Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

"Смерть, мор и глад за грехи ваши"... Жорстока правда Другої Світової війни.


2
Рейтинг
2


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
2

Жорстока правда війни. Воюють царі, а страждає народ. (Приказка)

Війна неминуча.

У своїй книзі "Моя боротьба" Гітлер пророчо написав: "Сам факт підписання договору з Росією зробить війну неминучою". Чому так? А тому що, він не міг не знати відомий вислів Отто фон Бісмарка: "Договір з Росією не вартує навіть паперу, на якому він складений".

Американський президент Рузвельт теж розумів, що підписання угоди між Німеччиною і Росією є способом обох сторін одурити, приспати пильність свого противника: "Якщо Гітлер і Сталін заключать союз, то з такою ж невідворотність, із якою день змінює ніч, між ними почнеться війна". А інакше і бути не могло – неможливо двом диктаторам поміститись на троні володаря світу.

Для досягнення своєї мети Сталін не жалів стратегічної сировини, техніки та продовольства. При цьому, щоб не викликати найменшої підозри, прикидався, що щиро вірить Гітлеру й для цього сумлінно виконував усі домовленості, а в середині своєї імперії велів не звертати уваги на приготування Німеччини до військових дій. Сумлінність Радянського Союзу у виконанні торгівельної угоди просто вражає. За два з половиною місяці до нападу на СРСР Німеччина припинила поставки згідно з цією угодою, але радянська сторона неухильно виконувала свої зобов'язання. Й. Геббельс писав: "Росіяни поставляють нам навіть більше, ніж ми хочемо мати. Сталін не шкодує трудів, щоб сподобатись нам".

Співробітництво двох диктаторських режимів йшло повним ходом. Співробітники НКВС із гордістю показували німецьким колегам сконструйовану ними душогубку на колесах та організацію роботи таборів примусової праці.

Згідно свого плану Сталін озброював Гітлера й підштовхував до окупації Європи. "Геніальний" план Сталіна був такий: коли гітлерівська Німеччина остаточно погрузне у виснажливій війні, вдарити в спину й здобути почесні лаври визволителя Європи! Визвольний похід планувався на початок липня й разом із тим Сталін робив все можливе й неможливе, щоб переконати Гітлера: уряд СРСР чесно дотримується підписаного договору про дружбу та ненапад.

Історики стверджують, що згідно плану "Гроза" радянське командування зосередило на кордоні з окупованими Німеччиною територіями величезні сили: тисячі літаків стояли напоготові на прикордонних аеродромах крилом до крила, на залізничних коліях стояли тисячі вагонів завантажених боєприпасами, цистерни з пальним, платформи з легкими танками БТ, котрі здатні скидати гусениці й швидко просуватись по автострадах. Зосереджувались артилерія, десантні війська, піхотинці, сапери вчилися швидко наводити переправи тощо. Чому ж не розвантажували боєприпаси? Дорога була кожна година – йшла інтенсивна підготовка до визвольного походу на Європу і боєприпаси залишили у вагонах, щоб скоро везти їх слідом за наступаючими "визволителями".

Радянські засоби масової пропаганди переконували народ що, "броня крепка и танки наши быстры!" і що, у випадку війни, бойові дії будуть "на чужой территории" й перемога буде досягнута швидко і "малой кровью". Популярна передвоєнна пісенька так змальовувала майбутню війну:

"Полетит самолет,

Застрочит пулемёт,

Загрохочут железные танки.

И пехота пойдёт, и сапёры пойдут,

И помчатся лихие тачанки".

Блискавичну війну планували обоє тиранів.

Обоє тиранів планували "бліц кріг" – про оборону ніхто із них навіть не думав. Не було на кордонах кожної держави надійних фортець, ДОТів, ДЗОТів, вкопаних у землю танків, мінних полів, протитанкових ровів, "їжаків", колючого дроту тощо. А навіщо? Мінує передову, вкопує в землю танки та ховає в тилу літаки лише держава котра збирається оборонятись... І навпаки: зосереджує усі військові сили на лінії фронту держава котра планує наступ. Щоправда укріплення споруджувались але лише для того, щоб переконати противника, що війська займають оборону... Заздалегідь були надруковані плакати "Родина мать зовёт!" та записана пісня "Вставай страна огромная".

Сталінський "Великий терор" другої половини 30 років винищив від 25 до 30 тисяч кадрових командирів армії та флоту. Гітлерівське командування враховувало цей сприятливий фактор. Фельдмаршал Ф. фон Бок писав: "З російською армією можна не рахуватися як із військовою силою – криваві репресії підірвали її дух, перетворили в інертну машину".

В переддень війни Червона армія мала п'ятикратну перевагу у техніці, і до кордону ще й ще прямували ешелони з технікою та піхотинцями. Армія збільшувалась чисельно але талановитих командирів та військового досвіду було дуже мало... І все це відбувалося згідно плану – розроблена до війни радянська військова доктрина була наступальною. Питання стратегічної оборони нею не розглядалися зовсім. Вважалось, що Червона армія може вести епізодичні оборонні дії на окремих напрямках, але тільки в рамках загального стратегічного наступу. Оскільки до оборони не готувались, у військах не виявилося мін, лопат, протитанкових гранат, колючого дроту – всього того, що маршал Кулик називав "оружием трусов".

"Смерть, мор и глад за грехи ваши".

НКВС постійно доповідав про численні арешти, особливо в глухих селах, за поширення замішаних на релігійних забобонах чуток, про наближення країни до чергової катастрофи, схожої із нашестям хана Батия. То гола дівчина вийде із лісу й почне пророкувати перед колгоспниками про те, що "грядут беды великие и огонь поглотит села и поля", то хлопчик в білому з'явиться серед хрестів на кладовищі й сльози будуть котитися із його ясних очей, то старець в білому із довгою сивою бородою та посохом з'явиться на руїнах якоїсь знесеної церкви й голосно об'явить "смерть, мор и глад за грехи ваши". Тих хто попереджав Сталіна про небезпеку, вождь вважав провокаторами із витікаючими звідси наслідками. Тих хто пророкував, ясна річ, схопити не вдавалось але ті, котрі поширювали подібні панічні чутки отримували до 10 років спецтаборів...

Сталін маніакально вірив, що перехитрує Гітлера. Він знав плани Гітлера та усе про ворожі війська отож мислив логічно: Гітлер нападе на СРСР але не найближчим часом. Не маючи зимового обмундирування та зимового мастила для зброї Гітлер не наважиться розв'язати війну на Сході. Не безумець же він: не закінчивши бойових дій у Європі, розпочати війну проти більшовицької імперії...

Сталін не знав лише одного: Гітлер планував блискавичну війну і перемогу ще до настання холодів.

Перший день війни.

Гітлер переграв Сталіна, і німецька розвідка виявилась на висоті – у перший день війни артилерія обстрілювала, а пілоти вермахту бомбили цілі з ювелірною точністю.

Наступаючі літаки та танки вермахту були виготовлені із радянської сировини, заправлені радянським бензином а вояки нагодовані хлібом випеченим із радянського зерна. (Останній ешелон із продовольством та сировиною німецькі залізничники прийняли зі станції Брест-Литовськ за декілька хвилин до початку агресії.)

П'ятикратна перевага втрачена.

В результаті блискавичного наступу вермахту уже у перші дні війни були захоплені склади із зброєю, амуніцією та продовольством а прикордонні війська полонені. Червонозоряні літаки палали на аеродромах як смолоскипи, горіли цистерни з пальним, танки на платформах, вибухали вагони зі снарядами. П'ятикратна перевага Червоної армії була втрачена – держава практично залишилась без дієздатних військ. Ось чому Сталін у перші дні війни самоусунувся від керівництва державою. Це був шок, крах ілюзій – засоби масової інформації та різноманітні холуї, блюдолизи так розхвалювали мудрість вождя, що він сам повірив у свою геніальність, непогрішимість... Іти під кулі на вірну смерть ми герої, а от сказати правду у очі – ні. Одна тільки мама перед своєю смертю осмілилась сказати: "Жаль, что ты не стал священником".

Засоби масової інформації – маріонетки наявної влади!

Радянські засоби масової інформації знову різко змінили тон – стали всіляко лаяти суспільно-політичний лад нацистської Німеччини. Виявилося: в Німеччині фашизм! Гітлер – біснуватий тиран!

Зазвучала заздалегідь записана пісня "Вставай страна огромная" та були розклеєні плакати "Родина мать зовёт!".

"Националистская Германия решила предупредить готовящееся нападение русских..."

В перший день війни нарком іноземних справ – Молотов зачитав Сталіну та присутнім членам Політбюро повідомлення німецького посла про початок війни під приводом: "Националистская Германия решила предупредить готовящееся нападение русских..." Вся іронія в тому що, якби Радянський Союз першим напав на Німеччину, то формальний привід був би таким же – превентивний удар...

Після війни на допиті генерал-фельдмаршал В. Кейтель заявив: "Мы решили... предупредить нападение Советской России и неожиданным ударом разгромить ее вооруженные силы. К весне 1941 года у меня сложилось определенное мнение, что сильное сосредоточение русских войск и их последующее нападение на Германию может поставить нас в стратегическом и экономическом отношениях в исключительно критическое положение... В первые же недели нападение со стороны России поставило бы Германию в крайке невыгодные условия. Наше нападение явилось непосредственным следстрием этой угрозы..." Таку ж заяву зробив й генерал-полковник А. Йодль. Слідчі намагались примусити їх змінити свідчення. Кейтель та Йодль свою позицію не змінили, й по приговору так званого "міжнародного трибуналу" в Нюрнберзі були повішені в числі "главных виновников войны" за "развязывание неспровоцированной агрессивной войны" проти Радянського Союзу.

Гітлер був вимушений напасти на Союз бо інакше би Сталін через тиждень-два напав на Німеччину. Так, із боку Гітлера це був вимушений хід, але методи, методи... Методи обох тиранів були людиноненависницькі – людське життя не вартувало абсолютно нічого. Більше того: мільйони людей стали зайвими – їх масово знищували усіма доступними способами... Люди для обох тиранів були фоном, гвинтиками, покірними рабами, а у випадку війни – гарматним м'ясом. Двадцятий вік! Такий злет науково-технічного прогресу й така диявольська підступність, жорстокість, взаємна ненависть... А хто обох тиранів підніс на п'єдестал, зробив земними богами? А самі ж люди і вознесли до небес та й поклонились і цим самим наплювали на першу Божу заповідь: "Не сотвори собі кумира".

Жахливі умови полону.

В перші дні війни величезні маси червоноармійців були оточені й полонені. Нацисти в нашвидкуруч побудованих таборах утримували полонених в жахливих умовах. Ось як німецький вояк Бенно Цизер описує побачене: "...За металлической трехметровой решетчатой оградой, со сторожевыми вышками, пулеметами и прожекторами, расположенными через равные промежутки, находились тысячи русских, размещенных в убогих бараках. Каждый отдельный барак был окружен колючей проволокой. Все сооружение напоминало медвежью яму, и это впечатление усиливалось огромными кровожадными псами, которых охранники держали на коротких поводках. От всего этого места исходил мерзкий, тошнотворный запах. Он был уже нам знаком после того, как мы впервые столкнулись с колонной военнопленных, которых гнали на погрузку в товарные вагоны...То и дело прибывали и уезжали грузовики, и работа пленных заключалась в том, чтобы загружать и разгружать их...

Когда мы первыми входили в лагерь, то едва могли перевести дух. За металлической трехметровой решетчатой оградой, со сторожевыми вышками, пулеметами и прожекторами, расположенными через равные промежутки, находились тысячи русских, размещенных в убогих бараках. Каждый отдельный барак был окружен колючей проволокой. Все сооружение напоминало медвежью яму, и это впечатление усиливалось огромными кровожадными псами, которых охранники держали на коротких поводках. От всего этого места исходил мерзкий, тошнотворный запах. Он был уже нам знаком после того, как мы впервые столкнулись с колонной военнопленных, которых гнали на погрузку в товарные вагоны.

Один из лагерных охранников открыл дверь в барак и что то прокричал. Заключенные потоком хлынули наружу, заваливаясь друг на друга. Резкие слова команды выстроили их в три колонны перед нами. Говоривший по немецки староста, назначенный охраной, с необычайной грубостью старался изо всех сил навести порядок в рядах. Лагерный охранник отобрал пятьдесят человек, а остальных загнал обратно в барак. Некоторые пытались проскользнуть в рабочий отряд, но те из русских, которых уже отобрали для работы, отгоняли конкурентов, криками призывая старосту барака. Тот дал волю своему гневу на виновных, нанося удары хлыстом направо и налево, с криком и руганью, без тени жалости к соотечественникам.

Все это в конце концов надоело охраннику, и он ослабил поводок своей рвущейся собаки. Одним прыжком пес пробрался в самую гущу свалки, и в следующий момент мы увидели, как он впился зубами в руку старосты. Лагерный охранник взирал на это с полнейшим равнодушием; он и не подумал отогнать пса. Между тем староста барака отчаянно пытался стряхнуть животное. Он умоляюще смотрел на лагерного охранника. Когда один из избитых русских попытался убежать обратно в бараки, пес выпустил руку старосты, молниеносно бросился за этим человеком и впился зубами в его ягодицы. Новая жертва истошно заорала, но в последнем отчаянном усилии ей удалось дотянуться до двери барака, оставляя клочья штанов и подштанников в зубах собаки. Я никогда в жизни не видел более обескураженного животного. Лагерный охранник разразился оглушительным хохотом. Мы слышали его грубый гогот, даже когда вышли наружу и тронулись в путь с нашими пятьюдесятью живыми скелетами. Когда мы покинули это ужасное место, то вздохнули с облегчением.

Наши пленники шатались, как пьяные. У многих даже не было шинелей. Их униформа свисала лохмотьями. Они несли с собой все свое имущество: пустые жестяные банки из под мясных консервов и помятые железные ложки. Лишь у немногих был маленький узелок за спиной, видимо, с запасными обмотками или с помятой флягой для воды, которые они не решались нести открыто, боясь вызвать зависть у других.

Предполагалось, что мы, караульные, не должны помогать в этом, но очень скоро мы тоже стали работать не покладая рук. Дел было невпроворот; кроме того, во время работы нам было не так холодно.

Русские были очень слабы. Они едва держались на ногах, не говоря уже о том, чтобы прилагать требовавшиеся от них физические усилия. Четверо с трудом поднимали ящик, что для Францла и меня было детской забавой. Но они, конечно, старались изо всех сил. Каждый стремился угодить. Они соперничали друг с другом, подгоняли друг друга. Потом смотрели с надеждой, заметили ли мы их усердие. Таким образом они надеялись добиться лучшего с собой обращения, а может быть, и получить ломоть хлеба.

Нам было жаль этих доходяг. Среди них были и почти дети, и бородатые старики, которые годились бы нам в деды. Все без исключения выпрашивали еду или папиросу.

Они скулили и пресмыкались перед нами, как побитые собаки. И если жалость и отвращение становились невыносимыми и мы давали им что нибудь, они ползали на коленях и целовали нам руки и бормотали слова благодарности, которыми, должно быть, был богат их словарь, а мы просто стояли как истуканы: не верили своим глазам.

Это были человеческие существа, в которых уже не оставалось ничего человеческого; это были люди, которые и в самом деле превратились в животных. Нас тошнило, нам это было в высшей степени отвратительно. Однако имели ли мы право осуждать, если нас самих никогда не заставляли променять последние остатки гордости на кусок хлеба?

Мы поделились с ними своими запасами. Было строжайше запрещено давать еду пленным, но черт с ним! То, что мы им дали, было каплей в море. Почти ежедневно люди умирали от истощения. Выжившие, безразличные ко всем этим смертям, везли на телеге своих умерших в лагерь, чтобы похоронить их там. В землю зарыли, наверное, больше пленных, чем их оставалось в живых.

Однажды за ящиком боеприпасов мы обнаружили троих мертвых русских с посиневшими лицами. Они замерзли насмерть. Почему то не успели присоединиться к отправлявшимся обратно в лагерь, и их записали как сбежавших. Да, бывали и убегавшие, но очень очень мало. Было довольно заманчиво улизнуть во время работы вне лагеря, но не часто находился человек, воспользовавшийся этой возможностью. В подобной ситуации любой из нас ухватился бы за малейший шанс удрать, но русские были людьми другого сорта.

Бродячих собак вокруг было великое множество, среди них попадались самые необычные виды дворняг; единственное, что их роднило, было то, что все они были невероятно тощими. Для заключенных это не имело значения. Они были голодны, так почему бы не поесть жареной собачатины? Постоянно пытались изловить осторожных животных. Они также просили нас жестами, имитируя лай "гав гав" и выстрел "пиф паф", убить для них собаку. Просто взять и застрелить ее! И мы почти всегда это делали. Для нас это был своего рода спорт, а кроме того, этих диких собак развелось огромное количество.

Когда мы кидали им подстреленную собаку, разыгрывалась тошнотворная сцена. Вопя как сумасшедшие, русские набрасывались на собаку и прямо руками раздирали ее на части, даже если она была еще жива. Внутренности они запихивали себе в карманы – нечто вроде неприкосновенного запаса. Всегда возникали потасовки за то, чтобы урвать кусок побольше. Горелое мясо воняло ужасно; в нем почти не было жира.

Но они не каждый день жарили собак. За бараками была большая вонючая куча отбросов, и, если нас не было поблизости, они копались в ней и ели, к примеру, гнилой лук, от одного вида которого могло стошнить.

Однажды во время погрузки продовольствия разбилась пара бутылок водки, и алкоголь просочился на пол грузовика. Русские вскарабкались на него и слизывали жидкость, как коты. На обратном пути в лагерь трое из них свалились мертвецки пьяными.

Вот когда Францл рассвирепел. Он вдруг стал как ненормальный избивать одного из этих бедняг прикладом ружья, а жалостливое хныканье этого человека только приводило Францла в неистовство. Он рычал от ярости, как огромный дикий кот, и безжалостно наносил удары, пока я не подскочил к нему и не схватил за плечо.

- Боже Всемогущий, Францл! – крикнул я. – Что это на тебя нашло? Возьми себя в руки. Оставь бедняг в покое! Они протянут ноги и без твоей помощи!

Но он стряхнул мою руку, ревя, как бык.

- Я больше этого не вынесу! Не смотри на меня так! Я сойду с ума! У меня крыша едет! Ничего, кроме этих проклятых страданий. Ничего, кроме этих существ, этих пресмыкающихся! Смотри, как они ползают по земле! Слышишь, как они хнычут? Их надо раздавить раз и навсегда, мерзкие твари, просто истребить...

После этой вспышки он постепенно успокоился, и ненормальный блеск в его глазах погас.

- Бенно, – пробормотал он, – ты должен понять... Я просто не могу больше этого выносить.

На обратном пути он всю дорогу молчал. В ту ночь, когда мы ложились спать, он сказал:

- Мне очень жаль, старик, что так вышло. Я хочу отправиться добровольцем на фронт. Пойдешь со мной?"

Ціною десятків мільйонів смертей, моря крові та сліз народи СРСР здобули Сталіну омріяні лаври визволителя Європи...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua