Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Козацтво України і Росії у XXI ст.

Анатолій Грива | 22.03.2009 12:39

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
3

Україна і Росія має складну козацьку спадщину з XX ст.
Розібравши у цих питаннях стане зрозумілим яким має бути подальший шлях розвитку козацьких громад України і Росії.


Козацтво України і Росії у XXI ст.
До кінця XVIII ст. на території сучасної України існувала Українська гетьманська держава (1648-1765 рр.), яку очолював Гетьман. Українська гетьманська держава мала козацький полковий устрій і своєрідну державну форму управління. Одночасно в Україні існував військовий духовно-лицарський орден (Лицарство Запорозьке Низове), якому належали власні землі. Адміністративно-територіальним, військовим і духовним центром ордену була Запорозька Січ.

Звичаєве козацьке право Запорозького козацтва поширилося з 1648 року на всю територію України і діяло в її межах до скасування імператорськими маніфестами Катерини II гетьманства в Україні (1764 р.) і козацького устрою на Слобожанщині (1765 р.).

З кінця XVIII і до початку XX ст. в царській Росії офіційно існував окремий військово-соціальний стан місцевого населення – козаки. Звичаєве козацьке право реалізовувалося через розселення козаків станицями на козацький військових землях. На території сучасної України, яка в той час була у складі Росії козацьких військових земель не було, але козацький стан існував. Козаки або служили в козацьких військових частинах царської армії, або жили по містах і селах України звичайним життям.

Царському уряду було вигідно існування козацького стану, бо, надавши певну свободу козакам в управлінні своїми землями та суттєво не порушуючи звичаєвий козацький уклад життя, він отримував військо, яке знаходилося в постійній готовності до виконання бойових завдань, добре навчене та матеріально забезпечене за рахунок самих же козаків, військо, якому військові традиції передавалися за спадковістю. Причому козацькі землі Дону, Кубані, Тереку та інші не входили до складу Росії, а поєднувалися з нею федеративними зв'язками.

Після відречення від престолу російського царя Миколи II козаки стали вільними від зобов'язань перед російськими царями і почали створювати на своїх землях України, Дону, Кубані та Тереку незалежні держави. Були спроби створити єдину козацьку державу, до складу якої увійшли б усі ці землі.

Козаки у період війн 1917-1920 рр. брали участь у жорстоких боях по всій території колишньої царської Росії від Далекого сходу до Ірану і аж до Галичини, часто у військових формуваннях, що вели бойові дії одне проти одного. На полях війни білі козаки Шкуро рубалися з червоними козаками Будьонного, червоні козаки Миронова стиналися з білими козаками Мамонтова, білі козаки Дутова воювали з червоними Каширина і так далі...

Високий бойовий дух і військову майстерність козаків в усі часи намагалися використати всі військові сили та уряди, які діяли на Україні, але більшовицький уряд, також використавши їх у своїх військових формуваннях, повів себе стосовно козаків по-зрадницьки жорстоко. Більшовики по закінченні російсько-польської війни знищили частину командирів військових частин Червоного козацтва, а самі частини розформували. Така політика уряду Радянської Росії повністю повторила політику російського царизму минулих століть, коли козацькі частини формувалися напередодні чергової війни і розформовувалися по її закінченню, причому радянський уряд, як і царський, розформовував козацькі частини з використанням репресивних методів.

Кривава круговерть пронеслася над козацькими землями. Козаки у цій битві за свою волю не змогли висунути із козацького середовища такого військово-політичного діяча, який би у той складний і трагічний час був би спроможний знайти єдине правильне рішення і захистити вільні та незалежні козацькі держави. Не змогли виконати це складне завдання і Гетьман України Павло Скоропадський зі своїм урядом.

В.Ленін в одному зі своїх виступів заявив, що в разі утримання при владі гетьмана України Павла Скоропадського Росія зменшиться до розмірів Московської держави XVI – XVII століть.

24 січня 1919 року Оргбюро ЦК РКП (б) випустило секретну директиву, підписану Яковом Свердловим. У директиві говорилося: "Провести масовий терор проти багатих козаків, винищивши їх поголовно; провести нещадний масовий терор стосовно всіх козаків, що брали участь – пряму або непряму – у боротьбі з Радянською владою... Конфіскувати хліб і змусити зсипати всі надлишки в зазначені пункти, це стосується як хліба, так і всіх сільгоспродуктів... Всім комісарам, призначеним у ті або інші козачі поселення, пропонується проявити максимальну твердість і неухильно проводити надані вказівки".

Фактично, до початку 1920 року, козацтво на території колишньої царської Росії було знищено радянською владою, а пам'ять про них спотворена радянською ідеологією.

25 березня 1920 року радянською владою Росії був виданий декрет про скасування козацьких військових земель, що стало кінцевим пунктом агресії радянської Росії проти незалежних козацьких республік.

З початком Другої світової війни козаки брали участь у боях в різних угрупуваннях військ, у тому числі і тих, що вели бойові дії одні проти одних. Знову повторилася трагедія козацького руху, яка мала місце в роки Громадянської війни. Крім чисто козацьких військових підрозділів за особовим складом і за назвою і всі інші військові формування, в яких воювали козаки, можна також вважати козацькими через значний відсоток у їх складі саме козаків.

Козацтво вміло використали уряди двох імперій: Радянського Союзу та Німеччини, які вели між собою смертельну боротьбу. Крім регулярних козацьких військових частин у складі воюючих армій більш характерними для козацтва були військові формування, які застосовували тактику партизанської війни та самооборони на підконтрольних їм територіях. На цих територіях (наприклад, Олевська республіка на Волинському Поліссі) створювалися органи самоуправління та самооборони, які забезпечували там життєдіяльність українського населення, захищаючи його як від радянських, так і від німецьких, польських та інших військових формувань.

Основою формування військових частин Української Повстанської Армії (УПА) стали старшини Армії УНР, які створили за наказом Президента Української Народної Республіки в екзилі Андрія Лівицького перше українське повстанське формування, що діяло в Україні під командуванням Тараса Бульби-Боровця.

Крім цього козаки брали участь у боях у складі Червоної Армії, у складі козацьких військових части, які діяли як союзники Німеччини, у складі підрозділів "Карпатської Січі", Українського Вільного Козацтва (УВК), Поліського лозового козацтва, "Поліської Січі", Української Народної Революційної Армії (УНРА), Української Національної Революційної Армії (УНРА), Української Повстанської Армії (УПА), Українського Визвольного Війська (УВВ), Дивізії "Галичина", Української Національної Армії (УНА), а також у складі російських військових формувань, які воювали у складі армії Німеччини.

Ось таку козацьку спадщину має Україна і Росія в наш час і саме правонаступниками цієї спадщини є сучасні козацькі організації в цих країнах.

Розібравши у цих питаннях стане зрозумілим яким має бути подальший шлях розвитку козацьких громад України і Росії.


Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua