Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Він мріяв про українську державу (до 126-річчя з дня народження Д.І.Донцова)

Східний Погляд | 28.08.2009 19:56

7
Рейтинг
7


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
5

30 серпня 2009 року виповнюється 126 років з дня народження видатного політичного діяча ХХ століття, ідеолога українського націоналізму, українського літературного критика, есеїста і публіциста – Дмитра Івановича Донцова.

30 серпня 2009 року виповнюється 126 років з дня народження видатного політичного діяча ХХ століття, ідеолога українського націоналізму, українського літературного критика, есеїста і публіциста – Дмитра Івановича Донцова.

Життєвий шлях. Народився Д.Донцов 30 серпня (17 ст.ст.) 1883 р. на хуторі поблизу м. Мелітополя Херсонської губернії (нині Запорізька область) в сім'ї землевласників. Батьки Дмитра померли в ранньому віці: батько у віці 54 роки (1894 р.), а мати – через рік, коли їй було 39 років. Після смерті батьків опікунами Дмитра, його сестер і братів стала рідня по матері.

Значний вплив на формування особистості Д.Донцова мав його дід, який походив з козацького роду. Визначальну роль у становленні юнака відіграла література, яка була в домашній бібліотеці. У листі до Є. Маланюка від 19 вересня 1931 р. Донцов писав: "Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від шести років життя (батько мав їх в бібліотеці) ".

Освіту здобував у реальному училищі в Мелітополі, в Царськосельському ліцеї, студіював право у Петербурзькому (1901-1907 рр.) та Віденському (1909-1911 рр.) університетах. Докторську дисертацію з права захистив у Львові 1917 р.

Під час навчання в Петербурзі підтримував контакти з революційним рухом у Києві, був активним членом УСДРП, двічі (1905 р., 1907 р.) його арештовували.

У 1908 р. переїздить до Львова, де у 1912 р. одружується. Після заснування 4 серпня 1914 р. Союзу Визволення України (СВУ) стає його першим головою, однак уже у вересні виходить із цієї організації. Друкується у часописах "Дзвін", "Наша дума" та "Украинская жизнь", працює як журналіст у Відні, Берліні.

З проголошенням у 1917 р. Української народної республіки повертається до Києва, підтримує М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюру. З 1918 р. – член Головної Управи партії українських хліборобів-демократів, очолює Українську Телеграфічну Аґенцію (УТА) гетьмана П.Скоропадського. Після повалення Директорії у 1919-21 рр. очолює прес-бюро при посольстві УНР у Берні (Швейцарія).

З 1922 р. по 1939 р. Д.Донцов живе у Львові, працює у часописах "Літературно-Науковий вісник", "Заграва", "Вісник". Після невдалої спроби створити Партію Національної Революції, органом якої мала бути "Заграва", Д.Донцов відійшов від політичної діяльності і почав виступати як незалежний редактор і публіцист. Друкувався в українській, а також у німецькій, швейцарській та польській пресі.

Перед початком війни, у 1939 р. Д.Донцов був ув'язнений польською владою. Після звільнення з табору переїздить до Бухареста, де видає журнал "Батава" (1941 р.), а через деякий час після короткого перебування у Львові Д.Донцов емігрує за кордон. Спочатку була Чехословаччина, Німеччина, Франція.

У повоєнні часи становище Донцова було вкрай важке і небезпечне, бо Москва внесла його у списки "міжнародних військових злочинців", і тому у другій половині 1946 року він при допомозі Українського Бюро в Лондоні перебирається до Великобританії, де редагує газету "Український клич". Через деякий час переїжджає у США, а згодом – у Канаду.

У 1948-53 рр. викладав українську літературу в Монреальському університеті (Канада). До останніх днів життя багато друкується в періодиці української діаспори.

Помер Дмитро Іванович Донцов 30 березня 1973 року у Лаврентійських Горах – передмісті Монреаля.

Ідеї та діяльність. Постать Д.І.Донцова є однією з найбільш суперечливих і ключових в історії України ХХ століття.

Д.Донцов вважався одним з найбільших ворогів спочатку Російської імперії, а пізніше – радянського режиму. Його погляди еволюціонували від соціал-демократії до націоналізму, від атеїзму до ідей воюючої церкви.

Вже у 1913 р. він виступає на 2 Всеукраїнському студентському з'їзді у Львові з рефератом "Сучасне політичне положення нації і наші завдання", в якому обґрунтовує концепцію сепаратизму України від Росії, що викликало гостру критику з боку російських лідерів різних політичних сил: В.Леніна, П.Мілюкова та інших.

Пізніше, у передвоєнні та воєнні роки, Д.Донцов у працях "Підстави нашої політики" (1921 р.), "Націоналізм" (1926 р.) та "Дух нашої давнини" (1944 р.), розвинув доктрину українського націоналізму. Особливо робить наголос на духовному відокремленні України від Росії, культуру якої вважав азіатською, антиіндивідуалістичною.

Своїм головним завданням ідеолог вважав виховання політичної еліти української нації – так званої "провідної верстви", обстоював ідею виховання української нації в дусі сильних народів. Д.Донцов стверджував, що тільки сформована нація може створити власну державу.

Погляди Д.Донцова характеризують ірраціоналізм, ідеалізм та плекання культу сильної людини. Він критикував демократичну систему, але це ще не дає підстав зараховувати його до тоталітарних мислителів. Він бачив Україну сучасною цивілізованою сильною європейською державою.

Діяльність Д.Донцова мала великий вплив у міжвоєнний час на Галичині. Завдяки йому створилася специфічна атмосфера, в якій виховувалася українська молодь, що пізніше вливалася до лав Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА). Д.Донцов не тільки вплинув на особистості Є.Коновальця, С.Бандери, Я.Стецька та інших, але також безпосередньо на формування ОУН, хоча сам він ніколи її членом не був.

Д.Донцов, щоб там не говорили недруги, ніколи у своїй видавничій діяльності не користувався грошима правлячих режимів, зокрема польського і нацистського урядів, і не служив їм, про що було доведено у багатьох наукових дослідженнях і публікаціях.

Д.Донцов був високоосвіченою людиною (доктор права), вільно читав німецькою, англійською, французькою, іспанською та італійською мовами. Свої матеріали, окрім української, писав німецькою та англійською мовами. Слідкував за публікаціями популярних авторів, знайомився з ними в оригіналі. Навколо "Літературно-Наукового Вісника", а пізніше – "Вісника", він згуртовує групу провідних літераторів, есеїстів і публіцистів, до якої входили Є.Маланюк, О.Ольжич, Ю.Клен, О.Теліга, Ю.Липа та інші.

Радянські (російські) пропагандисти його постійно критикували та оббріхували. Вони не могли йому пробачити українськості, згадували про його ніби то російські корені: "Она (сім'я) чтила свои российские корни, в ней никто не говорил по-украински!". Це є звичайний пропагандистський трюк і зухвала брехня! Згадаймо слова Д.Донцова, які він писав Є.Маланюку: "Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 років життя (батько мав їх в бібліотеці) ".

Ще одним звинуваченням сучасних українофобів на адресу Д.Донцова є ніби то спрямування його робіт на "социальную дифференциацию, разжигание национализма, нагнетание вражды и ненависти к русскому народу. Пытается насадить в общественном сознании культ Мазепы". Прагнення українського народу побудувати свою державу подається як "разжигание национализма, нагнетание вражды и ненависти к русскому народу", а формування політичної еліти (провідної верстви) – як "соціальна диференціація". Забули, що такою "провідною верствою" в радянські часи були комуністи.

Основні праці.

Модерне москвофільство (1913);

Сучасне політ. положення нації і наші завдання (1913);

Die ukrainische Staatsidee und der Krieg gegen Russland (1915);

Історія розвитку української державної ідеї (1917);

Укр. держ. думка і Европа (1919);

Підстави нашої політики (1921);

Поетка українського рісорджімента (1922);

Націоналізм (1926);

Політика принципіяльна й опортуністична (1928);

Наша доба і література (1936);

Де шукати наших традицій (1938);

Дух нашої давнини (1944);

Поетка вогняних меж (1952);

Московська отрута (1955);

Росія чи Европа (1955);

Від містики до політики (1957).

Починаючи від 60-х років, окремі твори Д.Донцова нелегально поширювались в Україні серед дисидентів. Нині багато з них перевидані в Україні.

Безкорисна відданість національній ідеї, творчість і неординарна постать Д.Донцова викликають велику зацікавленість наших сучасників і не залишають байдужими українців-патріотів.

Слава Україні!

Джерела:

1. КБСЕ (Координаційне Бюро Сучасної Енциклопедії).

http://www.nas.gov.ua/knk/pages/statti/dm_don.html

2. Дмитро Донцов – Апостол української ідеї (матеріали науково-практичної конференції "Молодь вивчає Д.Донцова").

www.ukrnationalism.org.ua/get/book.cgi?n=25

3. Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова (Інтернет-ресурс)

http://dontsov-nic.org.ua/index.php?m=content&d=viewctg&ctgid=5

4. Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1996. – с.492 – 551.

5. Без права на реабілітацію (Інтернет-ресурс)

ukrstor.com/ukrstor/bezprava-kniga1-3.2.html

6. Украинские страницы (Інтернет-ресурс)

http://ukrstor.com/ukrstor/donzow_terminl.html

7. Сонях (Інтернет-ресурс)

http://www.sonyah.narod.ru/fame/dontsov.html

8. Проект "Українські пісні"

http://www.pisni.org.ua/persons/1088.html

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua