Микола Петренко- Він живе поруч

Голуби над Коростенем.
Хай плазують мерзенні раби-
Ми над рабством глузуєм в гордині!
Ось літають мої голуби-
Одного з них дарую княгині.
Мій сусіде з мечем у руці,
Віддамо сміхотворну данину?
Нас не скорять ворожі бійці,
Наша доблесть не знатиме впину.
Так одвіку ще не голубів
День ясний понад сонячні стріхи.
Гей, посланці, беріть голубів,
Зачавіть ваші кпини і сміхи.
Вільні ратаї ми – не раби,
Хай замовкнуть насильники ниці!...
Але що це-летять голуби,
Наче скупані в полум"ї птиці!...
Але що це-вогниста любов
Поверта в рідні хати бідою,
Повертає від змов і намов
Лютим підступом,карою злою.

Гей,горіть же,мої голуби!...-
Жуха полум"я в небо клубками,
Жити б,жити!...
Та ми не раби,
Ми згораємо разом із вами.
Ми згораємо:меч у руці,
А другою гойдаєм колиску,
Щоб зросли у майбутнім бійці,
Наче парость із чорного приску!...

Голуби над Коростенем-вірш із збірки "Віра в мирний день".

+!

Вітаю пана Миколу! Добрий чоловік, гарний поет і батько файного сина! Нам би в його роки стільки сили та наснаги!

М.Петренко "Остання фортеця" (1972 р.)
Світ тісний і рятунку нема
Із усіх чотирьох сторін
Тьмуща-тьма ворогів, тьмуща тьма
Сіє пострах, ганьбу і загин.

З кров'ю мужніх спливали віки,
А тепер вже кінець, вже кінець,
Полягли та й останні полки,
І упала остання з фортець.

Вороги поділили скарби,
І пили, і пили до зорі,
У країні, де тільки раби,
На землі, де сліпі кобзарі.

А в очах кобзарів – тьмуща тьма,
Раб руками припав до чепіг,
Вже нема України, нема,
Як нема у майбутнє доріг!...

Розсміялись ворожі вожді,
Аж у небі погасла зоря,
Щось порадилися, і тоді -
Приведіть-но сюди кобзаря!

Привели, як приводять химер,
На догоду захланним катам,

- Що співаєш ти людям тепер?
Заспівай-но ту пісню і нам!

Серед темно-темнющої тьми
Бачив ясно кобзар свій кінець,
Я співаю, що зборені ми,
Що упала остання з фортець.

Що поділено наші скарби,
Що збезчещено наших дівчат,
Що лишилися тільки раби
І над ними бундючиться кат.

Що довкола руїна страшна,
Розпач серцю і пострах умам,
Але є ще фортеця одна,
І вона не підкориться вам!

Рідна пісня – то мури її,
Рідна пісня – то зброя ясна,
Хоч які б не гриміли бої
Та ніколи не здасться вона.

Попри безліч поразок і зрад
Ми ще вище її возведем,
З нею видержим сотню осад,
І в майбутніх віках оживем!

Гей, сторожа, на гак кобзаря!
Гей, на палю його! У вогонь!
А з-за хмар посміхалась зоря,
Восхваляючи правду його.

1972 р.

Переклад вірша "Остання фортеця" російською мовою (tin_tina, 2012 рік
http://tin-tina.livejournal.com/259044.html

Тесен мир и везде враги
Окружили со всех сторон,
Уничтожены наши полки
И последний пал бастион.

Мы сражаемся тысячу лет,
Не хватило ни сил, ни сердец,
И сейчас нам спасения нет,
И сегодня настал конец.

Поделили добычу враги
И засели за пир до зари,
В рабском крае не видно ни зги,
Лишь рыдают слепцы-кобзари.

А в глазах их – темней самой тьмы,
Никогда не настанет рассвет,
Оттого что невольники мы,
Ни надежды, ни родины нет.

Заскучал пирующий круг,
Ведь давно отпылала заря,
Пошептались со смехом – и вдруг:
- Приведите сюда кобзаря!

Привели как диковину в зал
На потеху пьяной толпе,
- Мы хотим, чтобы ты рассказал,
Что поешь ты людям теперь.

Сквозь покровы темней самой тьмы
Свой конец ясно чувствовал он,
- Я пою, что разгромлены мы,
Что последний пал бастион.

Что ограблены наши дома,
Нашим девушкам – рабство и плач,
И что край наш отныне тюрьма,
И что властвует ею палач

Что разрушена наша страна,
Горе сердцу и ужас умам.
Но осталась твердыня одна -
Никогда не сломить ее вам.

Наша песня – башни ее
И ее крепостная стена,
Сколько б ни полыхало боёв,
Но не склонит оружье она.

С ней мы выдержим сотню осад,
Еще выше ее возведем,
Ей не страшно измен, нет преград,
И мы с нею и в ней оживем.

Эй вы, стража, схватить кобзаря!
Эй, на плаху, на кол, в огонь!
Но сквозь тучи смеялась заря,
Подтверждая правду его.

20.12.2012

Історія вірша "Остання фортеця"

http://tin-tina.livejournal.com/259162.html

Никита:
На цю ж тему: Леся Українка – Давня казка
На жаль, інші часи настали. Поезія не має тої сили, що колись.

Ігор Бурдяк:

Розумієте, з"ясувалося, що цього вірша взагалі не було викладено в інтернеті, і взагалі творчість Миколи Петренка майже не представлена онлайн. А зараз насправді такі часи: чого немає в доступності онлайн, того ніби взагалі немає.

Поки що гугль на запит "Микола Петренко" видає зокрема і http://narodna.pravda.com.ua/life/4a0ade6f9b0d7/
тому й я запостив сюди цей вірш. Якщо налагодять сайт – зроблю окремим постом. НМД він вартий, щоб люди його прочитали.

Живе і надихає людей і щось інше:

Победа! сердцу сладкий час!
Россия! встань и возвышайся!
Греми, восторгов общий глас!...
Но тише, тише раздавайся
Вокруг одра, где он лежит,
Могучий мститель злых обид,
Кто покорил вершины Тавра,
Пред кем смирилась Эривань,
Кому суворовского лавра
Венок сплела тройная брань.
Восстав из гроба своего,
Суворов видит плен Варшавы...

http://ilibrary.ru/text/745/p.1/index.html