Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Україна на роздоріжжі

Юрій Примачук | 13.01.2010 01:52

-2
Рейтинг
-2


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
3

Нелегкий геополітичний вибір України

Геополітичне становище та перспективи України останнім часом все частіше стають предметом обговорень та досліджень. В умовах глобалізації світу членство в регіональних та міжнародних організаціях є не розкішшю, а ординарною частиною політики держави. Україна – країна, що знаходиться на перехресті різних шляхів. І цим положенням треба виважено скористатися. Щоб у всіх організаціях ми були не обузою, а невід'ємною частиною цієї організації.

Для України – країни, що знаходиться у центрі Європи – природнім є прагнення до європейської інтеграції, до співпраці з усіма сусідами на засадах загальної рівності, взаємовигідної співпраці, збереження і примноження європейських і світових цінностей.

В аспекті євроінтеграції звертаються до Європейського Союзу. Європейський Союз – організація, утворена на базі декількох європейських економічних об'єднань. Заснований 9-10 грудня 1991 року в Маастрихті (Нідерланди). Її завданням є об'єднання Європи (при продовженні співпраці з іншими частинами світу). Не просто об'єднання, а утворення стійкого союзу демократичних держав, який відкриє нові можливості для економічного і політичного розвитку країн, розвитку людини. В перспективі – утворення міцної "європейської сім'ї", стабільної і дружелюбної. Ці завдання відповідають зовнішньополітичному курсу України і подальшій стратегії її розвитку. Тому вступ до ЄС для України бажаний (хоча вимоги до кандидатів дуже високі) і може принести безліч вигод Україні, зважаючи на її розміщення та великий потенціал.

Однак, євроінтеграцію не можна розглядати як вирішення всіх проблем України. Не слід забувати, що членство в ЄС матиме не лише позитивні, а і негативні наслідки, причому доволі суттєві. Це, по-перше, певні обмеження у стосунках з іншими країнами (договори про прикордонний рух, спрощену процедуру в'їзду, економічні умови), продиктовані вимогами і законами Євросоюзу, втручання ЄС у внутрішні справи (щоправда, обмежене) Необхідність відповідати високим стандартам Європейської спільноти не можна назвати негативним фактором. Але багато проблем ми поки що створюємо собі самі, найголовніші з них – слабкість нашої економіки і політична нестабільність. З їх вирішення і має початися євроінтеграція.

З вищесказаного можна зробити висновок: існують як позитивні, так і негативні наслідки вступу до ЄС. Але їх треба порівнювати, а не судити про них за фактом їх присутності. В даному випадку перспективи все ж оптимістичні, а негативних наслідків можна позбутися завдяки грамотній політиці держави. Отже, вступ до ЄС Україні, безсумнівно, потрібен, але він має бути не ціллю подальшого розвитку країни, а його наслідком. В такому разі членство в ЄС принесе багато користі Україні.

Альтернативою виступає дві версії подальшого розвитку. Перша, утопічна: ми об'єднуємо всіх навколо себе. Найближчими десятиліттями це навряд чи можливо, тому цю версію треба відкинути. Також альтернативою виступає вступ до ЄЕП з Росією, Білорусією та Казахстаном. Але ця організація має дещо іншу структуру, ніж ЄС. Загалом на основі прямих міждержавних договорів з членами ЄЕП можна досягти практично такого ж рівня економічної взаємодії. Так що ЄЕП можна замістити грамотною політикою добросусідства і договірними стосунками. А от ЄС не замінити нічим. Членство в цій організації, на мою думку, є логічним для України. Ми не "прагнули в Європу", як нам кажуть. Ми були там. Просто через певні історичні обставини на деякий час ми були від Європи відірвані. Тепер треба туди повернутися.

Стосовно військових блоків, то тут Україна також перебуває в особливому положенні: між НАТО та ОДКБ. Однак це не означає "між молотом та наковальнею". Річ у тім, що Росія, яка головує в ОДКБ і є провідною країною блоку, є також головним партнером НАТО. В цьому компоненті Росія значно випередила Україну. Багато хто стверджує, що оптимальним шляхом є роль посередника між цими двома блоками, але з ними можна не погодитися. По-перше, НАТО і Росія (для нас можна сміливо прийняти формулу ОДКБ = Росія) напряму співпрацюють дуже активно і ефективно, тому посередники їм ні до чого. По-друге, це означає військовий нейтралітет, який не може бути вигідним ні за яких обставин. Просто тому, що нейтральні країни витрачають на армію набагато більше грошей. На стосунки з сусідами це ніяк не впливає, вони з усіма країнами в нас розвиваються незалежно від того, хто в якому блоці.

Отже, оптимальним є варіант "вступати". На питання "куди вступати", відповідь очевидна. НАТО – перший в історії воєнно-політичний блок, мета якого – гарантування безпеки та стабільності в усьому світі, захист демократії; а не територіальна чи політична експансія. Ця організація веде переговори, а не ставить ультиматуми. НАТО проводить політику добросусідських взаємин ("Партнерство заради миру") з усіма бажаючими цього державами. НАТО не ворогує з жодною країною, лише проти авторитарних режимів можливі санкції, які, однак, не мають позначитися на населенні цієї країни. Участь певної держави у миротворчих операціях визначається лише самою країною згідно з її Конституцією. Навіть у випадку нападу на країну НАТО ніхто не може змусити інші країни надіслати війська на допомогу союзнику. А ще не можна забувати про те, що всі рішення в НАТО приймаються на загальній раді, де рівні права мають всі країни, незалежно від розміру та могутності. Це свого часу привабило в альянс багато малих країн, це буде вигідно і Україні, адже наша політика ґрунтується на засадах рівності, як і політика НАТО.

Для вступу в НАТО необхідна стабільність у державі, рішення парламенту та народу (ніхто не "тягнутиме" туди Україну) та військові реформи. Про них слід сказати окремо. Всупереч стереотипам, треба не доозброюватися а переозброюватися та роззброюватися. Тому мілітаризація нам не загрожує. Альянс сприяє країнам у військових реформах, і сприяє не у нарощуванні воєнного потенціалу, а у створенні невеликої армії, здатної реагувати на будь-які загрози і захищати власну державність. Принципом НАТО є "Армія повинна бути щитом, а не мечем". Таку політику не можна назвати агресивною. Не потрібно і розривати стосунки з будь-якими країнами. Слід показати готовність не воювати, а навпаки – домовлятися.

ОДКБ, на моє переконання, не є варіантом для тому, що, по-перше, з огляду вищесказаних переваг НАТО ОДКБ не є привабливішим, по-друге, всі політичні сили і більшість громадян одноголосно підтримують європейську інтеграцію. А НАТО наближає нас до Європи, в той час як ОДКБ віддаляє. Завдяки Північноатлантичному Альянсу ми з європейськими країнами (які потім будуть вирішувати питання про наш вступ до ЄС) навчимося знаходити порозуміння. Про Україну більше дізнаються, вона матиме репутацію надійного партнера. Саме ці переваги визначають для нас потребу в членстві в НАТО.

Отже, геополітичні перспективи для нас є досить оптимістичними. Завдяки нашому положенню і нашому потенціалу, додавши наші зусилля і мудру державотворчу політику, ми будемо бажаними гостями в будь-якій міжнародній організації. Залежить все в першу чергу від нас. Слід прийняти вольове рішення і рухатися до членства в впливових міжнародних організаціях. Від цього виграємо і ми, і наші сусіди та партнери.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua