього царського генерала розібратися "с хохламы".

Було б не справедливо не згадати, що представники передової російської інтелігенції, як сучасної, зокрема, Валерія Новодворська, так і колишньої – Чернишевський, Герцен, належним чином ставляться й ставилися до української мови й культури нашого на-роду. Ось що писав Герцен у журналі "Колокол": "Нам было бы очень жаль, если б Малороссия, например, призванная свободно выражать свою мысль, не умела бы остаться при полной независимости. Память того, что она выстрадала после Богдана Хмельницкого через присоединение к Москве, и память того, что заставило Хмельницкого идти в царскую кабалу, могла бы послужить ей великим уроком". Чи послужило? Судіть самі, сучасники...

Олекса Косар

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua