Сум за літом

Де ви, дитинства роки золоті...

Сум за літом

Етюд

Невтомний час приніс на своїх крилах зиму. Поля, луки, ліси – усе навколо вкрите білою холодною ковдрою. Холодний спокій, холодний сон...

Посеред зимової сіро-білої стужі літо згадується мені чимось незвичайно казковим, ласкавим і ніжним, і велико-теплим; воно – як привітна і затишна оселя, в якій замість даху – безмежне синє небо з білими хмаринками, що мандрують у піднебессі, ніби човники в морі; підлога й стіни в тій оселі – різнобарвний квітково-трав'яний килим та різновідтінкова зелень дерев, що на ній так приємно відпочивати зору, стомленому сліпучою білизною довгої зими; багатоголосся птахів звучить у домівці літа, як симфонія природи на честь благодатної літньої теплини.

Мої спогади про дитячі роки завше линуть на тлі літечка красного, вишнево-червоного і щедрого на тепло, а в небі – веселка, немов казковий місточок щастя від одного берега ріки життя до іншого. Не всім таланить пройти через неспокійну житейську течію по тому місточку, багатьох вона закручує, завірчує, або й зовсім поглинає...

У полоні тиші, скутої тріскучими морозами, спомини про літо є мандрівкою в часі у безжурне дитинство. Ніщо не поверне ту пору, але вона завжди зі мною, і в пам'яті, як на величезному кіноекрані, пропливають картинки з дитячих літ.

...У кінці нашої вулички починається пшеничне поле. Упоперек нього, трохи навскіс, протоптана вузенька і майже непомітна стежечка, що веде до малого лісу – діти з нашої вулиці називали його отак, бо дерева у тому дитячому раю були ще ненабагато вищими від нас, а ми ще й підлітками не були.

Біжучи стежечкою до лісочку, ми поринаємо у спекотне дихання липня й купаємося у безкрайньому морі пшениці; наші чуби вигоріли на сонці, що кольором вже й не виділяються від дозрілих колосків; життєдайна земля, щедро зігрівшись літнім теплом, віддає його босим ногам.

Раптом стежечка обривається, і пшеничний лан передає нас в обійми духмяних трав і квітів лісових галявин...

За вікном кімнати господарює зима, вона щедро посипає та повіває снігом, "щоб родило жито, пшениця і всяка пашниця..."

Гортаю календар, і мені здається, що від його зимових сторінок ніби холодом тягне...

А ось і листочки літа: червень, липень – і моя кімната наповнюється медовим запахом липового цвіту.

Передноворічна пора – це найкоротші дні та довгі ночі. Зима готує морози ще міцніші, а сонце-сонечко вже вирушає в дорогу до літа-літечка.

1995 р.