Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Перемога

Борис Бородин | 11.05.2010 23:34

-6
Рейтинг
-6


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
11

Це відповідь на недавню репліку Никити про те, що від надмірно пафосної пропаганди нудить. Взагалі він правий. Взагалі... Але крім пропаганди, в кожного має бути свій досвід, свої рідні, свої свідки. Ото він і має святкувати.
Пафос – це діло влади, а Перемога – діло народу.


Добре, що хоч з ранку дощу не було. Бо тоді кінь взагалі б нічого не потягнув, тільки б грязюку розкидав, і не було б ні роботи, ні відпочинку.

Та який там "кінь"! Ота бідолашна тварина, що вже ані в армію, ані на підводи не попала. Така сама нещасна, як і радгоспні баби коло неї. В однакових драних куфайках, чорних кофтах та спідницях бо зна з чого. І всі одного й того ж віку – віку четвертого року війни. З під платків – однакові чорні страшні очі і худоба.

Але худоба – не худоба, робити треба. Коней в радгоспі нема, те що дали – і то щастя. Хоч і через раз, а борозна йде, падають нещасні клаптики картоплі, і помалу йдуть люди по рядках. Потрохи сонце гріє, все ж – зима минула. Пережили.

Почали дуже пізно, прийшлося працювати поза обід. "Обід"...

Раптом здалеку впоперек лану скаче якесь хлопчисько, розхристане і без сідла. Скаче, як скажений, навпростець через оране, щось кричить – не чути – і махає рукою. Тільки чути: "...Е...!...Е...!...Е...!" Баби випрямляють спини, дехто звично підносить руку понад очі.

Відчайдушний вершник вихором пролітає повз непохитно стоячу ланку і, не зупиняючись, кричить: "Победа! Победа!

ПОБЕДА!!!"

І тоді баби, що досі стояли, не ворухнувшись, починають падати.

Одна за одною. Ніби сила, що досі підтримувала їх існування, раптом зникла, відключилася, стала непотрібною.

Осідають тіла, немов снопи. Хтось впав в борозну і мовчки виє, закусуючи рукава куфайки, хтось сидить, закривши очі руками, і тільки сльози вимивають білі жилки по чорних руках. А хтось широко розкритими очами дивиться на сонце. Ніби сонця нема.

Все.

Кінець.

Кінець чорної страшної ноші, що повільно і невпинно кожен день давить, давить, давить...

Кінець похоронкам...

Кінець страху перед поштаркою.

Всьому кінець.

Кінець страшної чорної ями – "війна".

.

.

Колишня Вінницька, нині Хмельницька обл., Міньковецький р-он. Моя бабця.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua