Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Закарпатський край   В'ячеслав Рошко   Христина Рішко   Драгово   кросна

...З любов'ю до праці

В`ячеслав Рошко | 25.02.2010 13:47

7
Рейтинг
7


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
1

72-річна Христина Рішко займається вже дещо призабутою справою: тче доріжки з нарізних тканин. За своїм верстатом, що зветься кроснами, сидить з 16 років.

...З любов'ю до праці
72-річна Христина Рішко займається вже дещо призабутою справою: тче доріжки з нарізних тканин. За своїм верстатом, що зветься кроснами, сидить з 16 років.

Живе бабуся на околиці села Драгова, Хустського району. Приходу журналіста Христина Петрівна рада, зустрічає щиро, охоче розповідає про себе. І свою, як для сьогодення, екзотичну справу.


– Любов до ткацтва прищепила мені моя матуся, яка багато часу проводила за кроснами, а ми з сестрою придивлялися, як вона ночами працювала, щоб заробити дітям на хліб. Вдень займалася господарством. У сім'ї нас, дітей, було п'ятеро: дві доньки і три сини. Життя було складне, бо час був такий важкий. Батько помер у 50-річному віці. Його смерть ми пережили з болем в душі, адже тато був доброю, шляхетною людиною, а ще й відмінним майстром, займався виробленням ярем для волів, робив дерев'яні корита для вимішування хліба.

У 24 роки я пов'язала свою долю з Василем, але нажаль, вже 20 років як минуло з часу його смерті... Живу без нього. Та залишилось найдорожче – син, який носить не лише прізвище, але й ім'я свого батька.

– Христино Петрівно, а хто зробив Вам кросна, за якими зараз сидите?

– Їх зробив мій покійний батько. Ще й досі пам'ятаю його мудрі слова: "Ось, доню, це буде твоя робота. Якщо займатимешся нею з любов'ю, то у твоїй хаті ніколи не бракуватиме хліба". Для мене ці слова стали гаслом, бо назавжди закарбувалися в моїй пам'яті.

– З чого починається робота за таким верстатом?

– Спочатку нарізаються смужечки уже непотрібного одягу, які намотуються на клубок. Опісля, вкладаються смужечки у кросна. І, потихеньку, тчу, кладучи нитки, щоб виткати доріжки.

– Хто від Вас зазвичай купував чи замовляв виткані доріжки?

– Приходили до мене люди з різних сіл нашого краю і приносили матеріал для роботи. Зазвичай це були матері, які планували видавати заміж дочок, а доріжки були як придане. Приходили також люди, щоб подивитись на сам процес моєї роботи. Щоправда, то було давно, а зараз вже нікому не потрібно, бо у магазинах можна придбати подібні вироби, виготовлені на заводах. Таке мистецтво, як ткацтво вже мало кого приваблює. Але поки Бог дає здоров'я, я не покину цю справу, бо звикла до неї.

– Нехай щастить Вам. Дякую за розмову!

http://zak-kray.do.am/publ/2-1-0-213










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua