Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
В'ячеслав Рошко   Оповідання   Закарпаття   Береза

Бабина Олеся

В`ячеслав Рошко | 25.12.2009 23:01

1
Рейтинг
1


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
1

...Вже рік, як баба Орися померла, і береза потроху всохла, бо з неї беруть сік, жителі, що купили її обійстя; стару хату розламали і будують нову.

Бабина Олеся
Березень. Надворі весна. Вчора шпаки прилетіли і весело свистять на старій стрісі в баби Орисі. Вже багато років вона зимою сидить у хаті, а весною, коли виходить, то найперше, що робить – стереже свою березу, щоб хтось не пив її кров.

"Вона трохи походить, постереже, а далі втомиться і піде до хати" – думалось мені. – "Я побіжу, зроблю дірку і втечу. Хай за ніч сік у баночку тече".

Перестрибнув паркан і кручу ручною дрилю на березі. Як докрутив до живого, вмить хлинув бурхливим струмочком сік, здалось, що в дереві є серце, бо рідина витікає ривками, наче пульсує з рани кров. Я все зробив, тільки зібрався йти, чую хтось дихає у спину. Мене охопив страх, сотні мурашок пробіглися по тілу.

Обертаюсь – стоїть баба і обтирає сльози зі свого старого посіченого обличчя. "Ой, сину, що ти наробив, навіщо кров пролив?"

"А я, я... кров не проливав. Це сік, бабусю, сік!"

"Забирай своє приладдя і йди звідси, щоб я тебе не бачила!".

Я перестрибнув паркан і став дивитися, що стара робить. Та, нахилилась до берези, щоб стати навколішки, рукою набрала глини і потроху напхала в дірку, а потім перев'язала рану шматочком тканини. Бабуся обняла березу, як живу людину, і в сльозах промовила до неї: "Ой, доню моя, доню, вже котрий рік ти одна біла наречена стоїш. Які в тебе гарні коси. Скоро вони стануть пишними, бо знов їх одягне весна на твоє чергове весілля. Потерпи трошки, рана не глибока, добре, що хоч встигла прийти..."

Прибігши додому я спочатку подумав, що баба зовсім глузд втратила, а потім мені стало соромно, що я поранив її улюблене деревце. Я усе розказав матері і наступного дня вона відрядила мене до бабусі, дала банку молока і шматочок торту, щоб йшов і попросив пробачення.

Підходжу до хати, яка вже дуже стара, як і баба Орися. Облуплене вапно, плями видно далеко, а біля хати росте справжній ліс з тополями, смереками та стрункою березою. Заходжу в дім. Усередині бідно, але дуже чисто: під вікном стояло одне ліжко, стіл та один стілець, на підлозі глина, старенька піч, а в кутку на стіні образ Божої Матері.

"Доброго дня!" – я привітався і голову схилив, бо соромно стало за вчорашнє.

"Сідай, коли прийшов" – захрипіла баба.

Я поклав на стіл молочко та шматок торту, баба посміхнулась, хоч у роті не було жодного зуба.

"Пробачте, що я вчора поранив вашу березу, але мені так хотілося соку пити".

"Більше такого не роби" – промовила сумно бабуся.

"Чому, ви так її захищаєте, що в цьому дереві такого незвичайного?", – поцікавився я.

"Розкажу тобі, яке це дерево і за що його так бережу.

Коли я була молода, в мене була сім'я, коханий чоловік та донька, яка була дуже гарною. В її білі коси завжди весною заплітались хрущі, вона сильно плакала, бо дуже їх боялась. Росла в нас у садку стара береза. Я попросила чоловіка зрізати її. Наступного дня чоловіка і дочку збило авто, дочка померла одразу, а чоловік, коли вийшов з лікарні прийшов додому, щоб тільки речі забрати, пішов жити до медсестри, з якою познайомився у лікарні...

Ту стару березу так ніхто й не порізав на дрова, вона згнила, а на її місці виросла молода. Може це збіг, а може припущення, але я втратила своїх рідних після того, як звеліла зрізати старе дерево, що посадив мій дід.

Я любила молоду березу, наче доню. Коли хтось хоче пити сік, то в мене серце розривається, бо це кров моєї єдиної Олесі. Тепер ти розумієш чому я так люблю це тендітне дерево. Більше в мене нікого немає...".

Мені стало шкода стару, вона дійсно дуже любила це дерево, яке доглядала здавна. Я вже зібрався йти додому, бабуся дає мені в руку декілька шоколадних цукерок.

"Мабуть, пробачила" – подумалось мені. Я вийшов з хати і пішов до берези з кишені витягнув пластилін і заклеїв рану на дереві, а потім перев'язав її широким бинтом.

...Вже рік, як баба Орися померла, і береза потроху всохла, бо з неї беруть сік, жителі, що купили її обійстя; стару хату розламали і будують нову. Порізали бабині тополі та смереки, тільки береза ледве стоїть: кровоточать її рани, волосся обламалось й почорніло недовго вже стоятиме бабина Олеся...










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua