Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Спільні підручники

Ігор Бурдяк | 15.11.2010 20:00

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
2

Як заявив в ефірі програми "Велика політика" на телеканалі "Інтер" міністр освіти і науки України Дмитро ТАБАЧНИК Україна і Литва мають намір створити спільний посібник з історії для вчителів.

Спільні підручники
Спеціальний випуск литовської

поштової марки Вітаутас Йонас

Zemaitis (2009)

http://www.unian.net/ukr/news/news-406261.html

Щодо спільного українсько-литовського навчального посібника з історії для вчителів, то, на відміну від українсько-російського і -польського це найбільш реалістичний проект.

Стосунки між Україною і Литвою в різні періоди історії були різними. В ХІІІ столітті об'єднані сили Данила Галицького та Лівонського ордена воювали проти литовського князя Міндовга, попри те, що Данило був одружений на його сестрі.

В 1230-1240 рр. князь Міндовґ об'єднав частину литовських та руських племен у державу – Велике князівство Литовське. Його справу продовжив Великий литовський князь Ґедимін (1316-1341). Під час його правління відбулося зміцнення територіальної єдності Великого князівства Литовського (приєднались Мінськ, Орша, Берестя, Пінськ, Туров, відбувались спроби приєднати Київське князівство), утвердження спадковості князівської влади.

В 14 ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли майже всі білоруські та українські землі. За Ґедиміна, Ольґерда та Кейстута почалося масове входження українських земель до Литовського князівства: Волинь, у 1357-1358 рр. – Чернігово-Сіверщина, 1363 року – Поділля; у 1362 – 1363 років – Київщина; Брацлавщина та Переяславщина. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя. З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. І лише через 250 років після цього Україна започаткувала дипломатичні стосунки з Москвою.

Незважаючи на те, що населенням тодішньої України правили чужинці, русини-українці не почували себе окупованими. Литовці перейняли від нас християнську віру в православному обряді. Оскільки більшість населення князівства становили слов'яни, які населяли 9/10 його земель, офіційною мовою стала русько-українська. Наша культура, закони (Руська правда) та звичаї стали панівними в князівстві.

У 1569 році Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу – Річ Посполиту. Протягом визвольної війни в Україні під керівництвом Хмельницького Литву окупували російські та шведські війська, що призвело до загибелі майже половини її населення. Під час північної війни часів Петра І у Литві загинуло 30 % населення. Становище українців теж погіршилося. А з кінця ХVІІІ століття і литовці, і українці втратили державну підтримку: литовці після поділу Польщі, а українці через ліквідацію Запорізької Січі і Гетьманства. Литва і більшість України опинилися в складі Російської імперії.

В ХХ столітті ми стали вільними. Але нас знову розділили кордони. Хоча напередодні смерті СРСР Deutsche Bank констатував, що в разі проголошення союзними республіками державної незалежності найкращі перспективи має Україна, так не сталося. Литва уже шість років є повноправним членом найуспішнішого в світі об"єднання, – європейського союзу, а для нас така перспектива далеко десь там за горизонтом. Чому так сталося?

Литва весь час боролася за свою незалежність. Навіть Комуністична Партія Литви, очолювана А. Бразаускасом, вийшла зі складу КПРС задовго до славнозвісного ГКЧП.

На виборах у Верховну раду Литовської РСР 24 лютого 1990 (додаткові голосування в окремих округах 4 березня і 10 березня) кандидати Саюдіса (литовською Рух) отримали 101 мандат зі сто сорок одного. Інші кандидати розділяли з ними стратегічну мету, відрізняючись лише схильністю до більш помірної тактики. На першому засіданні новообраної Верховної Ради республіки 11 березня 1990 було прийнято Акт відновлення незалежності Литви. Зауважу: Не так, як у нас, – Акт проголошення, а Акт відновлення.

За це литовцям довелося заплатити.

13 січня 1991 року (Вільнюська кривава неділя) спробували вірні Москві сили, підтримані радянськими спецслужбами організувати "литовське ГКЧП". Тоді під час захисту парламенту і телецентру загинуло 14 бззбройних цивільних осіб, понад 1000 було поранено. Путч не вдався. Відповіддю на такий кривавий підсумок був референдум, який відбувся 9 лютого 1991 року. В ньому взяло участь 85% громадян Литви (згідно з законом про громадянство, м"якшим, ніж в Латвії і Естонії громадянство отримали всі, хто на час відновлення незалежності був прописаний в Литовській РСР). 90,5% виборців проголосувало за незалежність Литви. Парламент Ісландії першим визнав незалежність республіки Литва. Інші держави чекали смерті СРСР.

Влада Литовської республіки розпустила радянські силові і правоохоронні структури і почала формувати литовські військо, поліцію, службу безпеки, прокуратуру...

Горбачов оголосив референдум недійсним, вільнюський телецентр і надалі був окупований радянськими спецслужбами. Литовські колаборанти мали можливість і надалі викривати "зраду" литовських націоналістів. ОМОН (Загін міліції особливого призначення) напав на литовську прикордонну заставу. В результаті запеклого бою було вбито сім литовських прикордонників.

Після невдачі серпневого 1991 року путчу в Москві (ГКЧП) з боку комуністичних прихильників жорсткої лінії незалежність Литви через короткий проміжок часу визнало понад 90 держав. 6 серпня, через три дні після США суверенітет прибалтійських республік Литви, Латвії, Естонії визнав СРСР.

Друга литовська республіка вважає себе спадкоємцем першої республіки, правління якої тривало з 1918 до 1940 року. У 1940 році Литва була включена до СРСР. У вересні-жовтні 1940 року була проведена земельна реформа, школи стали державними, світськими.

У перший тиждень війни (червень 1941) Литву окупували німці – її землі увійшли до так званого "Східного краю". Частина литовського населення підтримала Фронт литовських активістів (сформований у листопаді 1940, у Берліні), який спочатку співпрацював з німецькою владою. При генеральному комісарі Литви А. фон Рентельне було створено т.зв. Литовське самоврядування.

Після включення Литви знову до СРСР, тисячі прихильників відновлення незалежності литовської держави продовжили збройну боротьбу і воювали до 1953 року як лісові брати (литовською: miško broliai) проти радянського панування і русифікації.

Під час другої світової війни було замордовано майже 200.000 литовських євреїв, близько півмільйона литовців етаповано в радянський ГУЛАГ і понад 100.000 загинуло в партизанській війні з совітами.

Литовський Бандера

Йонас Жемайтіс-Вітаутас (Jonas Žemaitis-Vytautas). Народився 15 березня 1909 року, в Паланзі – помер 26 листопада 1954 року, в Москві – литовський генерал, начальник антирадянського руху опору після Другої світової війни, Президент Литви.

Народився в сім'ї збіднілого службовця графа Фелікса Тишкевича. Закінчивши навчання в гімназії вступив до Каунаського військового училища, де студіював артилерію.

У 1936 році здав конкурсні іспити і був направлений у Францію для навчання в артилерійській школі (Ecole d'Artillerie de Fontainebleau), 65 км південніше від Парижу. Після закінчення навчання в 1938 році, він повернувся на батьківщину і був призначений у 1-й артилерійський полк командиром роти.

Активну антирадянську боротьбу вів з 1945 року.

З 1947 року очолив Жебенкський штаб самооборони, а з 1948 року був призначений командиром партизанського округу північної Литви.

У 1949 році обраний головою президії Ради союзу борців за визволення Литви (Lietuvos laisvės kovos sąjūdis), яка ухвалила політичну декларацію про ведення збройної боротьби за відновлення самостійної демократичної Литовської республіки.

З 16 лютого 1949 року і до грудня 1951 року він був також головнокомандуючим сил опору. В грудні 1951 року із-за інсульту був спаралізований. Весною 1952 року знову приступив до виконання попередніх обов"язків.

30 травня 1953 року укриття, де він переховувався, було виявлене агентами МГБ, він був заарештований і доставлений до Москви. Страчений (розстріляний) у Бутирській в'язниці за вироком Верховного суду Литовської РСР 26 листопада 1954.

Із здобуттям Литвою незалежності Жямайтіс був визнаний національним героєм Литви.

У 1995 році про нього був знятий документальний телевізійний фільм "Четвертий президент" ("Ketvirtasis prezidentas"; режисер Юозас Саболіс, автори сценарію Еугеніюс Ігнатавічюс та Ю. Саболіс). У 1996 році на батьківщині Жямайтісу була встановлена каплиця на стовпі (koplytstulpis). Декретом президента Литви Жямайтіс в 1997 році був нагороджений Великим хрестом ордена Витязя Хреста. У 1998 році йому було присвоєно звання бригадного генерала. З того ж року його ім'я присвоєно Військової академії у Вільнюсі (Generolo Jono Žemaičio Lietuvos karo akademija).

12 березня 2009 року Йонас Жемайтіс-Вітаутас постановою литовського сейму визнаний головою держави в період з 16 лютого 1949 року до його смерті 26 листопада 1954, він вважається четвертим президентом республіки.

Литовський центр дослідження геноциду та опору в Литві опублікував в 2005 році матеріали під назвою "Вбитий Президент". В 2010 році матеріали доповнені.

(Nijolė Gaškaitė-Žemaitienė: Žuvusiųjų prezidentas; Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras, 2005; ISBN 9986-757-13-4)

У Вільнюсі біля будівлі Міністерства охорони краю у 1999 році було споруджено пам'ятник Жямайтісу (скульптор Віталіюс Лукошайтіс).

В 2009 випущена Поштова марка з портретом четвертого президента республіки

У 2004 році пам'ятник Жямайтісу був відкритий в Паланзі (скульптор Йонас Ягель).

.............................................

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України. Як було сказано вище, на відміну від Литовської РСР, яка майже півтора року раніше проголосила Акт відновлення незалежності Литви.

Чи не було Україні що відновлювати?

Після захоплення більшовиками влади в Росії Українська Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв'язках з Росією (III Універсал – 7 (20) листопада 1917 р.). Одночасно УЦР затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України та ряд інших законів. УЦР мала за собою більшість населення України, як це показали вибори до Всеросійських Установчих Зборів 25 листопада 1917 (українські партії здобули 75 % голосів, більшовики – тільки 10 %). Вже з кінця листопада 1917 більшовики готували захоплення влади на Україні. Після невдалого повстання в Києві більшовицький уряд Росії 17 грудня 19917 вислав Україні ультиматум, який УЦР відкинула, і тоді більшовицька армія почала наступ на Україну.

У розпалі боротьби проти більшовиків та змагань на мирових переговорах УЦР проголосила IV Універсалом (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів...

Україна добилася часткового міжнародного визнання.

Проте потерпіла військову поразку від комуністичної Росії і уряд змушений був піти у вигнання (екзиль) .

А ось як це було в Прибалтиці:

14 червня 1940 року Литві, а одночасно також Латвії та Естонії були пред'явлені однотипні ультиматуми з вимогою допустити на територію країни додаткові радянські війська, відставки уряду і арешту декількох міністрів. Отримавши радянський ультиматум, президент Литви Сметона наполягав на опорі Червоній Армії і відведення литовських військ у Східну Прусію, але головнокомандувач Литовської армії генерал В. Віткаускас відмовився це зробити. Більшість членів уряду також висловилося за прийняття ультиматуму СРСР, після чого Сметона покинув країну. 15 червня ультиматум був прийнятий і генерал Віткаускас наказав дотримуватися всіх правил ввічливості і виражати дружні почуття стосовно радянського війська, яке вступало в країну. До Литви увійшли додаткові радянські військові частини і було сформовано Народний уряд.

14-15 липня 1940 року було проведено вибори в Народний сейм (з єдиним списком блоку "Союз трудового народу Литви"). 21 липня Народний сейм проголосив утворення Литовської РСР й ухвалив просити Верховну Раду СРСР прийняти Литовську РСР до складу СРСР. 3 серпня 1940 Верховна Рада СРСР задовольнила це прохання, Радянська Литва увійшла до складу СРСР.

В зв"язку з тим радянські литовці на відміну від українців не мали свого уряду в екзилі. І, як на мене, Україна мала більше юридичних і моральних підстав саме відновити свою державність, потоптану Росією.

Але вона не могла і до сьогодні не може розірвати пуповину, яка сполучає її з уже неіснуючим СРСР.

Чи не тому Литва уже 6 років в ЄС, а в нас туманні перспективи... далеко десь там за горизонтом...

А намір міністра Табачника створити спільний українсько-литовський посібник з історії можна лише вітати.!

Вчитися ніколи не пізно...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua