Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Скитія   Сваргор   Гіпероха   Опіс   Геродот   Ілар Хоругин   Влескнига   Ахілл   Колоксай   Таргітай   Фраорт   Деіок   Рама   Мідія   Кий   Орій   Ексампей   Гіперборея

Древні греки говорили українською?

Sergius | 3.04.2008 21:19

-1
Рейтинг
-1


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
8

Уривки з книги "Геродот. Скитія. Імперія Горросів"
Читач, звичайно, здивується цьому питанню: якою мовою, окрім грецької, могли розмовляти греки?
Але глянемо, скільки в Греції слов'янських назв міст, річок, місцевостей, островів – Смирна, Ліда, Лебедян, Бура, Пелена, Олен, Коло, Кума, Род, Карпати, Троя, Троада, Сала, Зона тощо.


Древні греки говорили українською?
Багато з них, до речі, донині зберігають свою первинність. Звідси напрошується цікавий висновок: якщо в Греції грецьким містам давали не грецькі назви, то, очевидно, там і влада була не грецька, адже здавна відомо, чия мова того й влада, чия влада того й мова. Невже такою була саме праукраїнська влада і праукраїнська мова, чи можливо таке?

Щоб відповісти на це питання, звернемося до найавторитетнішого історика древності Геродота.

В його "Історіях", яка складається із дев'яти книг, найчастіше згадується варварська мова. Вчені її пояснюють як чужа мова, інколи навіть дикунська. Але читаємо в Геродота, що варварською розмовляли не тільки скити та перси, але й цілий ряд грецьких племен та міст. Не виключено, що і сам "батько історії" користувався нею, а нам розказують, що він писав древньогрецькою...

Тому спробуємо розібратися без упередження, що могло означати слово варвар?

Архетипи цього слова зустрічаємо в дуже давніх українських словах. Серед них більшість стосуються мови – варвотня (діал.) – галас, метушня; варнякати – набридливо щось доводити; варити – не тільки кип'ятити щось, а й галасувати, виявляти невдоволення; сварка – розв'язання стосунків за допомогою слів. А ще: варувати – берегти; варта – охорона; товар, тварина – тобто те, що має певну вартість. Звернемося також до мов народів, з якими в той чи інший час Україна мала тісні зв'язки і куди могли перекочувати наші архетипи: варпас (литовське) – дзвін, той, що посилає певний сигнал; Варуна – ведичний всевидячий і караючий бог-суддя, бог неба і водних стихій. Поруч з Індрою він глава пантеону, тобто по суті ідентичний нашому Сваргору – богу Творцю...

Вже цей перелік дає підстави говорити, що варварство найвірогідніше спочатку мало зовсім інше розуміння, а саме: щось високе і святе, а не те, що ми отримали в тлумаченні греків: чуже та дике. Більше того, нам, мабуть, варто рахувати варварами не тільки тих, хто розмовляв чужою для греків мовою, а й тих, хто сповідував одну віру.

Сам Геродот спонукає нас до таких висновків.

Наші древні предки вірили в небозвід, в Коло Сваргове (як у Влескнизі), вони також не визнавали богів у подобі людей. Ось як про це пише Ілар Хоругин на д. 22: "Грецьколані і богів не почитають, і людей, – їхні боги, суть, із каменя зроблені подобою до мужів. А наші Боги суть образи".

Те ж саме читаємо і про персів, які за Геродотом, як і скити, розмовляли варварською мовою: "Перси, як я знаю, мають такі звичаї. Вони, звичайно, не роблять статуй богів і не будують храмів і жертовників. Навіть більше того: вони вважають дурними тих, які все це роблять, бо, як я уявляю собі, вони не вірять, як еліни, що боги мають образи людей. Вони мають звичай підійматися на найбільш високі гори і там приносити жертви Зевсові, а Зевсом вони називають увесь небозвід. Вони приносять жертви сонцеві, місяцеві, землі, вогню, воді та вітрам. Лише цим із усіх богів вони приносять жертви з давніх-давен" (гл. 131, І кн.*)

Чи не може бути, що за життя Геродота існували одна державна мова, і одна релігія, яка охоплювала територію від нинішнього Києва до Апеннін, Греції, Вавилону та Кавказу і що вона була мовою тих, хто поклонявся Сваргору?

Цілком можливо. Пелазги, як ми знаємо, прийшли в Грецію з наших земель. І маємо підтвердження Геродота, що вони говорили варварською мовою (гл. 57, І кн.), пелазгами були афіняни (а отже варварами), і лідійці, і ряд інших племен. Навіть тірсени або расени, яких ми більше знаємо як етрусків (гл. 57, І кн.). Тобто, на лице всі ознаки панування на означеній вище території варварської мови.

Проте не поспішаймо робити висновок, що вона була насильно нав'язана завойовниками пелазгами. Геродот залишив цікаве свідчення, яке він почув від делосців. Вони розповідали йому, що ще до гіперборейок Гіперохою і Лаодікою, на Делос (головний культовий центр Греції) прибули інші дві інші "гіперборейські дівчини, Арга та Опіс" і що вони "прийшли з самими богами" і співали їм гімни (гл. 35). Ось хто приніс до Греції наших богів і наші гімни (мову) – Арга та Опіс із берегів Дніпра. Греція була підкорена божественністю нашого слова. Можливо, тоді воно ще не мало назви українське, але, безсумнівно, це був один із варіантів того наріччя, яким ми спілкуємося сьогодні. І сліди його помітні не тільки в грецьких топонімах та гідронімах.

Царі скитські

"Історія" Геродота замовчує не тільки назву столиці нашої землі на середину першого тисячоліття до нашої ери, а й імена царів. Тобто, попри те, що тут була Царська країна Геррос, створюється вигляд, що такої насправді і не було. Геродот всіляко плутає нас з її місцезнаходженням. Отже, її треба було не помічати, щоб викреслити зовсім з пам'яті людей і з історії взагалі.

Втім, навряд, що до цього причетний Геродот, то вже справа грецької ідеології, на руках якої опинилися свого часу досягнення людства в культурі, літописанні і вона легко могла маніпулювати фактами, подіями, перекручувати на потрібний лад назви та імена.

Отож, як і географічні назви, імена наших отців-царів можна також відчитати. Треба лишень гарно придивитися.

Повернемося, зокрема, до імен засновників скитського роду синів Таргітая: Ліпоксая, Арпоксая і Колоксая. Зокрема, до другої частини КСАЙ. Здається, її ще ніхто не досліджував. Тим часом вона може вивести нас на несподівані результати.

Підемо вже за перевіреним способом – пошуком слів з відповідними архетипами. Їх не так вже й багато: Оксана, що означає з грецької чужа (отже це вже слово не грецьке); Олександр – нібито також від грецького і означає захисник, але в ньому всі складові нашого Колоксая; ксьондз – священик у Польщі. Згадаємо ще Ексампей (святі дороги, Надбужжя), Евксинське море (так в Геродота називається Чорне море) і приходимо до висновку, що ксай (кса, ксе, кси) вказує на возвишенність, на якийсь божественний титул. Отож, мабуть, Оксана – це свята, Овксинське море теж святе, не кажучи вже про ксай, яке бачимо в іменах засновників скитських племен. Звісно, вони теж святі.

Маємо ще одну унікальну підказку із 19-ї пісні "Іліади"**:

І заволав тоді голосом грізним до батьківських коней:

"Балію й Ксанте, Подарги далекославнії діти!..."

Це слова героя троянської війни Ахілла. Чи не видається вам, що виділені архетипи конкретно вказують на батьківщину цих коней, тобто, на країну Сваргора, Таргітая і Колоксая?

І для Ахілла Троя не батьківщина. У відповідь на застереження про близьку загибель, яке з волі Гери людськими словами вимовив йому кінь Ксант, Ахілл відповів:

"Що це ти смерть мені, Ксанте, віщуєш?

Не твій-бо то клопіт.

Знаю я й сам, що судилось мені тут загинуть, далеко

Від свого рідного батька і матері."

Хто є батьком Ахілла, знаходимо трохи раніше. Він син Пелеїв, тобто палів, які, за Діодорем Сицилійським, є синами скитів. Отже Геродот зовсім не випадково в гирлі Гіпакірісу (Інгулу) згадує Ахіллів шлях (біг). Ахілл – син нашої землі!

Ось такі серйозні підтвердження ми знаходимо висновкам римлянина Арріана, який за словами візантійського історика Лева Диякона, стверджував, що Ахілл був скитом. Не виключено, що це, навіть, сам Колоксай, бо в обох іменах присутній по суті один і той же архетип "ілл-оло", та і значення вони мають однакові – божественні.

Отож і Трою брали не греки (їх ще й впомині не було), а орійці-роси, які домінували на той час у малоазійському регіоні.

Та повернемося до пошуку розгадки значення "ксая".

Якщо уявити, що Геродот писав варварською (древньоукраїнською), то маємо пам'ятати, що наші літописці часто пропускали літери, які для них були очевидними. Такою найчастіше була літера "о".

То, може, якраз між першими приголосними в "ксай" і не вистачає її? Мабуть, що так, бо ось на що тоді виходимо: косар. Від нього потім пішло римське кесар, німецьке кайзер, і навіть косак. А в того ж Геродота зустрічаємо іншу назву скитів, взяту від цього слова – саки (гл. 64, кн. VII). Зустрічаємо в нашій історії загадковий архетип і значно пізніше, коли наших предків називали роксоланами, а вільних людей, які не підкорялися жодному уряду (тобто, по суті, козаків) татари називали "кси"***...

Дивно, чому цього не помічали вчені, але заглянувши в першу книгу "Історій", ми зустрічаємо одне доленосне ім'я для нашої країни, з тим же самим закінченням – Кіаксар. Мабуть, грецькі редактори свого часу, дещо видозмінивши це ім'я і перенісши в іншу книгу, намагалися таким чином відірвати його від рідної землі, а нас від свого вождя і, можливо, засновника Києва. Адже це ніхто інший як Кий.

Більше про Кия можна прочитати в повних виданнях "Історії" Геродота. А ми тут лише обґрунтуємо своє переконання в тому, що мідійський цар Кий мав безпосереднє відношення до нашої землі. Але згадаємо спочатку, що ми знаємо про нього з іншої літератури. У "Літописі руському" Нестор-літописець переповідає, що Кий, нібито, був перевізником через Дніпро. Однак тут же пише, що якби він був перевізником, то не ходив би на Царгород. Цілком справедливе зауваження, але відкидати те, що він був перевізником все-таки не варто. Бо, можливо, початкове визначення Кия як "перевізника" просто утрачене. Може, малося на увазі перевезення ним людей не з берега на берег, а на інші землі чи частини країни?

У Влескнизі маємо дещо більше інформації про Кия. Найперше дізнаємося, що він син Орія. А ще Ілар Хоругин пише, що "По готскій війні..., Русколань покинувши, одійшли ми до Кия..., діждавшись приступу варязького, боронилися од них. Було се літ тисячу триста по Кию-отцю: триста по Карпатському життю і тисячу по Києграду..." (д. 22). Співставивши події, описані у Влескнизі, дослідники порахували, що Кий жив приблизно в VII ст. до н. е.

А що нам скаже Геродот? Чимало цікавої інформації. Йому було відомо, що Кий син Фраорта, внук Деіока, правнук Фраорта. Ми вже не раз переконувалися у здібності греків перекручувати наші імена та назви, тому можемо твердо говорити, що Фраорт – це Орій, який за Влескнигою "час от часу народжується серед нас".

За допомогою нескладних підрахунків, що нам пропонує Геродот, дізнаємося, що Деіок (у Влескнизі, можливо, Дія) царював 727-675 рр. до н. е., його син Орій (Фраорт) – 675-653, а Кий – 653-613 рр. до н. е. Маємо стопроцентне попадання із Влескнигою – VII ст. до н. е.

Тепер дивимося, чи мають вони якесь відношення до скитських народів? "Деіок об'єднав увесь мідійський народ і царював над ним. Цей народ складався з багатьох племен" (гл. 101, І кн.). А саме: з бусів, будіїв (будинів) – обидва скитські племена; струхатів, арізантів, магів і паретакенів, походження яких певно не проглядається, але останнє нагадує паралатів, які походять від Колоксая.

Необхідно також відмітити, що батько Кіаксара Фраорт першим серед інших зробив персів підданими мідійців.

Що ж то за народ такий всемогутній мідійці? У сьомій книзі згадується, що в давні часи вони звалися орії, що розмовляли мідійською мовою і собака по-їхньому "спака" (гл. 110, кн.1). А ми вже знаємо про стиль нашого древнього "економного" письма, де упускаються очевидні букви і безпомилково можемо визначити, що тут була упущена літера "о". Це дозволяє припустити, що мідійці розмовляли древньою українською мовою і відігравали головну роль у союзі скитських племен. Хоча тут же зустрічаємо розповідь про скитів, які впродовж двадцяти восьми років володіли Азією "і своїм нахабством та свавіллям усе перевернули догори ногами" (гл. 106). Ці скити роз'їжджали на конях і займалися грабунками. Більшість з них потім Кияксар запросив на банкет, де цих "гастролерів" напоїли і перерізали. Найвірогідніше, це було не значне плем'я, яке протягом багатьох років нехтувало владою і тероризувало населення.

У цій же главі зазначається, що Кияксар царював 40 років, "рахуючи разом із владарюванням скитів." Отже маємо свідчення з перших уст, про Кия, як володаря скитів, і можемо певно говорити, що царство Кия займало весь навколо чорноморський регіон – нинішній Ірак, Іран, Малу Азію, Кавказ, Кубань, Україну і аж до Греції...

Скоріше всього, Кий (як і його батько та діди) царював у своїй імперії за принципом Аполлона. Зимував на батьківщині богів Гіпербореї, у Царській країні Геррос в своєму місті Києві, а на літо, перевозячи Дніпром численну свиту та охорону, повертався до Мідії, можливо, в місто Вір, яке збудував ще його далекий предок Рама****.

*Геродот. "Історії в дев'яти книгах", Харків, 2006

**Гомер "Іліада", Харків, "Фоліо", 2006

***Олександр Гваньїні. Хроніка європейської Сарматії. Київ, 2007, ст. 728

****Э. Шюре. "Великие посвященные", г. Калуга, 1914, ст. 38.

УВАГА! Книги дослідника древньої української історії, автора книг "Ілар Хоругин. Влескнига", "Геродот. Скитія. Імперія Горросів" Сергія Піддубного можна придбати в Києві на розкладках Майдану Незалежності та на Книжковому ринку "Петрівка", ряд. 51, місце 5-6.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua