Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Кому не вигідне визнання Влескниги

Sergius | 15.04.2011 12:02

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
0

Найдавніша і найвизначніша історична та літературна пам'ятка українського народу Влесова, або Велесова Книга написана в період, коли Русі доводилося протистояти масованій навалі греків, що намагалися підкорити волелюбний народ і запровадити на Русі свої цінності.

Твір і виник як відповідь на зазіхання знищити історію та духовний світ руського народу. Очевидно, це сталося у 881-му і в цьому році їй виповнюється 1130 років. Автор Книги – вчитель і волхв Ілар Хоругин, який згадується у творі. У Книзі неодноразово звучать палкі заклики зберегти своїх богів, старовину і пам'ять про предків: "почуй, нащадку, славу ту і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля. Маємо боронити її од ворогів і вмерти за неї" (д. 8 (2).

Може для когось це видасться дивним, але тогочасна ситуація була дуже схожою на ту, яку маємо довкола України нині. Так звані греки прагнули заволодіти Руссю, її історією і культурою. Це дуже ласий шматок для задоволення амбіцій завойовника – тут знаходиться центр людської цивілізації.

Але не варто сприймати греків у прямому розумінні – мовляв це ті, хто вийшов з Греції і розмовляв грецькою мовою. Насправді, грецького мало чого було в тих, хто панував на той час у Візантії і на Руському (Чорному) морі. Греками були лише митрополити, пастори та царі. Грецькою була ідеологія, яка передбачала підкорення русів за допомогою християнізації. Все решта то були болгари та колишні огречені або оболгарені руси.

Вони нав'язували свою мову та письмо, тож вчителю Ілару, який "хоче учити дітей наших", вже доводиться їх "повертати на наше письмо" (д. 8 (3). Бачимо також, що, як і нині, вороги насміхалися з нашої мови, але і це Хоругин не залишає поза увагою: "Говоримо як говорили на нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати і болгарам підкорити." (д. 4Б).

Греки, в розумінні автора, – це іновірці. Навіть у ХІХ ст. заклятого ворога українського православ'я, католика, магната Єремію Вишневецького одна з пісень називала "воєводою грецьким" (М. Максимович. "Дні та місяці українського селянина", Київ, 2002).

На півдні під протекторатом греків створювалася сила, яка, за задумом її творців, мала підкорити і підмінити справжню Русь. Автор ВК фіксує навіть назву міста Росія, яке знаходилося на підконтрольній греками території. Згодом таких "греків" потіснили на північ, на суздальські землі, де незабаром постане московське царство і лише в XVІІ ст. оформиться в Російську імперію.

Тому стає зрозумілим неприйняття московськими науковцями Влескниги. Для них це підробка: "На мой взгляд, защитникам ВК не удалось доказать ее подлинность. Главным препятствием является не содержание ВК – в древних и средневековых источниках нам встречаются самые фантастические легенды и сложные для интерпретации пассажи, – а прежде всего ее язык. Если полагать, что создателями ВК являются славяне, то язык памятника должен был отразить строй славянской речи. Наука смогла реконструировать грамматический строй общеславянского языка и других славянских языков на самых ранних стадиях их развития, и ни к одному из них чудовищный волапюк ВК не имеет ни малейшего отношения" (О. В. Творогов, "Что думают ученые о "Велесовой книге". СПб.: Наука, 2004, с 6-29).

Чи не нагадує це відомі заяви з того ж боку, що української мови немає і не було? Як тільки щось не вкладається в рамки великоруської ідеології, одразу такого не має і не може бути. Вони (москвини) не впізнають себе у ВК, не про них вона і цим все сказано.

Ми ж можемо впевнено заявляти, що книга написана одним із українських діалектів, яких і нині є чимало, а раніше було ще більше. Наприклад, слова гондзя, крижувати, генбель, гундіти, гордин, пудо, тамо, туто, тако, яких не знайти в сучасних словниках, донині зустрічаються в мові мешканців Приятрання, в центрі Трипілля-Руськолані. Так само можна говорити про те, що деякі гонорові племена мали власні абетки. Однією з них і написана Влескнига.

Вражає багатство мови і термінології, що є показником різноманітної розумової, духовної та виробничої діяльності наших предків, їх контактів із сусідніми етносами тощо. Правду казав Борис Яценко: "Явлення Влескниги з небуття – живе свідчення невмирущості, незнищенності українського народу".

Звідси випливають справжні причини невизнання Влескниги. У статті "Загадкова "Велесова книга" відомий український письменник Валерій Шевчук писав, що в колишньому Радянському Союзі Влескнига трактувалася як крамола і нелегальщина: "ввіз її текстів у межі держави був заборонений, хоч ішлося, здавалося б, не про антикомуністичний самвидав, а про твір VIII-IX століть". "Диваоб'єктивно вивчати пам'ятку? А означало це піддати сумніву основу основ, тобто ідеологічні постулати російської імперської історичної науки, і погодитися, що не було ніякої "колиски трьох братніх народів" (це позірно, насправді та "колиска" вважалася основою російської історії), і визнати факт, що різні слов'яни не користувалися однією мовою; по-третє, що державність Руси не була принесена в Київ із Новгорода Рюриковичами, а існувала тут задовго до того; по-четверте, як це може бути, щоб пам'ятка нічого не писала про Північну Русь, власне Росію, хіба що згадується тут якесь вороже Русі плем'я онезьва і виразно кажеться, що північні племена сум, весь і чудь – це зовсім не Русь; а основне, виявляється, що Русь – тісні родичі чехів та хорватів, тобто західних та південних слов'ян (згадаймо, як люто поборювалися антропологічні досліди Федора Вовка, який доводив, що українці більш споріднені з південними слов'янами, ніж із північними); а ще й те, що та Південна Русь мала свою на півтори тисячі років давнішу історію – як же таку пам'ятку визнати? Отже, єдиний засіб локалізувати чи блокувати її вплив на розвиток історичної науки і тим самим "знешкодити" – довести, що це фальшивий документ, а коли так, то не має він ніякої наукової цінності".

Отже, ось кому і чому не вигідне визнання Влескниги:

]Домінуючій до сьогодні в Україні промосковській ідеології, бо Влескнига

а. доводить, що Русь і влескнижні руси, що поклонялись Триглаву, – це однозначно Україна і українці;

б. розкриває історію, культуру, духовні цінності та розумові здобутки України-Руси, а не тих, хто нас обікрав і видає чуже за своє;

в. підтверджує, що в 9 ст. в Україні були учні, а отже і школи.

г. нагадує справжній вік нашої столиці міста Києва – не 1500, а 2700 років;

Панівній християнській релігії, бо Влескнига

а. детально розповідає про дохристиянських богів України і релігійну систему наших предків, показує, що їхня віра була не рабською, а вірою вільних людей, які готові відмовитися від усього, аби лиш країна була незалежною і сильною: "Ані до банкету нам, ані до їства борошняного, жиром змащеного. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену доки не буде Русь вільна і сильна" (8);

б. показує, що основи Православ'я насправді треба шукати в сонячній вірі наших предків, яку досить ретельно виписує автор;

в. підтверджує викрадення Ведів з нашої землі (6Д);

Офіційній науці, бо Влескнига

а. спростовує теорії, про первинність грецької (візантійської) та римської культур, не кажучи вже про московську;

"Світовому уряду", тим, хто хоче диктувати свої правила життя народам всього світу, бо Влескнига

а. за національно-патріотичним спрямуванням, релігійно-духовним виміром та гуманністю переважає всі їхні ідеології;

б. несе загрозу існуванню світовому капіталу, бо може стати основою для творення нової світової політики, яка будуватиметься на кардинально інших цінностях – на засадах справедливості і рівноправ'я, а не висмоктуватиме соки з чужих культур та підступно поглинатиме їхнє виробництво...

Влескнига – це прямий доказ того, що руський (український) народ мав власну писемність, власну світоглядну філософію, свою абетку й літературу задовго до запровадження на Русі християнства. Мова ВК, описані в ній віра, традиції та звичаї, місце описаних подій, все говорить про те, що це суто українська річ, і що саме Україна є прямою спадкоємницею древньої Русі. Більше того, якщо раніше наука заявляла, що українці вперше згадуються в писемних джерелах лише у 12 ст., то за допомогою ВК ми бачимо себе вже в 9 ст. під іменем "окри", як діди русів (д. 7Є).

Уривок із вступної статті Сергія Піддубного до книги "Ілар Хоругин. Влескнига".










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua