Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Крути   Герої   Не забудь!   Слава Україні!   Героям Слава!

Крути

Гетьман | 29.01.2008 15:59

14
Рейтинг
14


Голосів "за"
19

Голосів "проти"
5

Станція символ спартанської волі до спротиву українського народу-це Крути! Українська влада не подбавши про власну армію, надіючись на всесвітній дружній соціал-демократизм, зібрала щедрий урожай такого недбальства. До зброї прийшлось братись студентам і гинути, захищаючи київські Фермопіли від московсько-більшовицької навали...Історію їх не забудь.

Крути
Без довгих вступів, і танців на костях. Без биття себе в груди і інших заробітчанських речей. Без суду над осмисленістю вчинку Героїв Крут. Пропоную згадати як розвивались події в той час. Здавалось, є більш значніші і менш непередбачувані переломні бойові моменти, в роки відвойовування українцями своєї Держави в 1918-1920 рр. Але подвиг захисників станції Крут не для прихильників переваги сили як такої, а для тих, хто шанує велич духу. Сміливість і готовність захищати свою Батьківщино попри всі обставини з найменшим-ось що пам'ятається в Героях Крут.

Тож до вашого відома пропоную уривок з книги Івана Тиктора, виданої 1936 року під назвою "Історія Українського Війська" частина Третя, написаної сотником Українським Січових Стрільців Богданом Гнатевичем:

"Перша війна з більшовицькою Москвою

Початок війни.
Совєтський уряд назначив начальним вождьом московсько-більшовицьких військ, що мали оперувати проти країни з Дону В. Антонова-Овсєєнка. Він виробив оперативний план

Захоплення Харкова, Полтави й Катеринослава. На Київ мали наступити більшовицькі війська з двох боків-з півночі від Гомеля на Чернігів і Бахмач та з Брянська на Конотоп і Ворожбу, а від заходу збільшовиченими частинами, що стояли на т. зв. українському фронті.

Головні московські сили були сконцентровані на півночі у трикутнику Гомель – Бахмач – Брянськ. У часі того скупчування регулярних більшовицьких військ, відділи червоної гвардії, зорганізовані в українських містах із московсько-жидівського робітництва почали на всій Україні бої з мало-чисельними українськими частинами. Розташування московських залог в Україні та московських відділів на південно-західному фронті допомогло передусім до перемоги більшовицького війська.

Перший наступ більшовики почали від заходу, маючи за меті захопити Київ. У Старокостянтинові, Рівному та в Шепетівці прийшло до перших сутичок із українцями, що нарешті роззброїли більшовицькі відділи. В районі Козятин – Здолбунів роззброєно три більшовицькі полки. На Правобережжі вдалося спершу українським відділам взагалі зліквідувати виступи збільшовичених солдатських банд. Головно І. Український Корпус з допомогою Вільного Козацтва очистив Київщину й Поділля від московських відділів ІІ. гвардійського корпусу і 8. армії, які відібравши в них зброю, відправлено в Московщину.

Зате на Лівобережжі порозкидані українські частини, окружені ворогами з усіх сторін, не мали сили здержати навали добре зорганізованих і здисциплінованих полків московської регулярної армій.

Дня 25-го грудня 1917. р. північна московська армія під командою дою Антонова-Овсєєнка почала загальний наступ. У склад тієї армії входили чотири армійські Групи – під проводом Єгорова, Берзіна, Кудинського і Муравйова, в силі 30 тисяч добірного війська, набраного з кол. гвардії, матросів і московського робітництва; воно мало 60 гармат та 10 панцирних поїздів. Московські війська без великих зусиль займали українські міста, де робітничі чужі національні організації ставали із зброєю на їх бік.

У такому вирішному для української держави часі, український уряд, не маючи здисциплінованого, готового до рішучого виступу війська, залишився безборонним. Української армії не було, існували тільки окремі відділи, малого чисельного складу, що на власну руку вели бої. Було ясно, що проти добре озброєної, зодягнене та під одною командою більшовицької армії не можна буде вдержатися. Ті численні українські полки, що недавно ще заявляли свою відданість Центральній Раді, у критичну хвилину порозбігалися, а то й перейшли на сторону ворога. Щойно тільки українські охотничі відділи рятували існування української державності, зберігаючи славу і честь української зброї.

На початку війни український уряд призначував командантами протибільшовицького фронту по черзі пполк. Капкана, сот. Шинкаря та ген. Кирея, та всі вони в таких складних умовинах не доросли до свойого завдання. А втім не мали вони до послуг війська, щоб утворити оборонний фронт.

Дня 26-го грудня московські війська заняли без бою Харків, за допомогою місцевої червоної гвардії і 30. запасного полку. Тут більшовики роззброїли місцевий український полк та забрали 18 автопанцирників і багато зброї. Почалися бої за залізниці стації Лозову, Синельникове, Олександрівське та П'ятихатку. В Олександрівську Гайдамацький курінь і Вільні Козаки відбили на деякий час більшовицький наступ. З кінцем грудня Харків, Полтава й Чернігів були вже в руках більшовиків. У Катеринославі місцеві більшовики зірвали повстання. Після дводенного завзятого бою з катеринославським Гайдамацьким куренем, місто захопили 9. січня відділи групи Єгорова, що прибули з Лозової, а більшовики 15-го січня зайняли й Олександрівське. 20-го січня передні частини Єгорова розбили в Констянтинограді український курінь, і того самого дня відділи групи Єгорова сполучилися в Полтаві з групою Муравйова. В тому самому часі московський "відділ особливого призначення" Знаменського вів наступ з боку Брянська, заняв після невеликого бою 19-го січня Михайлівський Хутір і Глухів, а 26-го січня, піддержаний місцевими більшовиками, -Кролевець і Конотоп.

Рівночасно наступають і відділи групи Берзіна двома колонами з Гомелю на Бахмач та через Новозибків і Новгород Сіверський на Конотоп.

Муравйов своєю групою заняв Ромодан і Лубні, а 27-го січня, після бою з 1. Військовою Школою, здобув Бахмач.

У Бахмачі сполучилися всі московські армійні групи і звідсіль почали безпосередній наступ на Київ під командою Муравйова.

Бої за доступи до Києва. Крути. Після перших успіхів більшовицьких військ, коли катастрофа ставала неминуча, а заняття, ворогом Києва було питанням кількох днів, українське командування висилає на фронт останні частини до оборони загроженої столиці. В початках січня подався на фронт у напрямі Полтави Гайдамацький Кіш Слобідської України, до якого вступили також і юнаки 2. Військової Школи. Із Гайдамацьким Кошем була також 2. сотня Січових Стрільців сот. Сушка. Цілим відділом, що числив коло 600 боєвиків, кермував отаман С. Петлюра. Гайдамацький Кіш бо¬ровся до кінця січня з московською армією, що наступала в районі Полтава – Гребінка.

Дня 8-го січня вирушила з Бахмача на Чернігівщині перша Військова Школа в складі коло 600 юнаків, під командою сот. Д. Носенка. Військова Школа заняла відтинок фронту Бахмач-Конотоп, захищаючи залізничний шлях від сторони Гомелю. До 25-го січня Школа ввесь час без перерви перебувала на позиціях, задіяна у боях з ворогом, що наступав. Нарешті три сотні Школи, здесятковані, зневірені та виснажені безупинними боями, самовільно покинули фронт і відступили до Києва. В Бахмачі залишалися тільки одна сотня з командою Школи і два панцирні поїзди.

Вночі 28-го січня вислано з Києва на фронт останні відділи, що мали себе пожертвувати в обороні доступу до столиці. Були це юнаки згаданої Військової Школи, які щойно прибули з фронту, а також останніми днями нашвидку сформований Помічний Курінь Студентів Січових Стрільців, під проводом сот. Омельченка, зовсім не вишколений та призначений властиво до охоронної служби в Києві. Досвіта 29-го січня, обидва відділи, що мали разом коло 500 людей, доїхали до ст. Крути. У Кругах застали останки сотні юнаків Школи, що залишилася боронити Бахмач і маленький відділ Вільного Козацтва, що сюди тепер відступили.

Команда порішила боронити цей важний залізничний вузол, що був ключем до столиці. У викопаних перед стацією окопах, по обох боках залізничного шляху, залягли оборонці: справа-Військова Школа, ліворуч-стрільці Студентського Куреня. Вранці 30-го січня московські війська почали наступати, обстрілюючи гарматним вогнем лінію окопів від ст. Пліски. В першій ворожій лаві йшли п'яні матроси. Спершу українські відділи відбивали ворожі наступи, а не стало потім амуніції, скоростріли по черзі замовкали і жмінка героїв не змогла видержати приступу на багнети шеститисячної ворожої фалянґи. Матроси багнетами виперли юнаків Школи на правому крилі, окружили на лівому Студентський Курінь, що був кинувся ще в останню атаку. Частина куреня загинула враз із своїм командантом сот. Омельченком, частину стрільців, що попала до неволі, більшовики, після диких знущань, розстріляли. Пізніше, після звільнення України від більшовицької інвазії, віднайдено на крутянському побоєвищі кількадесят полеглих січовиків Студентського Куреня, перевезено їх до Києва та 19-го березня поховано на державний кошт у братній могилі на Аскольдовому кладовищі. Бій під Кругами закінчився перемогою москалів, що дістали вільний доступ до Києва.

Учасник бою під Крутами пор. М. Михайлик описує перебіг боєвих подій так: "Мені видно було три чорні густі лави матросів, що пішли в наступ. Затріскотіли скоростріли, рушниці. Видно було, як падали на снігу чорні постаті матросів, але просувалися вони все ближче і ближче. У нас уже було багато ранених і сотня, відходила до окопів. Тут уже були розміщені до бою всі наші сили й чекали з напруженням рішучого моменту. А він уже наближався. Густі лави сірих і чорних постатей ішли в увесь зріст. Змучена наша сотня пішла в резерву за рампу. З окопів затріскотіло сорок наших скорострілів і рушниці трьох сотень юнаків та Студентського Куреня. Падали чорні постаті, за ними шили нові, знову падали, і знову йшли одні за другими чорні і сірі лави. Наші окопи, стація й потяги засипалися ворожими стрільнами й кулями, але міцно трималися наші. Посилали по набої до потягів за півтора верстви, відстрілювали їх і знову посилали. Але грізні вістки: "нема набоїв", "псуються скоростріли"-пролетіли по окопах, а тут чорні постаті знялися, крики "ура", "слава", і все перемішалося. Стріляли один в одного, Облилися кров'ю багнети. Вдесятеро біліші вороги-перемогли. Почався скорий відступ, уже неорганізований відступ до потягів, а тут москалі з криком "ура" кинулися до станції, яку охороняло 50 студентів, переважно з тих, що не вміли стріляти. Вечоріло, коли зібралися вояки до потягів. Два вагони, відведені для ранених, були переповнені, відвели третій, Сестри й санітарі наспіх перенизували ранених. Потяги рушили під вогнем ворога".

До оборони доступу до Києва залишився тільки один Гайдамацький Кіш от. Петлюри. Частина Коша, при якій був Петлюра, боролася коло ст. Бобрик, у напрямі на Крути, а друга, із сотнею Січових Стрільців, здержувала більшовицький наступ на ст. Кононівка від сторони Полтави. Дальші бої мусів Кіш припинити, бо в Києві почалося повстання, й Кіш мусів негайно вирушити па відсіч столиці.

Оборона Києва. Перед самим наступом московської армії Муравйова вибухнуло вночі з 28-го по 29-те січня в Києві більшовицьке повстання проти української влади. В повстанні взяло участь місцеве робітництво, що складалося переважно з москалів та жидів. Українські свідомі робітники були зорганізовані у відділах Вільного Козацтва, що завзято боролося з більшовиками.

На початку повстання на послугах Центральної Ради були такі українські частини: Галицький Курінь Січових Стрільців, що з нього одну сотню приділено до Гайдамацького Коша, який стояв тоді на фронті, Вільне Козацтво інж. Ковенка, Чорноморський курінь, автопанцерний дивізіон та невеличкі відділи полків ім. Хмельницького, Полуботка, Й Богуна. Пізніше, в розгарі повстання прийшли з фронту до Києва-Гайдамацький Кіш, сотня Січ. Стрільців Сушка і полк ім. Гордієнка, що пробився із західного фронту. Всі ці відділи мали разом коло трьох тисяч боєвиків, 10 гармат, та яких 100 скорострілів. Сили повстанців у Києві обчислювано на сім до вісім тисяч, при чому вони мали моральний підтрим цілого київського московського населення, без огляду на політичні переконання.

Повстання почалося спершу на Печерську, тут повстанці захопили відразу київський арсенал. Вільні Козаки з Полуботківцями і з трьома панцирними актами, якими командував пор. Борковський, старалися арсенал відбити. Але їх відкинули з великими втратами, і команданта панцирників пор. Борковського тяжко ранено. Бої розгорілися в цілому місті. Відділи повстанців появлялися в усіх сторонах міста та стріляли до українських вояків. Невеликі українські відділи, що їх перекидувало з місця на місце, не могли опанувати великого міста. До того не було ще й однозгідності в командуванні, були два командні осередки, що кермували обороною Києва-штаб команданта Києва от. Ковенка та штаб т. зв. протибільшовицького фронту сот. Шинкаря.

Повстанці мали вироблений уже план боїв, з тим, щоб окружити і зліквідувати Центральну Раду, як ворожий їм уряд. Другого дня повстання більшовики заняли товарову стадію й почали наступ на Великовасильківську вулицю і Хрещатик. Вони захопили Подол, Старе Місто, де заняли поліційній участок і готель "Прагу" та почали оточувати будинок Центральної Ради. Курінь Січових Стрільців, що квартирував у будинку духовної Семінарії, завзято боронився й відбивав більшовицькі атаки з Подолу. 3. сотня Січових Стрільців сот. Чмоли, щоб не дати більшовикам заняти будинок Центральної Ради, пробилася з духовної семінарії крізь вороже кільце та приступом на багнети відбила старокиївський участок і готель "Прагу".

Сотник В. Кучабський з 1. сотнею С. С. відпер більшовицькі наступи з Подолу на будинок духовної семінарії, сам перейшов до протинаступу, штурмом здобув гору Щекавицю і очистив Подол. Рівночасно Вільні Козаки з допомогою одного автопанцирника почали наступ на Олександрівський вулиці. Повстанці мали великі втрати яких 150 убитих і більш, ніж 300 поранених, але і з українського боку впало коло 70 людей, а ранених було до 150.

Третього дня боїв у руках українських військ був квартал між вулицями Велико-Володимирською, Фундукліївською. Пушкіна та Бібіковським бульваром, де був осідок Центральної Ради й Військового Секретаріату, далі-квартал між вулицями Лютеранською, Мерингівською, Інститутською та Банковою, де містилися різні дер¬жавні уряди й державний банк, а також ішли бої в околиці Львівської вулиці, де містилися Січові Стрільці й були казарми Богданівського полку, проти самого арсеналу.

Повстанці мали арсенал-головний їх осередок-залізниці майстерні Київ І., пристань на Дніпрі та район між Крутим Спуском і Собачою Стежкою.

Найжорстокіші бої йшли на Софійському майдані за будинок головної пошти та між арсенальцями й оборонцями державного банку, а також між арсеналом та Богданівським полком, що боронився у своїх казармах.

Оборонці Києва героїчно боролися з повстанцями, але почували себе немов у чужому ворожому місті. З усіх сторін, з кожного вікна та даху будинків, стріляли до них притаєні вороги. Крім цього, січи таки українські "нейтральні" полки співчували повстанцям, постачали їм зброю та харчі, як наприклад, полк ім. Сагайдачного, що допомагав арсенальцям. Таких українських "нейтральних" частин було тоді в Києві дуже багато, своєю чисельністю вони перевищували обидві сторони, що між собою воювали.

В ночі 2-го лютого прибув до Києва Гайдамацький Кіш от. Петлюри з сотнею С. С. Він пробив собі шлях крізь заняту вже повстанцями Слобідку, приступом на багнети здобув Миколаївський міст і очистив негайно від більшовицьких банд Печерське. Попереднього дня прийшов до Києва Гордієнківський полк під командою полк. В. Петрова, що як уже вище згадано пробився сюди із західного фронту.

Досвіта, 4-го лютого спільними силами Гайдамацького Коша, Гордієвського полку та Вільного Козацтва, здобуто приступом, під особистим проводом С Петлюри й полк. Петрова, осередок московсько-більшовицьких ребільянтів-київський арсенал. В приступі на арсенал полягло яких 70 українських козаків, а більш ніж 300 більшовиків попереколювано.

Того дня українські відділи відбили залізничну товарну стацію, електростанцію та водопровід. Здобуваючи водопровід, полягли майже всі моряки Чорноморського Куреня. Українські відділи ліквідували поступово повстанські банди, бої припинювалися, а місто після жахливих вуличних боїв заспокоювалося.

Одначе саме в тому часі підходила вже з Лівобережжя москов¬ська армія Муравйова. Відділи червоної гвардії Примакова перейшли Дніпро й захопили Подол. Інші московські відділи заняли мости на Дніпрі й почали загальний наступ на Київ.

Українські війська завзято боронилися. Московські гармати з-за Дніпра п'ять днів і ночей барабанним вогнем бомбардували Київ. Український уряд, щоб не наражувати місто на повне знищення, наказав евакуацію, яку й переведено вночі з 8-го на 9-те лютого.

В яких умовах доводилося держати фронт українським обо¬ронцям Києва одного тільки відтинку, довідуємося з опису учасника: "Лави гайдамаків лежали в Царському Саду. Сад засипали стрільна з-за Дніпра. Більшовики доходили до самого будинку Купецького Зібрання й тоді ми всі з от. Петлюрою вискакували та переходили в наступ. Раз наш наступ був такий скорий, що більшовики не встигли вскочити на мости, що з'єднували два сади, й там їх багато перебили... Ввесь сад був завалений трупами. Це тупцювання на місці, без хвилини спокою ні вдень, ні вночі страшенно стомило всіх, а наступи червоних робилися ще більш упертими. Стомлені лежали гайдамаки, відбиваючись від ворога, і в наступ уже не переходили. Втома була така велика, що навіть гайдамаки захвилювалися: "Чому не дають допомоги? Доки будемо так битися?" Надходили останні дні та останній наш наступ. Отаман Петлюра зібрав усіх нас та звернувся з промовою: "Треба напружиш всі сили щераз!" То була божевільна атака жорстока та люта.

В цій останній атаці багато збили гайдамаків, не було ні одного гайдамака, якого б не зачепила куля. Гайдамаки вже не ходили, а лазили по Саду від утоми й поранень, але ні один не хотів відійти від своїх, Все це вже давно перейшло міру людських можливостей".

Дня 9-го лютого 1918 р. передові відділи московської армії ввійшли до Києва. Зайнявши столицю, більшовики вчинили кривавий погром, -розстріляли три тисячі мешканців. Переважно гинули ті, що мали військові посвідки від української влади."

Замісь післямови:

Тричі Слава Україні!

Тричі Героям Слава!


Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua