Сосюрченко Василь Григорович (13 січня 1926 – 12 вересня 1998) родом з Лебединщини. З дитинства був дуже допитливим, любив природу і книги. За любов до рідної мови і до України був виключений з учительського інституту. У роки війни Сосюрченко В.Г. воює на фронтах, був декілька разів важко поранений. Він не тільки учасник, а й інвалід війни, хоча він ніколи не підкреслював цього і не використовував у своїх інтересах. На війну і на перемогу СРСР у ній він мав свою точку зору, яка не співпадала з поглядами деяких інших ветеранів, про що говорять його вірші "Я героїзму на війні не бачив...", "Я ж вісім ран одержав на війні", "Ти був героєм на війні, скажи..." та інші.
ВАСИЛЬ СОСЮРЧЕНКО
(із збірки "Журавлиний клич")
Я героїзму на війні не бачив
"Всі, крім філософів, мужніми
бувають від страху". Сократ
Я героїзму на війні не бачив,
Сам героїчного нічого не зробив.
Тепер я згадую, як ранені там плачуть,
Як рвуть снаряди хлопців на шматки.
Я був і сам там на шматки побитий
Валявсь в калюжі власної крові.
Ми мучились отам, і нам хотілось жити.
А героїзм? Який там? На війні...
3.10.84.
***
Я ж вісім ран одержав на війні,
Давно було те і давно минулось,
А в пам'яті ще й досі не забулось -
І рани ті тепер болять мені.
Ще й досі часом все те бачу в сні,
Так, мовби знов воно назад вернулось, –
Я ж вісім ран одержав на війні...
Давно було те і давно минулось.
А потім нам створили чорні дні –
Оті, що на ідейщині звихнулись.
На славу нашу й правду замахнулись
Оті, що мали б дякувать мені –
Я ж вісім ран одержав на війні.
8.1.89.
***
Ти був героєм на війні? Скажи,
Чому ж ти слова не посмів сказати
Тоді, як сталінці тягли у табори
Ще прямо з фронту земляка-солдата?
Тепер ти гордо носиш ордени,
Базікаєш у школі про героїв.
А як же ті? Де згинули вони?
І що ти сам в підлоті тій накоїв?
4.10.84.
***
"Ніщо не забуто, ніхто не забутий".
Як часто ми чуєм цю фразу
А що пам'ятає наш розум закутий?
Чи знає він гнів і образу?
Ми знати повинні лиш те, що велять,
А думати так, як накажуть
І можемо ми тільки те пам'ятать,
Що наші кати нам підкажуть.
Мене ж не лишає видіння страшне:
Я всі оті роки буремні
Чекав, що задушать колись і мене
Правителі наші таємні.
Життя все було, мов кошмари вві сні,
Постійно шукав я загину
За те, що брехать не хотілось мені,
За те, що любив Україну.
***
Прокиньсь, мій народе, повстань за свободу,
Як прадіди наші боролись колись.
Ніхто не повстане за волю народу,
Крім тебе самого. Вставай і борись.
Душили нас тюрми. Возив "чорний ворон",
Косила єжовщина нас без суда.
Голодною смертю вмирали мільйони,
Коли з нас робили німого раба.
У тебе відібрано право людини
І дано свободу лише для катів,
Тобі ж тільки право одне залишили:
"Работать" і "славить" кремлівських богів.
Вставай же, народе, прокинься, людино,
Із царства неволі до світла іди,
Борися за щастя своє, Україно,
Задушену правду і волю буди.
1960