Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Ющенкізм. Або казнащо

Олександр Лихо | 18.06.2007 04:22

-2
Рейтинг
-2


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
6

В нас не демократія. В нас крипто-феодалізм. Результат розкпадання совка. У нас слабенький і додатково послаблений політреформою кріпто-король, і орда цілковито відморожених кріпто-князьків і князьочків, що зовсім сказилися від власної безкарности, і все це неподобство прикрите фІговим листочком формально демократичних процедур.

Ющенкізм. Або казнащо
Нещодавно до автора написав один читач і поремстував, що замість згадок про те, як бабка дівкою була (тобто, президентські вибори і "помаранчева революція"), "хотілося б більше свіжої політичної аналітики. І більш свіжих анекдотів". Я відповів, що мені також того хотілося б, і перепитав читача, чи в мене гарний гумор. По-моєму в мене гарний гумор, а от чи гарна у мене аналітика?...

Бо щось та політична аналітика чи просто огляди, яку мені доводиться читати, не задовільняє мене. Якась вона чи то поверхова, чи упереджена, й якась загалом, сказати б, малопоживна. Звісно, бувають різні тексти – коли гірші, коли кращі, але... Ставляться якісь питання, порушуються якісь теми, виникають проблеми, вони постають перед суспільною свідомістю, декотрий час обговорюються, розглядаються, знову ж таки – по вершечках – бо дуже мало що відоме напевно, і про глибинний зміст того, що відбувається, можна хіби здогадуватись, а потім так і не діставши відповідей, присудів, розв'язок, заступаються новими, поволі забуваються й губляться в минулому.

Не подобається то мені, бо суспільство не може зробити висновків, не може дати оцінку помилкам своїх політиків, відтак провокуючи їхнє повторення. Тому політичне життя в країні (чи, радше, його відображення в суспільній свідомости) перетворюється на калейдоскоп, на якийсь безглуздий і дедалі безглуздіший серіял, де ніщо не має доцільного призначення. Тим більше прикро, що я не впевнений, що зможу якось виправити те становище, а просто засмічувати "інформаційний простір" не дуже хочеться. Та я таки спробую, а якщо щось не так, то я сподіваюсь, ви мені про те скажете.

Ющенкізм

Почати слід, мабудь, з того, що Президент був фактично вимушений видати указ про розпуск Верховної Ради і призначення позачергових виборів. Відверте нехтування (тим пришибленим) Універсалом національної єдности, звільнення "ющенківських" міністрів, прийняття Закону про Кабмін (хоча він нібито й був заветований – це приклад того, що забуто й загублено в минулому), переходи (чи переманювання) депутатів (з особливо дошкульним "кидком" Кінаха), із постійними загрозами коаліції створити "конституційну" більшість, все це зменшувало можливости Ющенка впливати на становище до безповоротньої межі.

Якщо не формальне (імпічмент) то фактичне позбавлення влади насувалося невмолимо – чекати було нічого. А якщо вже він був згодний піти на "помаранчеву революцію" задля здобуття тієї влади, то нескладно було припускати, що таки вдаватиметься до кроків по її збереженню. (Хоча й автор, зважаючи на попередню політичну немічність Президента, мав серйозні сумніви в тому, що той таки видасть указ про розпуск парламенту). І якщо вже йому щось закидати, то либонь те, що він допустив до нинішнього становища, але ніяк не сам указ.

Бо опинився він у такому жалюгідному стані саме через боротьбу за владу зі своїми колишніми й теперішніми союзниками. Економічні інтереси "любих друзів", газові схеми, нікчемність Ющенка-політика (пригадати б бодай те ідіотичне рішення про "розпуск" ДАІ чи трагічне сходження на Говерлу, коли загинуло двоє його супутників) на тлі медійної активности Тимошенко, що викликало ревність до неї (ревність, звісно, на політичному ґрунті), нашіптування з боку оточення, все це зрештою (на мою гадку, бо ясности в питанні немає досі) спричинило відставку уряду. "Помаранчева революція" була анульована (що, здається, також входило в плани Ющенка).

Подальше підсилення Партії реґіонів і, відповідно, послаблення Ющенка було неминучим. Инша річ, що мене досі дивує (иншими словами, я цього не розумію), чому ці процеси перебігали так повільно. Дивує мене й инше: ставлення Ющенка до Януковича – перший не тільки не сприймає другого як свого ворога, чи бодай навіть противника, напроти – Ющенко виявляє якусь просто непристойну прихильність до Януковича, раз у раз демонструючи ледь не маніякальну наполегливість у намаганні укласти з ним політичний шлюб. Це при тому, що взаємности немає: Янукович, наскільки автор щось у чомусь розуміється, ставиться до Ющенка як до "зарвавшегося лоха".

Усе це політичне казнащо танцюється на лік "крок уперед, два кроки назад": становище гіршає, воно гіршає, сказати б, саме собою – політична система повертається до старого кучмівського стану. Навіть більше того: хвороби державного устрою набувають уже якогось абсурдного вияву, а лікувати їх нікому. Періодично Ющенко ніби "прокидається", робить якісь грізні заявки, становище загострюється, вирують шум, ґвалт і пристрасті, а відтак все начебто розв'язується якимось компромісом, при якому політичні шила міняються на політичне мило, пристрасті гамуються, а ситуяція гіршає далі. Казнащо. Або Ющенкізм.

Пригадується (це до розмови про забуте й загублене), як у серпні 2006 казали, що нібито поведінка Ющенка була продиктована якимось компроматом, що мали на нього ригіанали. То, якщо так, викид того компромату мав статися саме після оприлюднення указу. І де ж той компромат?... Фуфло.

Про поточні задачі

Що найприкріше, за всім цим гамором, губиться розуміння того, що перед Україною стоять якісь задачі, якісь проблеми, що потребують розв'язання. Україна вимирає, дебілізується й деґенерує. А світ розвивається, і на Україну ніхто не збирається чекати, доки вона закінчить свої суперечки. А в українських політиків улюблена справа – штовхатись поміж себе ліктями, у намаганні вхопити шмат помасніше (мається на увазі, звісно, державне майно) з того, що ще лишилося. І зупинити цей сказ нікому.

Україні потрібні реформи й порядок, і автор каже це не для того, щоби нагадати, що в Пинзеника є така партія, а через те, що це справді конче потрібне. Ці речі взаємно обумовлені – без одного не буде другого. Та є річ, яка ще важлівіше за це і яка є їхньою передумовою – відповідальність. А цього немає. Більше того, той таки Ющенко робить усе так, щоби не допустити настання тієї відповідальности. Та навіть ще більше: від Ківалова до Порошенка, від Станік до Івченка, все робиться не тільки щоби не допустити відповідальности, але й забезпечити безвідповідальність. Такий собі гарант безвідповідальности.

І, звичайно, бачачи те нардепи втрачають рештки здорового глузду. От Ющенко видав указ про розпуск парламенту, а той узяв тай не розпустився – далебі, куди вже далі розпускатись, і так цілковита розпуста... Одне з найважливіших питань, що мало би стояти на порядку денному – дезактивація політреформи – не лише не дістало відповідей, воно навіть не було до пуття поставлене!... А вони все тириндять

Про демократію

Яка в біса у нас може бути демократія?! Де той суб'єкт демократії? У нас не демократія, а фетиш демократії, демократичний фасад, за яким ховається постсовєтське феодальне нутро. Накинута ззовні, вона позбавлена свого внутрішнього змісту.

Адже далеко не кожне суспільство може забезпечити демократичний лад. Бо запорукою демократії є наявність потужного середнього класу – верстви заможних і освічених громадян. Більше того, не просто заможних, а таких, що здобули свої статки своїм власним трудом. Саме вони творять основу громадянського суспільства (читай: структурованого суспільства). Маючи доволі матеріяльних ресурсів у своєму розпорядженні, усвідомлення своїх інтересів, охоту й навички захищати свої права – вони виступають контролером влади.

Більше того, вони творять націю. Нація це модерний суверен. Суверен – хто усвідомлює своє право на владу, і чіє право на владу визнається. Нація – це, якщо хочете, те ж таки громадянське суспільство, тільки в профіль. Гаразд, не в профіль, а, так би мовити, погляд на те ж таки явище зсередини, а нація – із-зовні держави.

Про націю Ющенко любить попатякати. Тулить це слово де треба й не треба. Бо що воно означає, мабуть, не дуже то й тямить – йому просто подобається, як воно звучить.

Але ні середнього класу, ні громадянського суспісльва, ні нації у нас немає, а отже немає й суб'єкту демократії, а без того всі розмови про неї тільки вправляння у цинізмі. Наші виборці – це не суб'єкт, це підданці, це об'єкт маніпулювання свідомістю з боку можновладців, який періодично бере участь у виставі під назвою всенародні вибори.

Але...повернімось до наших баранів. Повертаємось, бо як я пригадую, то збирався взагалі-то запропонувати якусь політичну аналітику, але відірвався в узагальнення, бо вони важливіше за поточну політичну нісенітність. Але кілька коментрів таки спробую дати. По-перше,

Про конституційність указу

Насамперед маю сказати, що я не юрист. Я навіть не син юриста. Тому дати остаточний присуд щодо відповідности Конституції указу від 2 квітня про розпуск парламенту я не можу, хоча й намагався виснувати такий.

Бо те, що казали запрошені на телепередачі юристи, виявляло тільки одне – на чию користь вони заангажовані, і відповідно в який спосіб упереджені. Саме ж питання так і залишилось без відповіді. Про-президентські юристи покликались до верховенства права, засадничих положень Конституції і загальних міркувань. Що ніби й правильно, але якось непереконливо. Про-коаліційні юристи, називаючи указ нікчемним (і наголошуючи, що це не образа, а юридичний термін), покликались до якогось формалізму (який, втім, так і залишився таємницею – бо до конкретики все в них якось не виходило дійти), а для більшої "доказовости" використовували тон свого голосу й міміку. Що й неправильно, й непереконливо, та й просто брутально.

Що я можу сказати напевно, це що покликання до ст. 90 політреформи (не кажучи вже про те, чи можна розглядати її як Конституцію) у спробі заперечити право Президента розпускати парламент на такій підставі, є слабо прикритим шахрайством. Адже та стаття містить список підстав для розпуску парламенту, який не є вичерпним, тобто, там йдеться лише коли парламент може бути розпущеним, але, оскільки перелік невичерпний, то передбачається, що можуть бути також инші підстави. Отже пробувати покликатись на це – просто дурне й примітивне шахрайство в стилі старого шахрая Іуд Іудича й більше нічого.

А рішення Конституційного суду (на чолі з "розмазаним по асфальту" в.о. голови), звісно, за таких умов ніякої ясности не вносить: він то визнав указ конституційним, але значіння це не має вже зовсім ніякого.

Один словом, я так і не розумію, був той указ конституційним чи ні, але по факту виходить допоки так, що видати такий указ Президент право має, і після цього парламент утрачає чинність, хоча й призначити таким робом вибори неможливо. Казнащо. Або Ющенкізм.

Про Конституційний суд

Колись уже мав нагоду висловити свою скепсу щодо Конституційного суду, щоправда в контексті иншого питання – недопущення вступу в дію політреформи. Вже тоді я писав: "Думаю, для України було б дуже добре, якби того [вступу в дію] не сталося." І провадив "Краще зробити так [відновити статус-кво, тобто Конституцію], бо в противному разі, ті зміни нам ще не раз зле відгукнуться." Злочинність тих змін була очевидна! і нічого не було зроблено, щоби відвернути те неподобство, а нині ми пожинаємо гіркі плоди того шахрайства, і скільки ще жати... Але ж я збирався говорити про Контитуційний суд.

Як мав би діяти Конституційний суд за тих умов, коли його дієздатність була відновлена, тобто восени 2006? Він мав повернути собі легітимність (яка на той час уже була під великим питанням), тобто, повернути собі довіру, покращити свою репутацію, але мабуть насамперед він мав повернути собі владу. І нагода для цього була чудова: він мусив скасувати заборону собі розглядати питання щодо політреформи (забороняти суду розглядати питання його прямого відання – який кричущий ідіотизм!) з боку Верховної Ради. Тим він мав сказати: судова влада є, вона працює, і вона захищає свою владу й не дозволить порушувати її будь-кому.

Натомість, не спромогшись за пів року прийняти бодай якогось рішення, він продемонстрував цілком протилежне: судова влада НЕ працює, свою владу вона НЕ захищає, є НЕ самостійною, а залежною, тай узагалі – влади НЕ має і владою НЕ є! Це – фіктивний орган. А подальші події просто зробили це до непристойности очевидним.

Нині ми маємо справу з руїнами Конституційного суду. На тих руїнах сидить "розмазаний по асфальту" в.о. голови, і, не приходячи до тями, щось телімпає язиком. Хотілося б сказати "врізав дуба – спи спокійно: чого розкопався?", а не можна: Конституційний суд "прописаний" в Конституції, ще й окремим розділом.

Що йому можна порадити? Мабуть, саморозпуститись для нього вже найкращий вихід. Але цього не буде (і так гранична розпуста). Тоді слід хоча б довести до кінця відставку тих трьох суддів, таким чином знову повернувши той, прости господи, суд до стану недієздатности. Але, боюсь, і цього не буде. Казнащо. Або Ющенкізм.

Але тепер у мене виникає таке питання: а навіщо взагалі Ющенко ставив відновлення дієздатности того суду передумовою подання Януковича на прем'єра? Невже президентський секретаріят не міг прорахувати склад того суду й яким чином той діятиме? Бо я так наївно те сприймав, що відновлення роботи Конституційного суду – це поступка з боку парламенту, яку Ющенко собі таки виторгував. А виявилось – це фуфло, а не поступка. І чому було не призначати позачергові вибори тоді? Тоді принаймні уряд був "ющенківський" і клопоту з фінансуванням чи якимось иншим забезпеченням тих виборів не було б. Казнащо. Або Ющенкізм.

Антинародна банда

Ну, далебі, це не парламент. Це антинародна банда, очолювана злодієм-рецидивістом Януковичем.

Ні, навіть не так. Очолювана заслуженим гальмом України, аморальним подлітиком, старим політичним шахраєм, соціялістським брехуном, кидалом і зрадником і взагалі політреформо-маніяком Іудою Іудичем. Шо? Так, ви вгадали, мені не до вподоби цей тип. Більше того, вважаю, що маю окремі підстави поквитатись із цим подлітіком.

Якийсь не Мороз (він же Холодний, він же Холодець), а український політичний Фреді Крюґер – дітей лякати. Вже скільки разів його політично хоронили! – нещодавно Видрін згадував, що політичним трупом називали Мороза ще на початку 90-х. І скільки його не ховають, він щоразу знову розкопується. Вєрний лєнінєц. Маладєц, дєлу камунізьма харашо учілся. Вєчно живой політичний труп.

Ні, таки цікаво, наступні вибори його нарешті поховають більш-менш надійно, чи знову розкопається? Чи слід готуватися до того, що його забальзамований заморожений труп навічно помістять на спікерське місце? А шо, така Рада цілком заслуговує на такого спікера. І тоді настане повна відмороженість.

Але це був ліричний відступ. Поясню чому кажу "антинародна" (бо самих дій нардепів у Генпрокуратурі досить, щоби називати їх бандою). Бо навіть якщо розпуск парламенту й призначення позачергових виборів це "непристойна пропозиція", то й тоді парламент не може на неї не погодитись, бо, в такому разі, він визнає, що його поведінка злочинна, антисуспільна, і тому він не може йти на вибори, бо боїться їх наслідків. Вже одного цього міркування в демократичній країні було б досить, щоби змусити парламент йти на вибори без зайвих питань про конституційність.

Та більше того, якби коаліція не усвідомлювала своєї антинародности, то вони не впиралися б, а навпаки, вітали б ті вибори, кажучи: "Вибори? Чудово! Ми підемо на вибори, і наберемо ще більше голосів, ніж мали донині!". Це було би можньо й це було би ефектно, й ефективно перешкоджало би Президентові розпускати парламент без достатніх підстав.

Але в нас не демократія. У нас крипто-феодалізм. Результат розкпадання совка. У нас слабенький і додатково послаблений політреформою кріпто-король (чи кріпто-цар, якщо комусь так більше до вподоби), і орда цілковито відморожених кріпто-князьків і князьочків, що зовсім сказилися від власної безкарности, і все це неподобство прикрите фІговим (наголос на першому складі) листочком формально демократичних процедур. Казнащо. Або Ющенкізм.

Олександр Лихо,

Soft навколо http://soft.km.ua/.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua