Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Декабрист Рилєєв і Україна

Ігор Бурдяк | 30.09.2010 00:11

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
0

Завтра виповнюється 215 років з дня народження російського поета і революціонера-декабриста Кіндрата Рилєєва.

Декабрист Рилєєв і Україна
Кіндра́т Фе́дорович Рилє́єв (1795 – †1826), рос. поет і революціонер-декабрист. Син дрібного поміщика, народився в Петербурзькій губ., виховувався у кадетському корпусі. З 1814 був у рос. діючій армії в Зах. Європі. Перебування у Німеччині, Швейцарії, Франції запліднило його ідеями лібералізму, що переросли в рос. демократизм з планами знищення монархії й царської фамілії. На 1817 – 20 припадає перебування Рилєєва в Слобідській Україні. У 1820 переселився до Петербурґу і служив спочатку в кримінальному суді, з 1823 в "Рос.-Амер. Торг. Компанії". У політ. житті активізувався з 1823, вступивши до Півн. Товариства декабристів, що готувало держ. переворот у Росії, і став одним з його керівників. Наслідком невдалого повстання декабристів (14. 12. 1825) був заарештований і 13. 7. 1826 загинув на шибениці.

Страчений у Петропавловській фортеці в числі п'яти керівників повстання разом з П. І. Пестелем, С. І. Муравйовим-Апостолом, М. П. Бестужевим-Рюміним, П. Г. Каховським. Його останніми словами на ешафоті, зверненими до священика, були: "Отче, помоліться за наші грішні душі, не забудьте моєї дружини і благословіть дочку". Рилєєв був одним з трьох повішених, під ким мотузка обірвалася. Він провалився всередину ешафота і, через деякий час, був, всупереч загальноприйнятій традиції повішений повторно. За деякими джерелами саме Рилєєв сказав перед своєю повторною стратою: "Проклята земля, де не вміють, ні добре змовитися, ні судити, ні вішати!"

Для нас цікавим є те, що Рилєєв – один із дуже нечисленних росіян-прихильників ідеї нац. визволення України. Це виражено, зокрема, в його літературній творчості.

Ось що з цього приводу пише Ігор Сюндюков.

Щоб зрозуміти, що означала Україна для Рилєєва, досить відзначити, що не тільки дві, за одностайним визнанням літературознавців та істориків, кращі його поеми, "Наливайко" і "Войнаровський", присвячені славним героям нашої історії, не тільки одна з історичних "дум" (так, безсумнівно, в українській манері назвав Кондратій Федорович створений ним дуже цікавий літературний жанр) оповідає про Богдана Хмельницького. Але, образ історичної України, дещо романтизований (однак, можливо, тим більш привабливий) незримо проходить через усю творчість чудового поета. Адже Україна була для Рилєєва найяскравішим прикладом країни і народу, готових віддати життя за ідеали свободи. І коли творець поеми "Наливайко" вкладав у вуста свого головного героя прекрасні, високі слова: "А уж давно пора, мой друг, / Быть не мужьями, а мужами" – він відчував у цих словах щось потаємно близьке для себе.

Заради справедливості слід зазначити, що у 20-ті роки ХIX століття, коли творив Рилєєв, у російській літературі взагалі спостерігалася така собі "мода" на Україну. Але досить порівняти, наприклад, блискучу пушкінську поему "Полтава" (1828), прекрасну за своїми художніми якостями, однак сповнену "високим" імперським пафосом (автор відверто милується Петром, який "Весь, как божия гроза") – і ту ж поему "Войнаровський" Рилєєва, щоб побачити величезну, якісну різницю. Дійсно, як задуманий (і реалізований) хоча б образ того ж Мазепи в обох поетів? Розглянемо питання детальніше.

Мазепа "пушкінський" наділений рідкісним розумом, але передусім підступний, брехливий, жорстокий, егоїстичний, менш за все думає про Україну, а відстоює виключно особисті інтереси. Мазепа "рилєєвський" дається читачу тільки через сприйняття свого племінника Войнаровського, який, вже наприкінці життя, перебуваючи в нескінченному засланні на краю землі, "в країні снігів", у Якутську, далеко від України, оповідає свою трагічну історію єдиній освіченій людині, яка випадково зустрілася йому за довгі 20 років – німецькому мандрівнику Міллеру. І от що вражає: в оминувшій царську цензуру, офіційно опублікованій (у Москві, в березні 1825 року) поемі "Войнаровський" є рядки, що свідчать про визнання Рилєєвим не вузькокорисливих, а, навпаки, патріотичних у своїй основі мотивів, якими керувався Мазепа в 1708-1709 роках (адже анафему, яку наклала на Мазепу московська церква за наказом царя, ніхто не скасував!). Ось ці рядки:

"Но я решился. Пусть судьба

Грозит стране родной злосчастьем, -

Уж близок час, близка борьба,

Борьба свободы с самовластьем!".



Це говорить не якийсь популярний герой російської історії, про якого писав і Рилєєв у своїх "Думах" (наприклад, Іван Сусанін або Дмитрій Донськой, Яків Долгорукий або Артемій Волинський). Це говорить Мазепа, проклятий імперією Романових – і весь контекст поеми "Войнаровський" свідчить про те, що Рилєєв не вважав ці слова підступною демагогією. Адже боротьба Мазепи дійсно справедлива, це боротьба за "вольность" (слово, священне для автора поеми!), за "старинные права". І подібно до того, як Наливайко в однойменній поемі підіймає знамено повстання проти польської чванливої шляхти, що забула ті часи, коли "Никто не рабствовал пред ляхом, / Казак в союзе с ляхом был / Как вольный с вольным, / Равный с равным" (порівняємо з шевченківським "Ще як були ми козаками...". Явне перегукування!) – так само й Богдан Хмельницький приймає славну естафету боротьби за свободу, і так само Мазепа у Рилєєва мимоволі виступає їхнім духовним і політичним спадкоємцем. Хоча, відзначимо, Войнаровський все ж обмовляється: "Не знаю я, хотел ли он / Спасти от бед народ Украйны / Иль в ней себе воздвигнуть трон, – / Мне гетман не открыл сей тайны" – але далі не випадково йдуть слова: "Но знаю то, что, затая / Любовь, родство и глас природы, / Его сразил бы первый я, / Когда б он стал врагом свободы".

Один з близьких друзів Рилєєва, декабрист Андрій Розен, писав про поета: "Він був готовий прийняти всі муки пекельні, аби бути корисним своїй країні рідній". І такий же рилєєвський герой Наливайко; побачивши, як

"Едва возникнувший из праха,

С полуразвенчанным челом,

Добычей дерзостного ляха

Дряхлеет Киев над Днепром",


ця палка, вільнолюбна душа забуває про себе, приймає тверде, безповоротне рішення пожертвувати собою в ім'я Батьківщини. Тому що: "Мне ад – Украйну зреть в неволе, / Ее свободной видеть – рай!". Такий же й Хмельницький (не тільки герой думи Рилєєва, але й герой однойменної драматичної поеми, над якою в останні місяці життя працював поет!). У серпні 1825 року, за чотири місяці до повстання декабристів, Рилєєв вирішує писати про Хмельницького велику трагедію у віршах. Але він встиг лише почати пролог...

Декабрист Федір Глінка згадував про те, як він відвідав Рилєєва на початку грудня 1825 року, буквально напередодні повстання: "Рилєєв був хворий дуже пухлиною в горлі і ні про що не говорив зі мною, як тільки про різні долі його поем, також про трагедію "Богдан Хмельницький", яку почав писати і мав намір об'їхати різні місця Малоросії, де діяв цей гетьман, – щоб надати історичної правдивості своєму твору". І все ж, хоча трагедія (що писалася тим же неримованим п'ятистопним ямбом, що і "Борис Годунов" Пушкіна) була ледве почата, і за уривками, що збереглися, видно, як змужнів талант Рилєєва. Чого варта тільки репліка запорожця-козака Свирида, звернена до всіх загарбників, гнобителів і кровососів:

"Мы терпим, как быки, но как быки же

Рассвирепеть против врагов мы можем...".


Отже, поет не полишав української теми буквально до останніх днів життя на свободі. Цей інтерес був викликаний як політичними, так і етичними принципами, яких свято дотримувався Рилєєв. І Войнаровський з Мазепою, і Богдан Хмельницький, і Наливайко приваблювали його як борці з деспотизмом ("самовластьем"), як істинні патріоти рідної землі. (Відзначимо, до речі, що Кондратій Федорович, за свідченнями друзів, мріяв написати і про гетьмана Петра Сагайдачного!). Цікаво, що твори видатного російського поета – найкраще спростування демагогії нинішніх імпер-шовіністів, які "проклинають" Мазепу і закликають "слідувати заповітам" Хмельницького: адже Рилєєв зовсім не протиставляв одного іншому!

І ще трохи про політичні та етичні принципи Рилєєва. Як згадував декабрист Гаврило Батєньков, 13 грудня 1825 року, в ніч напередодні повстання Кондратій Федорович заявив у колі найближчих друзів і соратників: "Швидше за все ми загинемо. Але якщо ми продовжуватимемо спати, то не будемо ніколи вільними". А потім, за словами Батєнькова, "Рилєєв завiв мрії про Росію до Петра і сказав, нарешті, що варто повісити вічовий дзвін, бо народ в масі своїй не змінився (фатальна ілюзія!), готовий прийняти давні свої звичаї й покинути чужоземне". Цікавим є різко негативне, судячи з усього, ставлення Рилєєва до Петра I, що знов-таки зближує російського поета з Тарасом Шевченком...

Важко байдуже читати лист арештованого Рилєєва, який чітко уявляв собі своє майбутнє, до нового імператора Миколи I. Поет писав: "Осмілююся просити тебе, государю: будь милосердий до товаришів мого злочину. Я винен більше за них усіх; я, з самого вступу мого в Думу Північного товариства, докоряв їх у недіяльності; я злочинними ревнощами своїми був для них найбільш згубним прикладом, словом, я погубив їх; через мене пролилася невинна кров. Вони, по дружбі своїй до мене і по благородству, не скажуть цього, але власна совість мене в тому запевняє. Прошу тебе, государю, пробач їх..." Не про себе думала, не за себе просила ця благородна душа.

Не можна хоча б коротко не торкнутися питання про художню майстерність Рилєєва. Для того, щоб відчути, що перед нами – дійсно видатний поет (не будемо порівнювати його з геніальним Пушкіним, його другом- опонентом, це окрема складна тема), досить прочитати хоча б такі рядки з "Войнаровського": "Дымились кровию поля, / Тела разбросанные гнили, / Их псы и волки теребили, / Казалась трупом вся земля". Погодьмося: цей опис Полтавської битви (до речі, тут знов-таки немає навіть тіні переможної "імперської слави", як у "Полтаві" – перед нами образ страшної поразки!) не поступиться найкращим зразкам поезії Пушкіна.

Один з останніх віршів, написаних Кондратієм Рилєєвим за кілька днів перед стратою, звучить так:

"Тюрьма мне в честь, не в укоризну,

За дело правое я в ней,

И мне ль стыдиться сих цепей,

Коли ношу их за Отчизну".


Під цими рядками могли б, поза сумнівом, підписатися й сотні, тисячі борців за свободу України – від Тараса Шевченка до Василя Стуса й Валерія Марченка. От у чому можна вбачати істинне (не фальшиво-спекулятивне!) братство наших народів...

Джерело: Вікіпедія, Газета "День", Декабристы – исследователи Сибири, Географгиз, Москва, 1951 г.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua