Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
довіра   мислення   позитив   подорожі   автостоп

Дещо про довіру або чому мене навчив мій перший автостоп?

Богдан Гдаль | 11.01.2012 16:59

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Довіра – це єдність. Це коли довкола у всьому гуляє незбагненна сила. А ти, приймаючи цей світ таким, який він є, ніби відкриваєшся для взаємодії з нею. В тебе немає нічого за пазухою. Ти в думках і словах як чистий аркуш паперу. Тобі немає чого приховувати перед Всесвітом.

Дещо про довіру або чому мене навчив мій перший автостоп?
Цього літа мені дуже хотілося потрапити до хорошого друга на весілля. Він святкував аж на Тернопіллі в одному лісництві приблизно за кілометрів 50 від обласного центру. А я дуже хотів туди потрапити в той же день. Раніше не вийшло. Зважаючи на те, що знайти традиційних способів добратися не було, я вирішив діяти по-новому – зробити перший крок, повірити здавалося б у недосяжне у той день, довіритися світові і втілити мрію. А ще я перед внутрішнім зором постійно прокручував сценку де я танцюю на весіллі...

Зразу скажу, що настрої в процесі руху до маленької мети були різними, але до Тернополя я доїхав... опівночі. З Києва ж виїхав приблизно о 15 годині. І хоча від Тернополя до місця події я все ж замовив таксі, але свою мрію доїхати до місця призначення саме автостопом здійснив. Але я хочу написати про ту важливу річ, яка мабуть звичною для людей, що постійно подорожують і шукають пригод, і про річ, яку я міг відкрити для себе тільки після того, як ризикнув...



І ця ключова річ – це довіра. Це абсолютна протилежність тій картині світу, яка виливається на нас з телебачення.



Щодня в праймтайм ми чуємо: стільки то людей загинуло, стільки то аварій сталося, злочинці гуляють по вулицях, ходити вночі не можна, гроші нікому не показуй, на базарі обдурять і взагалі, кому зараз можна довіряти... І виходить так, що умовно, є абстрактний житловий будинок, в якому живе 36 родин. І чи не в кожній квартирі ми чуємо щось на зразок що довіряти нікому не можна, бо ж за дверима такий світ, що відразу обкрадуть-обдурять-не оцінять тебе.



І уявіть, отак, 36 родин сидять, і бояться один одного, хоча в будинку живуть нормальні люди. Переносимо цю модель на місто чи країну загалом, і бачимо загальну картину... І нехай у мікрорайоні якогось міста мільйонника живе 20 тисяч людей. З них, умовно кажучи, людей, які потенційно можуть щось украсти може 20. Коли вони щось зроблять, то їх покажуть у новинах, і вони потраплять у кримінальні хроніки, які відразу з відра виллють на інших 19980 нормальних людей у цьому мікрорайоні. Але ж порахуйте, нормальних людей 99,9%. Але вони побачили те, що зробили оті 20 грабіжників, і вони тепер не довіряють... не довіряють майже нікому... і може навіть почали боятися...



І тут я зі своїм прикладом подорожі і своїм особистим відкриттям цілком протилежного стану... І от пройшов день моєї дороги у бік Тернополя, і день на відстані 300 кілометрів від Києва я стояв у невеличкому селі де в таку пору не було ні освітлення, ні заправок чи великих магазинів, щоб там попросити водіїв підвезти. І стояла невеличка придорожня забігайлівка. І я там ловив свою машину. Але здавалося б, зовнішні обставини буди найбільш несприятливі за весь день. Це не велика магістраль, а сільська односмугова дорога. Це не день, коли тебе видно, а мить, коли он уже місяць сходить.



Але всередині я був спокійний і тихенько радів. Всередині була тотальна довіра до світу. До цього величного Світу з незбагненними процесами, у яких твоя віра, твоє щире серце, і бажання досягти якоїсь світлої мети, може притягнути в те місце, в ту мить до тебе якусь ще одну хорошу людину чи хороші обставини. І нехай серед тисячі автомобілістів одна людина щось відчує, і зупиниться біля тебе і буде чудовим співрозмовником, але це буде свідченням, що можливо все, аби тільки повірити і довіритися... А потім був дуже позитивний хлопець, який мене звідти забрав і довіз до Тернополя.



Тому в той день стан довіри був атрибутом практичного втілення маленької мрії. А ще довіра – це єдність. Це коли довкола у всьому гуляє незбагненна сила. А ти, приймаючи цей світ таким, який він є, ніби відкриваєшся для взаємодії з нею. В тебе немає нічого за пазухою. Ти в думках і словах як чистий аркуш паперу. Тобі немає чого приховувати перед Всесвітом.



До чого я веду? Веду до того, що треба довіряти, треба відкриватися і взаємодіяти. Треба впустити в себе можливість отієї великої толоки Всесвіту, коли збираються усі, і втілюють мету. Мету маленьку чи мету велику – але разом. І нехай це буде толока фізична, щоб разом щось збудувати чи покращити, або ж толока духовна, щоб більшими силами втілювати добро і хороші наміри. Але в основі буде довіра один до одного, яка єднає, дозволяє концентрувати невидимі ниточки намірів в один єдиний клубок такої собі чистої енергії. Чим насиченіша ця концентрація, і чим більшій кількості довіряєте Ви, тим більше буде взаємної довіри і видимих результатів роботи... Але щоб вловити цей стан, треба просто у чомусь ризикнути, і повірити, що ти "доберешся до того весілля саме сьогодні".

Богдан Гдаль, листопад-грудень 2011

http://bohdan.com.ua/2011/12/24/descho-pro-doviru-abo/










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua