Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
безработица   доярка   колхоз   мясо   Николай Сухомлин   село   сельский житель   ферма   Харьков   экономисты

СІЛЬСЬКЕ БЕЗРОБІТТЯ: ПРИМАРА ЧИ ФАКТ?


5
Рейтинг
5


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
3

Щось-таки з нами сталося. Здається, ще недавно село просило робочих рук, їхали туди численні загони студентів, шефи із заводів і фабрик, солдати. А місцева школа була прямо-таки паличкою-виручалочкою – ледь що, то завжди мали напоготові сотню-другу вільних дитячих рук. Сьогодні та ж сама земля, а селяни стають на облік як безробітні, отримують...

СІЛЬСЬКЕ БЕЗРОБІТТЯ: ПРИМАРА ЧИ ФАКТ?
Микола СУХОМЛИН, Харківська область

Щось-таки з нами сталося. Здається, ще недавно село просило робочих рук, їхали туди численні загони студентів, шефи із заводів і фабрик, солдати. А місцева школа була прямо-таки паличкою-виручалочкою – ледь що, то завжди мали напоготові сотню-другу вільних дитячих рук. Сьогодні та ж сама земля, а селяни стають на облік як безробітні, отримують допомогу.

Тут можливі два варіанти. Або прийшла на село високопродуктивна техніка, або зменшилися обсяги робіт. Перший варіант відкинемо як нереальний, бо не помітно технічної армади на сільських просторах, і залишається другий. Однак у звітах не видно, щоб не засівалася половина полів, усе, як кажуть, в ажурі. Але у тваринництві спад помітний...

Вже не перший рік владні структури б'ють на сполох – зменшується поголів'я тварин, вимагають нарощувати його, а керівники сільгосппідприємств не слухаються. Порівняно з початком року поголів'я корів у всіх категоріях господарств скоротилося на 3%, свиней на 6%. Це те, що неможливо було приховати. А скільки ще "замасковано", аби уникнути начальницького гніву?

Подивімося на реальні цифри, які свідчать про продукцію. Побачимо, що молока вироблено менше на 6%, що вже ближче до правди. У той же час маємо і плюси, якими не хотілося б хизуватися, – на 13% зросло виробництво м'яса у живій вазі. Ось вам і корови, яких вирізали.

Доктор економічних наук Ю.А. Полтавський категорично зі мною не погоджується, йому не подобається сам термін – "вирізання корів". Каже, що їх утримують стільки, скільки треба, і командами економіку не зрушиш. Для цього і важелі потрібні економічні.

- Що, за молокопродуктами черги стоять? Нема де їх купити? То вам потрібне молоко чи роги і копита?

Тут мені заперечити нічого. Як і того, що завжди на селі однією з найтяжчих робіт була професія доярки. Скажу лише одне – ніколи ще дружина або дочка голови колгоспу чи іншого начальника не доїла корів. Для цього були інші люди. І як не заохочували високими заробітками та нарисами про трудівниць у райгазетах, охочих вставати з першими півнями і ще вночі місити грязюку через усе село на ферму було мало.

Як на кару Господню дивився на ферму і голова колгоспу. Йому аби кудись її діти, то й горя не знав би. Чи не тому так стрімко падає поголів'я корів, як тільки господарства стали трохи самостійнішими?

Та коли вже на те пішло, то темпи скорочення поголів'я корів у тих самих учорашніх колгоспах, а сьогодні сільгосппідприємствах ще вищі, ніж загалом – дійна череда тут зменшилась на 7%. Недораховуються порівняно з початком року 618 корів у Куп'янському районі, що складає 16%, таких же відчутних втрат тваринництво зазнало у Дворічанському, Барвінківському, Великобурлуцькому і Вовчанському районах. А у Печенізькому районі взагалі залишилося лише 828 корів...

Не будемо говорити про економіку, про те, що ця галузь у передових господарствах приносить відчутні прибутки. Це всім зрозуміло і так. Та перед нами у всій гостроті постає проблема зайнятості сільського населення. Де живу копійку можна заробити взимку? Адже на ферму потрібні не лише доярки, а й кормачі, механізатори для доставки, а перед тим і для заготівлі кормів, слюсарі та зооветспеціалісти – армія, яка забезпечує діяльність галузі.

Корови вибувають сотнями. Де ж знайти застосування людям своїх знань? Хіба що на власному городі...

На селі кожна середня сім'я має у своєму розпорядженні як мінімум десяток гектарів землі. Здають її в оренду чи господарюють самостійно, то вже їхня справа. Однак статистика свідчить, що переважна більшість віддає її в оренду, отримує за це зерно, цукор, соняшник, послуги. Можна тримати вдома корів та свиней, працювати і мати з цього прибуток. Але лякають закупівельні ціни.

Одна справа, тримати корову, аби було молоко для "внутрішнього споживання", і зовсім інша – на продаж. З банками над трасою сидіти можна хіба що там, де ця сама траса пролягає. А куди діне молоко решта? Щоправда, великі молкомбінати, як-от Харківський "Ромол" чи Куп'янський молочноконсервний, облаштовують пункти приймання молока від населення, але це не настільки впливає на людей, щоб вони масово кинулись розводити корів.

Те ж саме і з цінами на м'ясо, на яйця та птицю. Закупівельна ціна вкрай низька, хоча на базарі все це коштує досить дорого. Та дорога туди відкрита не всім. Бо там володарює перекупник.

Хочеться нам того чи ні, але доводиться визнавати існування досить-таки кваліфікованих спеціалістів, які купують у селян результати їхньої праці і перепродують. Колись таких людей називали спекулянтами, а сьогодні це – бізнесмени. Селяни час від часу пробують опиратися, але це виходить собі ж дорожче. Перекупник може якийсь день і перечекати, не брати у вас молока, а куди ви його подінете? Адже завтра корова знову буде доїтися, а кабан уже в оборі не вміщується і їсть за трьох, восени треба гусей вирізати...

- Куды бедному крестьянину податься? – так запитував відомий дідок у Чапаєва. І досі чути ті гіркі слова. А й справді, куди від своєї долі втечеш?

Щоправда, влада намагається втрутитися в ситуацію, виправити становище. Створено погоджувальні комісії, де виробники з переробниками домовляються про паритетні умови діяльності на ринку молочної та м'ясної продукції. Наслідки вже помітні. Середні закупівельні ціни на молоко зросли на 10-12%, а мінімальна ціна перевищує минулорічну на 17 копійок, що складає 50%. Унаслідок цього реалізація молока на переробні підприємства зросла на 14%, м'яса – на 36%.

Та хіба це може зарадити там, де зовсім відмовилися від ведення молочарської галузі? Адже у Зачепилівському районі більшість господарств зовсім не займаються виробництвом молока, майже половина – у Дворічанському та Первомайському районах.

Стало менше клопоту у керівників господарств, та чи краще стали жити люди? Чи так уже і семимильними кроками рвонули ці господарства вперед?

Щось не помітно.

Нещодавно вдалось побувати на полях невеликого фермерського господарства у Харківському районі, яким керує Василь Образцов. На півсотні гектарів вирощують овочеву продукцію, 13 працівників отримують середньомісячну зарплату 650 гривень. Отже, приблизно чотири гектари досить безбідно "годують" одного працюючого. Чому ж тоді так мало отримує середньостатистичний селянин зі свого паю?

І закрадається крамольна думка – а може, наші люди просто використовують ситуацію? Щоб і з землі прибуток мати, та ще й безробітним вважатися?

Хто наважиться назвати безробітним чоловіка, який не розгинається з ранку і до смеркання? Але ж у списках на зарплату не числиться, тоді і безробітний. А коли добре покумекає, то перед цим попрацює на високооплачуваній роботі, щоб і по безробіттю отримувати побільше.

Якщо це так, то можу лише порадуватися за наших селян. Усе життя їх ошукували, не останньою тут була і рідна держава, тож якщо вдалося селянинові відщипнути від спільного пирога, то – на здоров'я. Не селяни приймали такі правила гри, не їм і відповідати за них.

Так чи інакше, а все менше робочих рук знаходять собі застосування. Затратна економіка колгоспу вимагала якомога більше працюючих, нині ж, коли кожен рахує вкладену копійку, бо це вже його особистий капітал, на всьому доводиться економити. І це – позиція власника.

Однак не можна скидати з рахунку і тих людей, які з тих чи інших причин не вписуються в загальну картину, залишаються за бортом сільської економіки. Тут уже йдеться про політику. Адже люди без занять стають соціально небезпечними, саме вони поповнюють ряди наркоманів та злодіїв. Економісти прораховують сьогоднішню вигоду, але політики дивляться через роки у майбутнє і застерігають від дрібненьких вигод. Нам аби не втратити, не загубити щось більше – майбутнє покоління. Бо тоді нас наздожене розплата за нашу недалекоглядність, і рахунок нам буде пред'явлено великий.

Що толку вмовляти когось не знищувати тваринництво? Кожен сам уміє рахувати свою вигоду. Та хотів би, аби було враховано і можливі наслідки від можливого безробіття. Краще спрогнозувати і понести затрати сьогодні, ніж плакати завтра. Профілактика, кажуть знаючі люди, завжди дешевша, ніж лікування хвороб. Таке життя...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua