Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Хто ми?

Mariya Molodyk | 27.10.2009 21:38

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
3

Хто ми? Якщо окремий український народ – вигадки націоналістів, то хто ми? А якщо навпаки, то тим паче, хто?! Про теорії походження українського народу, від тих, що були популярними в 18 сторіччі, до тих, що побутують зараз, читайте тут.

Етногенез українського народу, процес формування української нації – питання, що не мають початку?...

Довгий час існування окремої української нації замовчувалося, ігнорувалося, а саме питання навіть не ставилося. Проте коли нарешті було поставлене, то виявилося, що відповісти на нього практично неможливо з тієї причини, що не знаємо з чого почати. Запитайте нас про розвиток українського народу в конкретний період – і тисячі дослідників кинуться відповідати на ваше запитання. Проте якщо ви поставите питання про витоки – ті ж самі експерти кинуться сперечатися, і ті тисячі голосів зіллються для вас в один шум, єдиний звук, десь в якому похована правда... Перша людина давно померла і хто може довести, що вона була в певній мірі не протоукраїнцем?...

Перша людина з'явилася приблизно 200 тисяч років тому. Згодом розпочалося розселення людей по території планети, зокрема і території України. Не можемо сказати достеменно, коли саме на українські землі вперше ступила нога людини, втім можемо говорити на перші, з відомих нам нині культур, на її теренах.

У 4-3 тисячоліття на території сучасної України розвивалася культура трипільських племен. Згідно трипільської теорії походження українців, саме ця культура стала основою української культури. Вона подарувала нам безліч рис притаманних українській культурі, такі як вишивка, адже саме трипільці оздоблювали вишивкою свій одяг, вважаючи, що це обереже їх від темних сил. Одяг трипільської богині Мокоші, став основою українського народного костюму. Трипільці залишили нам народні пісні та звичаї, безліч елементів Трипільської культури досі живуть у народному епосі, фольклорі. Виходячи з цієї теорії, маємо розглядати 4-3 тис до н.е., як перший етап формування українського народу, адже в такому випадку саме трипільці були протоукраїнцями. Проте трипільські племена зникли так само несподівано, як і з'явилися. Нині не доведено, що вони асимілювалися з іншими народами, існує також теорія про те, що вони були повністю знищені певним стихійним лихом або нападом інших племен.

Не ставлячи під сумнів південне походження слов'ян, польські хроністи кінця ХVI ст. (М.Бєльський, М.Стрийковський, А.Гван'їні), а потім і українські книжники ХVII ст. (автори "Густинського літопису", "Українського хронографу", "Синопсису", Ф.Софонович) твердили про походження еліти від войовничих і героїчних сарматів, спираючись на античні джерела. Більшість народів географічної Сарматії пізньоантичної та ранньосередньовічної доби автоматично визнавалася слов'янами, що дозволяло вибудувати привабливе етнічне минуле, як слов'ян, так і їх правлячого прошарку – шляхти. Включення до слов'янського минулого О.Македонського, римських імператорів, їх переможців – варварських королів та святих апостолів доби раннього християнства – створювало відчуття "золотого віку" та безперервності етнічного процесу в слов'янських землях.

З 5 ст до н.е. до 4-5 століття н.е. на території України проживали племена, які, згідно ранньосередньовічної теорії, були "праслов'янами": анти, склавини, венеди. За деякими джерелами, вене́ди, венети, енети – найдавніша назва слов'ян, під якою вони згадуються в античних джерелах. Геродот (5 століття до н. е.), перелічуючи племена прибалтійських земель, називає "енетів". Можливо, це є першою згадкою про венедів. У 1-2 століттях венеди згадуються у творах Плінія Старшого, Птолемея, Тацита, пізніше – в творах Йордана, в пейтінгерових таблицях тощо. Йордан повідомляє, що в 6 ст. венедів частіше називали антами і склавінами, але, разом з тим, він перелічує венедів, антів і склавінів як три окремі групи племен. За іншими джерелами, в той час частина венедів зберігалась як самостійна група слов'янських племен. Безпосередні нащадки венедів були основою при формуванні східних, західних і південних слов'ян. З венедами пов'язують пшеворську та зарубинецьку культури.

Склавіни – пращури південних слов'ян, відомі у 5-2 ст н.е. носії празько-корчакського археологічного культурного типу. Візантійські автори називали їх слов'янами. Áнти – наймогутніша велика група ранньоісторичних слов'янських племен, що згадується візантійськими авторами 6 – початок 7 століття н. е. Значення і походження терміну досі не з'ясовано. Існують різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнювала антів з усім східним слов'янством, інші – з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в 4-7 століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі. З антами пов'язують основну частину археологічних пам'яток черняхівської культури.

Таким чином, за археологічними пам'ятками доведено існування вище перелічених племен, і висунуто теорії (зокрема теорія Грушевського, теорія Залізняка) згідно з якими анти, склавини та венеди вважаються предками слов'ян в цілому і українців зокрема. У 9 столітті формується перша слов'янська держава – Київська Русь. Згідно "теорії єдиної колиски", формування етносу почалося лише за розпаду Київської Русі. Згідно цієї теорії український народ почав формування лише у 13 столітті. Погодін висунув теорію, за якою після татао-монгольської навали, що змусила корінних жителів Київської Русі – великорусів залишити рідні землі, з Карпат спустились українці та зайняли вільні території. Безліч філологічних експертиз та літературник пам'яток доводить хибність цієї думки, яка стала дуже популярною, навіть офіційно панівною в російській історичній науці кінця XVIII – початку XIX ст. У цей час внаслідок залучення більшості українських земель до складу Російської імперії, виникла потреба прагматичного ранньонаукового пояснення російсько-українських мовних та етнічних відмінностей. Протягом даного періоду викристалізовуються два головні погляди на це питання.

Московоцентричне пояснення ґрунтувалося на ствердженні політичної, етнічної та мовної єдності між Київською Руссю та Російською імперією. Очевидні як для пересічного росіянина, так і для російського інтелектуала даного періоду українсько-російські відмінності пояснювалися польськими і частково литовськими та татарськими політичними, культурними, релігійними й етнічними впливами протягом негативного, на їх думку, відриву України від Русі-Росії та перебування її під владою Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Тож відповідно до московоцентричної концепції, етногенез українців та глотогенез української мови починався в XIV ст. (завоювання південно-західних руських земель Польщею і Литвою) та закінчувався у XVIII ст. (виникнення козацтва та "повернення" українських земель в лоно Русі-Росії). Після чого, на думку носіїв даної концепції, починається процес інтеграції російського народу, тобто асиміляція панівним великоросійським етносом українського та білоруського етносів, що сприймалися ними як структури нижчого таксономічного рівня.

Інша, києвоцентрична концепція, історичні елементи якої мали за підгрунтя давньоукраїнську літературу, а лінгвістичні елементи завдячують своєю появою новозародженим слов'янознавчим та лінгвістичним студіям кінця XVIII – початку XIX ст., довгий час поступалася своєю популярністю московоцентричній концепції, складові елементи якої досі є фундаментом сучасних російських уявлень про Україну та українців. Києвоцентрична концепція базувалася на теорії південного походження слов'ян, а отже – їх першості та давності порівняно з населенням Північної Русі. Це обґрунтовувало думку про самодостатність, етнічну та культурну безперервність існування населення Південної Русі та одвічну дуалістичність руського світу (Русі та Москви, Малоросії та Великоросії, Півдня та Півночі).

Зародження слов'янського мовознавства в кінці XVIII ст. призвело до появи додаткових тез, що підтверджували саме києвоцентричну концепцію. Думки про одночасне виникнення головних слов'янських мов та філологічну таксономічну рівноцінність української та російської мов вибивали фундамент з-під тези московоцентричної концепції про пізню появу "малоросійського наріччя" – таксономічно нижчої від російської мови лінгвістичної одиниці, яка виникла лише під впливом польської мови в добу пізнього середньовіччя.

Навіть спроба російських дослідників середини ХІХ ст. поставити під сумнів присутність українців у давньоруському Києві та наявність елементів української мови в давньоруських текстах вже не могла заперечити самого факту давнього існування українців. Тож російські дослідники (М.Погодін, І.Срезневський, П.Лавровський) змушені були лише "пересунути" українців на києворуську периферію в Карпати.

Таким чином було фактично зрозуміло, що український етнос є окремим і самостійним, а не частиною російського народу.

Спираючись на праці українських та іноземних вчених, зокрема Ключевського та Півторака, ознайомившись з більшістю гіпотез походження українського народу, можемо сказати, що неможливо точно визначити століття, у якому почався процес формування українського народу. Українці не прийшле населення, вони походять від хліборобських племен, які жили на цій території споконвічно, поступово приймаючи інші племена, асимілюючись з іншими народами. Створювались і розпадалися держави, змінювались влади (ми вже давно перестали цьому дивуватися), а народ наш жив на цій землі, не полишаючи її ніколи. Він увібрав у себе крові безлічі кочових народів, породивши найкрасивіших жінок. Під впливом українського клімату, формуються риси української вдачі. І українська вайлуватість, зумовлена порівняно теплим кліматом, і звичка нікуди не поспішати та відкладати все на потім. Порівняйте українські приказки "Робота не вовк – в ліс не втече" та російське "Сделал дело – гуляй смело". Росіяни були змушені жити в умовах постійних ризиків, швидко збирати врожай, поки не настали холоди; у плуг запрягали коней, то росіянин бив коня – і тварина йшла швидше. Так і з'явилась звичка вирішувати суперечки силою. В українця національна тварина – віл. Його, як і українця, ані силою, ані вмовляннями не змусиш іти швидше чи зупинитися. Віл має свій темп і щось там своє на думці. Як і більшість із нас. І оце одвічне "якось там воно й буде..." могло з'явитися тільки на щедрій землі, де дива були можливі. Сподіватися на "якось" замерзлому в лісах та болотах росіянинові було марно.

Дивовижна земля і найвеселіший у світі народ. Співучий та загартований, той, якого не лякали гуни, готи, печеніги, татари, поляки, московити, французи, німці, кризи, Черновецький, перевибори...

І приємно ж, хай там що, відчувати себе частиною свого народу.

І знати, що це – твоя земля. Земля, що з покон-віків була твоєю. І так мусить бути завжди.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua