В. Сосюрченко: "Я героїзму на війні не бачив..."

Сосюрченко Василь Григорович (13 січня 1926 – 12 вересня 1998) родом з Лебединщини. З дитинства був дуже допитливим, любив природу і книги. За любов до рідної мови і до України був виключений з учительського інституту. У роки війни Сосюрченко В.Г. воює на фронтах, був декілька разів важко поранений. Він не тільки учасник, а й інвалід війни, хоча він ніколи не підкреслював цього і не використовував у своїх інтересах. На війну і на перемогу СРСР у ній він мав свою точку зору, яка не співпадала з поглядами деяких інших ветеранів, про що говорять його вірші "Я героїзму на війні не бачив...", "Я ж вісім ран одержав на війні", "Ти був героєм на війні, скажи..." та інші.

ВАСИЛЬ СОСЮРЧЕНКО

(із збірки "Журавлиний клич")

Я героїзму на війні не бачив

"Всі, крім філософів, мужніми

бувають від страху". Сократ

Я героїзму на війні не бачив,

Сам героїчного нічого не зробив.

Тепер я згадую, як ранені там плачуть,

Як рвуть снаряди хлопців на шматки.

Я був і сам там на шматки побитий

Валявсь в калюжі власної крові.

Ми мучились отам, і нам хотілось жити.

А героїзм? Який там? На війні...

3.10.84.

***

Я ж вісім ран одержав на війні,

Давно було те і давно минулось,

А в пам'яті ще й досі не забулось -

І рани ті тепер болять мені.

Ще й досі часом все те бачу в сні,

Так, мовби знов воно назад вернулось, –

Я ж вісім ран одержав на війні...

Давно було те і давно минулось.

А потім нам створили чорні дні –

Оті, що на ідейщині звихнулись.

На славу нашу й правду замахнулись

Оті, що мали б дякувать мені –

Я ж вісім ран одержав на війні.

8.1.89.

***

Ти був героєм на війні? Скажи,

Чому ж ти слова не посмів сказати

Тоді, як сталінці тягли у табори

Ще прямо з фронту земляка-солдата?

Тепер ти гордо носиш ордени,

Базікаєш у школі про героїв.

А як же ті? Де згинули вони?

І що ти сам в підлоті тій накоїв?

4.10.84.

***

"Ніщо не забуто, ніхто не забутий".

Як часто ми чуєм цю фразу

А що пам'ятає наш розум закутий?

Чи знає він гнів і образу?

Ми знати повинні лиш те, що велять,

А думати так, як накажуть

І можемо ми тільки те пам'ятать,

Що наші кати нам підкажуть.

Мене ж не лишає видіння страшне:

Я всі оті роки буремні

Чекав, що задушать колись і мене

Правителі наші таємні.

Життя все було, мов кошмари вві сні,

Постійно шукав я загину

За те, що брехать не хотілось мені,

За те, що любив Україну.

***

Прокиньсь, мій народе, повстань за свободу,

Як прадіди наші боролись колись.

Ніхто не повстане за волю народу,

Крім тебе самого. Вставай і борись.

Душили нас тюрми. Возив "чорний ворон",

Косила єжовщина нас без суда.

Голодною смертю вмирали мільйони,

Коли з нас робили німого раба.

У тебе відібрано право людини

І дано свободу лише для катів,

Тобі ж тільки право одне залишили:

"Работать" і "славить" кремлівських богів.

Вставай же, народе, прокинься, людино,

Із царства неволі до світла іди,

Борися за щастя своє, Україно,

Задушену правду і волю буди.

1960