Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Забутий світ

Олександр Ч | 27.05.2007 02:32

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
1

Чи траплялося вам місячної ночі здійснювати подорож за місто? Коли до найближчого населеного пункту щонайменше 20 кілометрів, а єдиним нагадуванням про близькість цивілізації є брудно-червоне сяйво на горизонті? Коли ви швидким розміреним кроком йдете вперед асфальтовою дорогою...

Забутий світ
Чи траплялося вам місячної ночі здійснювати подорож за місто? Коли до найближчого населеного пункту щонайменше 20 кілометрів, а єдиним нагадуванням про близькість цивілізації є брудно-червоне сяйво на горизонті? Коли ви швидким розміреним кроком йдете вперед асфальтовою дорогою, що зберігає тепло неймовірно спекотного дня, перетворюючи майже стояче повітря на густий кисіль?

Ви минаєте поле за полем – одні з них орані та засіяні, інші залишені на догоду бур'янам... Вздовж кожного поля росте рідке насадження дерев, що за роки свого існування, руками не одного лісоруба, набуло жалюгідного вигляду. Але ви не звертаєте на це непорозуміння жодної уваги, продовжуючи свій цілеспрямований рух.

Ви йдете і йдете, на зустріч лише вам відомій меті. Аж раптом, з легкістю долаючи супротив рідких стовбурів акацій, вас майже сліпить могутній ореол величезного міста, що піднесло високо над землею свої могутні будівлі, немов чарівні замки, що захищають своїх мешканців мурами світла, відганяючи страх темної ночі.

Ви захоплені океаном мерехтливих вогнів, їх відображенням в недосконалому дзеркалі ріки, ви не можете відвести погляд від цієї картини. Вона вселяє в вас гордість і майже благоговіння перед переможним рухом людського життя.

Ваша хода стає ще впевненішою. Ви йдете не один – місто йде з вами. Місто, вторячи кожному кроку, наче каже вам: "Ми тут господарі, Ми господарі всього світу!"

Так продовжується деякий час, але дорога якою ви прямуєте, робить розворот на 180 градусів і вам треба сходити з неї, на вкриту пилом ґрунтовку. Ви робите це неохоче – адже як швидко і легко рухатись рівною, та прямою як стріла трасою.

Ритм вашої ходи збивається, коли ви раз заразом наступаєте на нерівність. Дерева ростуть все густіше й густіше, і через півгодини, коли запах розплавленої гуми залишився далеко позаду, зарості стають настільки щільними, що світло міста зникає з вашого поля зору, залишаючи на землі лише бліді смуги місячного сяйва. Ваші думки, що секунду назад були чіткими і впевненими, думки, що повністю займали собою свідомість, поступилися місцем тривожному очікуванню. Ви починаєте прислухатися до ледве чутних голосів, голосів які можуть породжувати лише найменші створіння. Вони всюди. Здається, що на площі розміром з комірку для речей в вашій квартирі, розмістилося щось, що не входить в повсякденне людське уявлення. Ви могли б сказати, що чули цілий оркестр коників, але це було б все одно, що порівняти струмок не вимкненого крану, з потоками найсильнішого водоспаду.

Життя, з тисячами його проявів, рухається у вас під ногами. Життя зверху, життя позаду вас, у ледь помітних рухах листя, у подиху від крила невідомого нічного мисливця, у тріщанні гілки, зачепленої лапкою польової миші.

Дорога продовжує йти вперед, поступово перетворившись на непомітну темну стежку, що пролягла серед синьої трави. Ви проходите останні метри відкритого простору і заходите в справжній Ліс. Ліс, вкритий чорним килимом листя, що падало на землю роками. Ви обережно ступаєте по вразливій підлозі, минаючи товсті стовбури, та рідкі плями місячного світла, що пробилося через зелені стіни. Несподівано, з низьким гулом, на ваше плече сідає жук, що так само миттєво зникає, коли ви намагаєтесь його скинути. Ви йдете далі, відчуваючи з кожним кроком дотик землі. Десь неподалік з місця зривається птах, порушивши тишу.

Ліс не спить. Він спостерігає за вами. За кожним вашим рухом. Він йде поруч з вами. Він йде непомітною тінню. Він мовчить. І тільки обернувшись, і подивившись вслід пройденому шляху ви можете помітити погляд його темних, стомлених очей.

Ви виходите на галявину, що заросла молодою травою. У ваше обличчя віє холодний вологий вітер. Десь поруч маленьке озеро.

Ви продовжуєте йти вперед, цим маленьким, але неймовірно глибоким світом з неосяжного минулого, світом з ваших снів, де не існує жодних непотрібних умовностей, де ви відчуваєте себе дитиною, світом що оточив вас, проник в середину вас, захопив вашу свідомість.

Дерева стають рідшими, і ви вже на широкій освітленій стежці. Тіні стають все рідшими залишаючись позаду. Вони не просять вас затриматись. Ви повертаєте голову, подивитись на темні, завислі над землею зарості. Вони вже забули про ваш візит. Вони живуть своїм життям, змінюючись щоразу, як ви відведете погляд.

Коли ви останній раз кидаєте погляд назад, ліс вже втратив матеріальність. Він всього лише хмарка, всього лише туман у ваших спогадах.

Ви знову йдете повз місто. Ваш погляд вловлює вогні. Тисячі вогнів, мільйони вогнів, запалених, щоб загасити темряву в середині мільйонів істот. Мільйонів істот, що керують автомобілями, вдивляються в сотні тисяч екранів, встають вранці і виконують накази інших і своїх забаганок, щоб почати ще один день з безкінечного ланцюга одноманітних послідовностей.

Але ви бачите лише Океан – величезну безлику масу, що кричить про своє бажання, бажання виконувати цикл.

Ви, один єдиний стоїте на березі цього нескінченного моря. Моря, яке пожирає все навкруги, моря, в якому не тонуть лише ті – котрі ніколи не торкалися його води.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua