Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Осмислення мети.

Ігор Бурдяк | 13.09.2011 07:57

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
1

В розділі "Чи є християнство особистою справою?" пастор Буш справедливо показує, що воно є і одним і другим. Громадська (суспільна) сторона християнства полягає в залученні людей до спільноти християн. Чи має право вона перерости в політичну діяльність?

Осмислення мети.
Вільгельм Буш народився в сім'ї пастора Вільгельма Буша. Його мати – Йоганна Буш (уроджена Куллен) була з родини швабських пієтистів.

Пієтизм – спочатку рух всередині лютеранства, що характеризується наданням особливої ​​значущості особовому благочестю, релігійним переживанням віруючих, відчуттю живого спілкування з Богом, а також відчуттю постійного перебування під суворим і пильним "Божим оком". Пієтизм під час свого виникнення (XVII століття) протиставлявся лютеранської ортодоксії, акцент в якій робився на догматику, яка далеко не завжди була зрозуміла парафіянам.

Оскільки пієтисти не надавали великого значення догматиці, то вони впливали на аналогічні рухи всередині інших протестантських конфесій, внаслідок чого термін "пієтизм" вживається і стосовно не пов'язаних з лютеранством деномінацій і релігійних груп.

Проте в юності молодий Вільгельм не цікавився релігією і після отримання атестата зрілості був покликаний в чині молодшого офіцера в німецьку армію. Брав участь у Першій світовій війні. Під час участі в боях під Верденом, що одержали потім назву "Верденської м'ясорубки" відбулося навернення Буша до Бога. Під час однієї перерви в бою при наступі на Верден він розповідав своєму товаришеві сороміцький анекдот. Але тому вже було не до сміху: осколок ворожої гранати потрапив йому прямо в серце – він упав мертвим на землю.

"Я ще бачу себе на краю окопу. Світло, яскравіше від світла під час вибуху атомної бомби вразило мене: я стою тепер перед святим Богом! І наступною була думка: якби ми сиділи по-іншому, то осколок гранати потрапив би в мене, і тоді б я стояв зараз перед Богом! Переді мною лежав мій мертвий друг. І вперше за багато років я склав руки і виголосив молитву, що складається лише з одного речення: "Боже, не дай мені померти, перш ніж я буду впевнений, що не потраплю в пекло" – приблизно так пізніше описав він своє навернення.

Після другої світової війни Буш став широко відомим в християнському німецькомовному середовищі (не лише протестантському, а й католицькому) завдяки поширенню його проповідей, записаних на магнітофонну стрічку. Пізніше ці проповіді були оформлені і видані окремою книгою. Є і переклад російською мовою.

Одного разу Буш розказав невелику історію, яку сам не пережив, але чув від свого діда: "Він був прекрасним оповідачем. Один юнак прийшов якось до свого старого вуйка і каже: "Вуйко, привітай мене! Я витримав іспит на атестат зрілості!" – "Чудово, – відповів вуйко, – ось тобі 20 марок у винагороду, купи собі що-небудь. І скажи мені, що ти далі хочеш робити?" – "Далі, – каже юнак, – далі я буду вчитися, я хочу стати юристом". – "Добре, – сказав вуйко, – а потім?" – "Ну, а потім я стану засідателем суду першої інстанції". – "Добре, – сказав вуйко, – а потім?" "Потім я стану засідателем земельного суду". – "Добре, – сказав вуйко, – а потім?" – "Ну, вуйко, потім я одружуся і обзаведуся сім'єю". – "Добре, – сказав вуйко, – а потім?" – "Так, а потім я, мабуть, стану великою людиною, головою земельного суду або першим прокурором". – "Добре, – сказав вуйко, – а потім?" – "Так, вуйко, – юнак почав нервувати, – потім я коли-небудь постарію і піду на пенсію". – "Добре, – сказав вуйко, – а потім?" – "Ну, тоді я переїду в красиву місцевість, побудую будиночок і буду розводити суницю". – "Добре, -сказав вуйко, – а потім?" Юнак розсердився: "Потім я одного разу помру". – "Так, – сказав вуйко, – а потім?" Юнак перестав сміятися. Він смертельно злякався: "Потім я помру, а – потім?" – "А потім???" – Запитав дядько. – "Вуйко", – відповів він, – про це я ще ніколи не замислювався ". -" Як, – сказав вуйко, – ти склав іспит на атестат зрілості і такий дурний, що думаєш тільки від цих до цих? Чи не повинна людина, якій Бог дарував розум, думати трохи далі? Що буде потім? "Юнак швидко заперечив:"Вуйко, про те, що буде після смерті, ніхто не знає! "-" Це не так, мій хлопчик, є Хтось, Хто точно знає, що буде після смерті, це Ісус. І Він сказав: "широка дорога, що веде в погибель, вузький шлях, що веде до вічного життя. Після смерті настане Божий суд. І можна загинути або врятуватися".

Але Ісус потрібен нам не лише для цього. Він дає нам справжнє життя тут, на землі, без Нього воно немає ніякого змісту. Ось один із багатьох досвідів Буша:

Одного разу в Есені я почув по телефону схвильований голос одного промисловця: "Пан пастор, приїжджайте!" Я поспішаю до нього, він зустрічає мене словами: "Мій син застрелився!" Я знав цього юнака. Він був студентом. Він мав усе, що душа бажає. Він був здоровий, красивий, молодий і багатий. Він давно мав особистий автомобіль. Він не був заплутаний в будь-якій безглуздій справі. І цей юнак пускає собі кулю в лоб! У листі, який він залишив, було написано: "Я йду з життя, бо не бачу в ньому сенсу!" Приголомшливо!

Як бачите, питання про сенс нашого життя дуже важливе. І це питання так важливе крім всього іншого ще й тому, що життя у нас тільки одне!


Пастор Буш продовжує: Отже, друзі мої, існує дуже багато поверхових і необачних відповідей на запитання: "Для чого я живу?" Багато років тому я отримав всі ці поверхові і необачні відповіді одночасно. Це було в 1936 році, під час диктатури Гітлера. Студенти з М'юнстера просили мене поговорити з ними на тему: "У чому сенс мого життя?" І вони мені відразу сказали, що не хочуть чути лекції, але бажають дискутувати зі мною на цю тему. "Добре, – сказав я, – тоді починайте! – У чому сенс мого життя? Для чого я живу?" А оскільки дискусія відбулася під час диктатури Гітлера, один з них, звичайно, зараз устав і пояснив: "Я – для свого народу. Це як лист і дерево. Лист нічого не значить, дерево – все. Я існую для свого народу! " На це я відповів: "Добре! А для чого дерево існує, для чого існує народ?" Пауза! Цього він теж не знав. Розумієте, справжнє питання залишилося без відповіді. Тоді я їм сказав: "Люди, дорогі! Ви не повинні пропонувати такі відповіді, які тільки обходять питання, відсувають його назад!"

"Отже, в чому сенс мого життя? Для чого я живу?" -Запитав я знову. Тоді інший пояснив: "Я існую на світі для того, щоб виконати свій обов'язок!" – "Друг, – сказав я, – в тому то й справа: в чому ж мій обов'язок? Я вважаю своїм обов'язком донести Вам Слово Боже. Матильда Лудендорф своїм обов'язком вважає відкидати Бога. У чому ж обов'язок?"

Одного разу службовець високого рангу сказав мені: "Пане пастор, по секрету: я цілими днями переписую документи, але якби вони всі згоріли, то життя б тривало. Я страждаю від того, що я, по суті, здійснюю таку безглузду роботу". Що таке обов'язок? Тисячі есесівців погубили сотні тисяч людей. Коли ж вони постали перед судом, то ствердили: "Ми виконували свій обов'язок, нам це було наказано". Невже Ви вірите, що обов'язок людини може полягати в тому, щоб нищити інших людей? В це я не можу повірити. Отже, я сказав студентам: "У тому-то й річ: у чому мій обов'язок? Хто може мені це сказати? Ось ми і знову застрягнули".

Після цього молодь стала більше замислюватися над відповідями. Потім один з них підвівся і гордо роз'яснив: "Я походжу з старого дворянського роду. Я можу назвати своїх предків до 16 покоління. Великий родовід! Хіба це не сенс життя, не мета життя, гідно продовжувати мій рід?" І я зміг відповісти тільки так: "Друже! Якщо не знаєш, для чого жили ці 16 поколінь, то чи варто додавати до них сімнадцяте?"

Бачите, як багато поверхових і необачних відповідей. У наших газетах часто можна бачити оголошення про смерть, під яким міститься жахливий віршик:

"Лише праця була в твоєму житті,

себе зовсім забувши,

віддати все своїм ближнім -

таким вищий обов'язок твій був ".

Вам це знайоме? Я щоразу здригаюся, коли це читаю. Думається: "Це ж оголошення про смерть коня!" Чи не так? Все життя працює лише кінь. Але я не вірю, що людина тільки для того живе на землі, щоб працювати, не розгинаючи спини. Це було б занадто вбого. Тоді кращим результатом для нас було б у 10 років покінчити життя самогубством, якби тільки в цьому полягав сенс нашого життя. "Лише праця була в твоєму житті..." Це ж жахливо! Ні, не в цьому сенс нашого життя.

Інший студент мені пояснив тоді: "Чи знаєте, я хочу бути лікарем. Рятувати життя людей – хіба це не чудово?" Я заперечив йому: "Добре! Але якщо Ви не знаєте, навіщо людина живе, то рятувати життя людині не має ніякого сенсу". Зрозумійте мене правильно і не поширюйте про мене чуток, ніби я сказав, що не варто рятувати життя людям. Я маю на увазі, що в кінцевому рахунку це не є відповіддю на наше запитання про сенс життя.


Не з усім із того, що говорить пастор Буш я згоден. Зокрема він традиційно для протестантів відкидає роль церкви в спасінні людини. Ми знаємо, чим часто закінчується самостійний пошук істини. На початку 90-х років минулого століття так зване біле братство серйозно пошкодило психічне здоров'я сотень молодих юнаків і дівчат. А сьогодні українці мають проблему з іншим "пророком" – Аделаджею, який збаламутив і елементарно пограбував деяких киян. Але поза тим проповіднику Бушу вдалося в цікавій і доступній формі показати основні християнські ідеї.

Часто на питання про смисл життя людини відповідають так: Я живу для того, щоб жити, саме життя є його ціллю. Це теж втеча від відповіді, до того ж далеко не найкращий спосіб втечі. Так живуть істоти, які не усвідомлюють самі себе (корови, наприклад), а тому питання про мету життя перед собою не ставлять. Вони потрібні нам, людям, щоб забезпечити наше існування, а для чого потрібні ми?

І якщо ми вирішили присвятити життя меті, яка має лише земне застосування, і бачимо самих себе теж в земному вимірі істотами, утвореними волею сукупності сліпих подій, то тоді й застосовуємо земні, тобто будь-які засоби. В тому числі через принцип "людина людині вовк", не гребуючи насильством, обманом, підкупом і т. д.

Але ми не хочемо земної мети. Навіть в політиці. Ми кажемo, що успішна Україна є Божим проектом, який ми покликані реалізувати. То ж які засоби ми повинні для здійснення цього плану застосовувати?

В 90-х роках минулого століття в Україні буйно розквітнув цілий букет християнських партій (українська християнсько-демократична партія, християнсько-демократична партія України, християнсько-народний союз, республіканська християнська партія). В процесі своєї діяльності вони показали нездатність до об'єднання, пересварилися між собою, дискредитували християнсько-демократичну ідею, і... зникли з політичної арени країни.

А як з цією ідеєю в європейських країнах?

В деяких із них є партії, які декларують християнсько-демократичну програму і періодично здобувають владу, але навряд чи можна сказати, що їхня програма побудована на християнських принципах.

Такою є народна партія Австрії (аналог німецького ХСС), яка здебільшого в коаліції з соціалістами або правими партіями формує уряд. Кажуть, що раніше, років 20 тому це була зовсім інша партія. Тоді ніби-то її політика грунтувалася на християнському світогляді. Чи було це так, не знаю, але сьогодні вона не влаштовує багатьох.

Як альтернатива їй в 2005 році була утворена партія "Християни", в липні 2009 року перейменована в "християнську партію Австрії". Під час останніх парламентських виборів вона зібрала менше 1% голосів виборців. І перспектив на успіх вона не має.

Так, релігія – це щось трансцендентне, божественне, яке іде зверху і дарує людям справжню гідність.

Політика – чисто людське, світське і матеріальне, грішне.

І якщо їх змішати, то одержимо, в залежності від того, що переважить, або такий "неїстівний мармелад", або фундаменталізм. І одне й друге не є добре.

В розділі "Чи є християнство особистою справою?" пастор Буш справедливо показує, що воно є і одним і другим. Громадська (суспільна) сторона християнства полягає в залученні людей до суспільства християн. Але мабуть і цей його бік не слід змішувати з політикою. Хоча "тиснути" на неї напевно повинен.

Коментарі
Vladimir:
Гарольд Дуайт Лассуэлл коротко дав таке визначення політики: "хто чого досягає, коли і як".









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua