Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Весна, що наразі не настала

Ekain | 27.03.2009 23:58

14
Рейтинг
14


Голосів "за"
17

Голосів "проти"
3

Два роки тому, у останній вікенд березня відбувся другий Майдан. Йому далеко було до Майдану першого, але і про нього варто пам'ятати.

Варто пригадати, що майже рівно два роки тому збирався ще один Майдан, на якому від Ющенка вимагали розпуску Верховної Ради. Приводжу свої враження від того Майдану-2, якими я ділився з однодумцями на одному форумі.

Я був на Майдані. Хоч і не збирався спочатку. Ноги самі понесли. Хотілося якось себе ідентифікувати, але до жодного з прапорців рука не тягнулась. Вирішив обійтися без символів. Тим більш, що руки жадали не прапорця, а чогось більш зручного для відбиття навали орди окупантів.

Пройшов до того місця, де стояв у 2004. Гіршого настрою, мабуть, не часто у житті мав. Здавалось, що багато людей відчували щось подібне. Людей було багато, щоб там не казали, не менше чим у ті славетні часи. Добре, що зайняли пагорб, де парламентська бібліотека. У якісь дні першого Майдану там спочатку біснувалися, а потім понуро спостерігали за революційним народом псевдо-казаки чи хтось ще з прихильників Януковича.

Настрій змінила пані Юлія. Я не є її прихильником, її погляди мені чужі. Але цього разу я почув виступ мудрої людини. Це не викликало в мене бажання йти до БЮТу, але переконало у слушності мого рішення більше не критикувати її публічно, щоб не давати аргументації не надто інтелектуальним її опонентам. Як завжди, з гострим почуттям гумору виступив Луценко. Народ вже остаточно розігрівся. Вже у більшості з'явились посмішки, одностайнішим стало скандування.

Кириленка не буду чіпати. Це має бути дуже важко прийняти справи після недолугих керівників. Як стати директором фірми, яку розікрав попередній керівник: життя вже нове, люди нові, а приходять розлючені клієнти, кредитори попередніх періодів, і треба відповідати по справах минулих.

Сподіваюсь, що це добрий старт. Що далі ще буде? Я не вірю у мирні методи розв'язання, бо компроміси у таких складних ситуаціях означають владу наволочі та посередності. А мирних переговорів з братвою взагалі бути не може. З дитинства мене так виховували, що нема про що домовлятись з братвою. "Вор должен сидеть в тюрьме!" Їм можна тільки зуби замовляти, поки не прийде зручний для удару момент. Але краще хоч такий спротив як сьогодні, ніж взагалі жодного, як то було два з половиною роки. Принаймні, динаміка – це нові можливості, статика – це стабільність від "каоліциі".

Мені здалося, що майдан вже не мав романтичних флюїдів як у 2004. Рішучість стала спокійнішою та тверезішою. Попри все, для мене сьогодні найприємніша субота за дуже довгий період часу.

Це чисто суб'єктивні спостереження. На докладність не претендую. Хтось може відчував та сприймав усе інакше. Вибачте, якщо комусь мої думки неприємні.

З початком довгоочікуваної весни усіх нас!


Одною з помилок другого Майдану було те, що його не зробили постійним. Луценко навіть підкреслював, що не важливо, де збиратись – ми не женемося за символами, не чіпляємося за територію. Але це не вірно!

Ось так я висловлювався тоді з цього питання:

Без території ми перетворимось на щось посередині між євреями та циганами – не нації, а стани душі. Я маю на увазі не ізраїльських євреїв, а тих, що розпорошені світом. Те, що наша держава має територію, нічого не означає, бо то територія, що окреслена юридично, а у серцях людей домінує регіональна ідентичність. Майдан дав поштовх формуванню політичної нації. І для цієї нації має бути територія. І що особливо важливо – також символічна територія. Комуністам вдалося сформувати совєцьку націю, що охопила дуже багатьох людей (наслідки відчуваємо по наших співбесідниках на форумах) тому що мала такі символічні території: Червона площа, Кремль, "веліка Расія, а атступать нєкуда", Ленінград – колиска революції, навіть "Київ – мать гарадов рускіх", читай совєцьких, який захищали у 41-му хоч це було безглуздо у військовому сенсі. Сам Сталін дав розпорядження захищати. Без таких територій утворення нації неможливо. Тому Майдан треба було захищати. Не для нас, а для наших дітей.

Втім, Майдан було здано противнику. Його зайняли навезені "регіоналами" люмпени з Донбасу. Нічого путнього вони не спромоглися продемонструвати киянам, крім струмків сечі, що заливали стіни консерваторії, запльовування всієї території лушпайками від насіння та безкінечних істеричних виступів зі сцени про те, який Янукович крутий мужик, яка йому особиста за все-все-все подяка.

Як ми знаємо, нічого путнього не вийшло і з іншого боку: кулуарні домовленості, якісь ігри у юридичну казуїстику, врешті вибори нової Ради, яка ганьбить наш народ і нашу країну і дотепер.

Зрештою, інакше і не могло бути. Люди, які очолюють політичні процеси у нашій країні -це люди глибоко совєцькі. Навіть гімном, похідною піснею Майдану-2 обрали мелодію "Смєла ми в бой пайдьом" з переписаними словами. Декого з людей з совєцьким минулим, мабуть, такі мелодії зворушують. Але крокувати до майбутнього з ними – не найкраще рішення. У моєму дитинстві більшість з нас глузувало з офіціозного пропагандистського мистецтва::" Смело мы в бой пойдем за суп с картошкой и повара убьем столовой ложкой". Наші політики, мабуть, виростали десь в іншому світі...

І наостанку головний вивід, який я для себе зробив з тих подій, полягає у тому, що політики насправді не зацікавлені у дієвій підтримці суспільства. Кількість тисяч людей на Майдані – це для них не більше, ніж аргумент у суперечках за круглими столами з іншими такими ж як вони ззовні дядьками та тітками у дорогих строях, з годинниками ціною з авто середнього класу, доглянутою шкірою рук та обличчя. А майдани – так це просто для солідності: прийшли, по головах порахували – гаразд, пане Х, наших більше, ніж ваших, і спонсори грошей на плакати та інше мітингове приладдя дають, отже є ще порох у порохівницях.

Політики такою мірою відокремились від суспільства, живуть у штучному, ізольованому мікрокосмі, що те, що для нас волевиявлення, для них – політична технологія. І вони не можуть повернутись до нормального, людського мислення. Гра у слова – гра небезпечна. На будь-якому психологічному тренінгу вчать, що ти не будеш успішним, якщо ти не віриш у те, що робиш. Не прийде успіх, якщо ти мислиш у категоріях не дій, а везіння та злого року. Ми є такими, якими ми самі себе закодували словами. А якщо людей десятиліттями називати "електоратом"? А якщо будь-яку подію, будь-яке спілкування називати політтехнологією? Якщо замість аналізу макроструктур, регіонів, галузей гратися у набори солдатиків під назвами НС, ЕЦ, БЮТ, ПР, КПУ, БЛ – тощо? А самих тих солдатиків називати політпроектами?

Герой характеристичної стрічки сталінської епохи і чисельних народних анекдотів Чапаєв рухав картоплинами по столу, щоб пояснити майбутню бойову операцію. Гра в картоплини-солдатики зле пожартувала з наших політиків, позбавивши їх здібності бачити за картоплинами країну і суспільство. Вони закодували себе на повне нерозуміння суспільства.

Для мене не має сумніву у тому, що яскравою ознакою політика, який спроможний буде згуртувати навколо себе народ, відрізнятиметься від діючих політиків тим, що розмовлятиме людською мовою: він/вона просто збере однодумців, а не утворить політпроект, звернеться до людей, а не розробить технологію для роботи з електоратом і запропонує народу своє бачення перспективи і шляхів, як її досягти, а не морочитиме голову всілякими планами дій, програмами, дорожніми картами.

Ekain, 2009

http://ekainua.wordpress.com/

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua