Хтось заперечує, а ви прочитайте спогади: "А мій дідусь Карпо Наливайко до смерті підготувався завчасно. Добрий тесля, він, розуміючи, що від голоду не сьогодні-завтра помре, почав лаштувати для себе домовину. Одного квітнемо дня, по обіді, чую, дідусь гукає мене. Звідки голос, ніяк не здогадаюсь. На подвір'ї немає, на городі – теж. Я до повітки, бачу, а він лежить у труні. Вирішив поміряти, чи не мала. Ліг, а піднятись не може. Допоміг йому вибратись з неї. Через тиждень дідуся не стало. Поховали ми у тій домовині, що він її для себе зробив".
І ще досі саме наших вимог, нашого формулювання не визнала світова спільнота. Як відомо, В.Ющенко наполягає на визнанні Голодомору геноцидом нації. Раніше Президент оголосив 2008 р. роком пам'яті жертв Голодомору 1933-1932 рр. Наступного року в Києві і Харкові повинні з'явитися меморіали пам'яті загиблим, а в столиці відкритися перший державний музей пам'яті жертв Голодомору.
Але саме зараз, саме для простої людини формулювання зовсім не важливе. Набагато важливіше маленьке полум'я свічки на вікні.
"75 років тому нашому народові хотіли винести вирок смерті. Мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей були винищені Голодомором. Тільки правда про геноцид і чиста пам'ять про усіх полеглих звільнить нас від мороку минулого", – сказав В.Ющенко у зверненні до співвітчизників в день річниці пам'яті голодомору.
"Увечері 24 листопада по всій Україні та на всіх континентах світу будуть запалені поминальні свічі. Я прошу вас, дорогі співвітчизники, у цей день об'єднатися у слові і молитві за Україну і поставити у кожному вікні свічку віри і надії", – закликав він.
Одна з київських площ була сповнена людьми, які приходили і ставили свічки. І хоча б хвилину постояли мовчки, приділивши цей час усім загиблим.
Цього року сповнилось сімдесят п'ять літ від тих жахливих людиноненависницьких подій, жертвами яких стали мільйони й мільйони українців. І як добре, що врешті-решт на державницькому рівні вирішено щорічно в четверту суботу листопада відзначати цю трагічну сторінку нашої історії, запалюючи свічки і молячись за безвинні душі. Схиляючи голови в жалобі по убієнних, ми повинні дати собі клятву, що такого більше ніколи не повториться.
