Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Мій погляд на націоналізм


-2
Рейтинг
-2


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
10

Український націоналізм.
Чи зможе він один, без сторонньої допомоги, витягти Україну із того болота, де вона бовтається вже скільки років?


"Дядьку, добрий день!" – гукає подорожній. "День добрий" -відгукнувся хазяїн. "А можна у Вас з колодязя води напитись? Бо так їсти хочеться, що й переночувати ніде." – радіє діалогу незнайомець. "А чого ж?" – дядько знизав плечима. "Так там же біля колодязя собака злий прив'язаний, з цепу он зривається" – оторопіло зауважує подорожній. "Так отож!" – відповідає хазяїн.

із збірки "55 слів"

Український націоналізм.

Чи зможе він один, без сторонньої допомоги, витягти Україну із того болота, де вона бовтається вже скільки років?

При спілкуванні з націоналістами вияснив для себе, що вони відрізняються від інших патріотизмом і відношенням до української мови. Частина з них не люблять спадку совєтчини, дехто ще до того ж не любить жидів. Про москалів краще й не заїкатися.

На тій же Народній Правді і не зовсім такому ж Народному Оглядачі ви можете ознайомитись з великою кількістю матеріалів про важливість мови і про проблеми переходу від рідної мови до вживання мови набутої. Від себе можу лише додати ту думку, що дана деяким людям нездатність засвоювати добре інші мови спілкування прив'язує таких до проживання на тій території, де його рідна мова є у вжитку.

Отож на цю обставину треба зважати при владному поширенню української на російськомовних теренах України. Щоб не робити з російськомовних українських націоналістів противників Української держави.

Для російськомовних українських націоналістів і патріотів України я б порадив не ображатися на україномовних, а створити свою спільноту на Народній Правді і змагатися з ними у кращому виробленні програм та лозунгів. Я впевнений: у всіх нас, що щиро вболівають за долю Вітчизни, є що сказати доброго один одному і є спільна мета. І тим "руськоязичним" патріотам України, хто боїться опинитись під московським чоботом чи лаптем, треба зрозуміти одне: допоки ви зостаєтесь "руськоязичними" – на вас, як на потенціальному партнерові, завжди лежатиме хтивий московський погляд. Отож не можете досконало вивчити мову – нехай вивчать хоч ваші діти.

З мовою розібрались. Тепер про патріотизм. Хто може сказати, що якийсь олігарх не патріот? Вітчизняний футбол підтримує? – Підтримує. Скупляє на чесно зароблені, адже ніхто не звинуватив і не довів протилежного, в основному вітчизняні підприємства? Тратить ті ж чесно зароблені гроші на українську політику? – Ніби так. Підкупляє в основному українських суддів та чиновників? – Та ніби українських, а що? – То чим він вам не патріот? Якщо ставити голий патріотизм як єдину чесноту, то хабар одержаний у гривнях є більш патріотичний, аніж у іноземній валюті. Та, як мені здається, патріотизм має на увазі любов до країни, а значить і до людей, що її населяють. Щось не дуже в'яжеться любов із обкраданням аж до злиденності співгромадян.

Про сповідників совкового мислення можна сказати одне: вони у нас є, вони часто заважають рухатись вперед, але їх ніде не подінеш, хіба що їх можна позбавити права голосу на виборах, ввівши розумний віковий ценз. Але, як на мене, разом із "совковістю" втрачається така корисна для очищення держави від шкідливих елементів особливість, як доносительство і бажання сповіщати владу про порушення законів жителями України. Зовсім незрозуміло, як без такої властивості суспільства Партія снайперів складатиме список своїх цілей. А ще дуже корисним виявилася така риса совкових, як розуміння слова "надо".Їм вже й зарплати

не доплачують і умов для праці не покращують, а вони все йдуть і йдуть на роботу і бува гинуть на ній, а розплачується за це не окремий патріот, а все суспільство, незалежно від мови і політичного вподобання.

Отже з патріотизмом все ясно, що нічого не ясно.

Про нелюбов окремих націоналістів до представників інших націй, то в цьому питанні без пляшки розібратися взагалі неможливо. Бо коли добре випити, то все розв'язується набагато простіше і зразу стає зрозумілим: хто винуватий і кого треба гнати. А для малопитущих дозвольте одне запитання: чи всі татари є мільярдери? А що то за татари, що не чорні, а світлочубі? А що то за нетатари, що теж не чорняві?

Я чого питаю про колір очей і волосся? Є в Україні одна популярна жіночка років так під 50. Так їй націоналісти не вірять, що вона – українка. Кажуть: вірменська жидівка. Є в мене її портрет на пів-стіни, роздивлявся її мало не щодня. Схожа на багатьох моїх землячок з українського лісостепу. І он через дорогу вірменська сім'я живе і на сусідній вулиці. Тобто вірменок бачив різних, але щоб схожих на ту, що на плакаті – ні разу. Відносно жидівки, то тут ще більше туману. Живуть поряд люди різні: і на вид, і способом проживання, і за доходами. То від заздрісних сусідів почуєш, що то мов жид. І часто таку оцінку дає людина не зовсім руської зовнішності. Чи в них чуття яке, чи нюх? Бо точно можна сказати про людину лише тоді, коли вона не хоче жити в Україні і коли її пустять до Ізраїлю.

Все це виглядає пустими балачками, коли б можна було точно вияснити, як "націоналісти" ділять людей на своїх і чужих. От Поплавський з Данилком, вони які: наші чи чужі?

Данилко взагалі товчеться в Москві, бо там більші бабки. Я не переживаю за його москальські здобутки: хай ними хоч подавиться. Я переживаю, що його, з його низькою культурою, роблять лицем української нації. Уявіть собі: українець Данилко – безголосий, безстатевий, безсовісний і з недолугими текстами.

Чому Данилко безсовісний? – Хоча б тому, що взявши собі поширене на Вкраїні ім'я Віри Сердюк, побачивши "ряджених" на другий день українського весілля, що мостили собі фальшиві груди, запатентував свої дебільні тексти і тепер переслідує судом своїх наслідувачів-імітаторів. А як зберуться хоча б половина українських Вірок Сердючок та подадуть колективний позов про заплямування їхньої честі і достоїнства, бо закладаюся, що в більшості з них груди такого ж розміру, але справжні – природні. І при цьому ноги не рахітні, як у хворого на глисти, а як у тієї невістки із Нечуя-Левицького.

Вся ця писанина може виглядіти повним запереченням автором націоналізму як двигуна чи тяглового елемента в розбудові держави. Але це не так! Я за конструктивний націоналізм обома руками.

Але давайте повернемось до питання любові до країни, де людина родилась і де вона проживає і хоче щоб нащадки теж там жили. Я вважаю, що любов до країни є не стільки любов'ю до певної території, а більше любов'ю до людей, серед яких ти живеш. І та любов не дуже в'яжеться із обкраданням аж до злиденності співгромадян. Я підозрюю частину націоналістів (чи тих хто себе так величає) в намірі просто зробити перерозподіл власності. Якщо, шановні українці, в когось із вас появилась така малесенька думка, що "хай все так і буде, тільки у владі будуть не жиди, татари чи москалі, а ми", знайте: ви – не українець, ви хворі хозарщиною. Я не знаю як привити совість людині, мораль якої полягає в повсякчасному пошуку вигоди для себе за рахунок других.

Як і чи збираються "націоналісти" боротися із проституцією, наркоманією, алкоголізмом, відкритою для всіх порнографією? На "Народному оглядачі" такі намагання присутні. А от на НП чомусь автори більше борються лише із москалями, нібито як не стане москалів, то світ автоматично стане кращим. А те, що "українцями" себе називають безбожники і збоченці, це майже нікого не хвилює. Ну що ж, добрий тест на українство. НМД, в суспільстві з такою мораллю націоналізм неодмінно переросте у те, звідкіля до катастрофи один крок.

На Народній Правді публікувалися статті про необхідність розумного перерозподілу національного доходу і до цього питання треба прислухатись. Так, це можна назвати і соціалізмом. І він є у всіх європейських державах. Лише соціалісти наші не мають до нього ніякого відношення, бо вони совкові від народження та виховання. Це підтвердили недавні їх союзи з найбагатшими людьми, у яких думка "ділитися більше своїми доходами із співучасниками виробничого процесу" визиває як не понос, то оскому.

А якщо був би закон, по якому у працівників підприємства 49% акцій, причому товариство закритого типу: звільняєшся чи на пенсію – акції переходять до знову найнятого. А 51% – у не менше як трьох співвласників. А менеджмент найнятий і відповідає за результати лише своєю високою оплатою і звільненням. Це може стосуватися і державних компаній. Зараз дуже велика частина виробленої продукції продається за готівку. Ні тобі податків, ні акцизних зборів. І те, що працівники є співвласниками, якоюсь мірою з іншими чинниками заважало б "тіньовому" обігу товарів і грошей.

Дехто може спитати: "Не розумію навіщо 51% віддавати буржуям. Може хай всі 100% будуть в робочих руках?"

Чому не можна мати 100% власності у дрібних акціях? По-перше: це негативний досвід брежнєвського соціалізму, а насправді державного капіталізму. Як то співалося: "і все вокруг – колхозноє, і все вокруг – моє".

Я сам, колись працюючи на КрАЗі, спостерігав різношерсне і різнолике розуміння всіма працівниками заводу державних, заводських і особистих інтересів. Віддаючи частину акцій працівникам, роблячи їх співвласниками, я, як співвласник підприємства, позбавляюся потреби держати купу наглядачів і нормувальників, охоронців і ОТКістів. Окрім того немає потреби збільшувати до шалених розмірів зарплату, щоб робочі не побігли чи поїхали до конкурента і це зменшує тягар нарахувань на ФОП. Бо із дивідендів платиться в державу (а як не крути соцфонди державні) значно менше.

49% акцій у працівників – це максимальний показник, за ним вже йде анархія управління. Наприклад: власник чи співвласники бачать потребу у глибокій модернізації виробництва. Чи підтримає їх трудовий колектив? В більшості – ні, бо це треба переучуватися, та й дивіденди суттєво зменшаться. Таких більшість, через що їм легше бути найнятими, аніж займатися власним, хай і дрібним бізнесом. Ефективний співвласник виховується довго, практично із пелюшок. Через це не всі можуть такими стати. Це є так, як не всі успішні бізнесмени чи менеджери мають здібності щось зробити власними руками, зробити навіть просту річ якісно і красивою. Ба навіть ремонт у квартирі наймають робити майстрів. Не все людині дається робити однаковою мірою добре.

Оці всі пропозиції не взяті зі стелі – приклади їх використання є і в Америці, і в Японії. Там дуже багатий досвід зацікавлення працівників результатами своєї праці.

Якщо коротко, то я за конструктивний соціалізм обома руками. Щоб всі люди в Україні працювали і жили не гірше, ніж в Європі.

Щоб не втомлювати читача, завершую таким підсумком: державу врятує справжній конструктивний націоналізм в упряжці із справжнім в розумних межах соціалізмом і з вірою у вищість моральних законів, що дані нам Господом.

А як він буде називатися: націоналістичним соціалізмом чи соціалістичним націоналізмом, це – на смак читача.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua