Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Бандерівці-соборники

Бунтар | 21.11.2007 14:24

4
Рейтинг
4


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
4

Ідея соборності України в діяльності та теоретичній спадщині Степана Бандери і очолюваної ним ОУН

Так склалось, що у масовій свідомості значної частини населення сучасної України, особливо південно-східних регіонів країни, Бандеру здебільшого вважають виразником передусім інтересів Західної України, прихильником реалізації виключно галичанських уявлень про шляхи побудови і особливості устрою Української Держави. Насправді ж Степан Бандера – це політичний діяч не тільки всеукраїнського, але й світового масштабу. Лідер ОУН всупереч розповсюджуваному десятиліттями радянською пропагандою стереотипу ніколи не розглядав Західну Україну у протиставленні Східній, всі свої зусилля спрямовував на творення Української Самостійної Соборної Держави, у якій мали органічно поєднатись, взаємно доповнюючи одне одного, ментально-психологічні особливості, історичні тенденції розвитку, соціально-економічні та політичні прагнення всієї української нації, незалежно від територіального фактора.

Національні почуття прищеплювались Степанові змалку. Початкову освіту він здобував самотужки, час від часу послуговуючись допомогою вчителів, яких запрошував батько. В родинному домі Бандерів бували тогочасні відомі українські діячі – знайомі та родичі о.Андрія Бандери: Павло Глодзінський – один із засновників українських господарських товариств "Маслосоюзу" і "Сільського Господаря", Ярослав Веселовський – посол до Віденського парламенту, скульптор Михайло Гаврилко – уродженець Полтавщини та інші.

Як згадував пізніше сам Бандера у своїй автобіографії: "У жовтні-листопаді 1919 р." він "пережив хвилюючі події відродження і будови української держави." "Особливий вплив на кристалізацію моєї національнополітичної свідомости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народньою Республікою в одну державу, в січні 1919р.".

Голова сім"ї, о.Андрій Бандера, був капеланом Української Галицької Армії (далі- УГА), "перебув усю історію УГА на "Великій Україні" (тобто на Наддніпрянщина в роках 1919-1920, боротьбу з большевиками й біломосковськими військами, тиф".

З 1919р. Степан вступив до Стийської гімназії. Саме в цей період Бандера розпочав активну громадсько-політичну діяльність. Поштовхом до формування світоглядних засад, націоналістичних поглядів Степана Бандери мало ознайомлення з працею Миколи Міхновського, уродженця Харківщини "Самостійна Україна".

Зазнавали еволюції політичні вподобання родини Бандерів. О.Андрій Бандера був представником УНДП (Української національно-демократичної партії) в Національних Зборів ЗУНР [25; с.157]. Польські поліційні документи вказували на аналогічну партійну приналежність Степана Бандери у 20-их рр. ХХ ст. [26], але, ймовірно, що це сталось внаслідок недостатньої інформованості тодішньої місцевої влади про підпільну діяльність юного націоналіста. Згодом Григор Мельник -один із товаришів періоду навчання Бандери, згадував: "Сам Степан підтримував тоді радикальну партію, яка виступала проти виборчого блоку УНДО (Українського національно-демократичного об"єднання) з жидами. В самому Угринові Старім, звідки походив Степан, радикали мали такий вплив, як у нас (на Стрийщині) УНДО" [27; с.107]. Однак насправді вже в той час Степан Бандера належав до УВО та ОУН, які виступали проти участі націоналістичної молоді в діяльності тодішніх легальних українських партій, вважаючи їх угодовськими.

Євген Коновалець – Голова ПУН, особисто брав активну участь у захисті УНР пріоритетом вважав піднесення націоналістичного руху до всеукраїнського масштабу. З самого часу створення ОУН виступала за рішучу боротьбу заради створення Української Самостійної Соборної Держави. У Постанові Великого збору ОУН 1929р. сказано: "Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна є засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видайності всіх складових органів нації, отже виявляла ситему організованої їх взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами і обов"язками, відповідно до їх значення в цілості національного життя". Розумів важливість єднання України і С.Бандера: "Не обмежуючися в своїй діяльності на той час чи інший терен, але змагаюччи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме політику всеукраїнського державництва без придавання їй партійного, клясового, чи якого небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці".

З 1929р. Бандера – член ОУН,з 1932р.- Крайовий Провідник ОУН. " Ставши Крайовим Провідником ОУН Бандери взявся за рішучі зміни в діях ОУН, пристосовуючи тактику до нових реалій і цілей [39; с.59]. "Революційно-визвольна діяльність на ЗУЗ за час мого керівництва продовжувалась в основному за дотогочасними напрямними, а сильніше акцентування одних ділянок і послаблення інших було достосоване до ситуації і до розвитку визвольного руху... Побіч революційної діяльности проти Польщі, як окупанта й гнобителя Західньо-Українських земель, поставлено другий фронт протибольшевицької боротьби як рівнорядний і так само активний теж на ЗУЗ (а не тільки на ОСУЗ). Цей фронт був спрямований проти дипломатичних представників СССР на ЗУЗ...Метою тих акцій було заманіфестувати єдність визвольного фронту, солідарність Західньої України з протибольшевицькою боротьбою Осередніх і Східних Земель України та викорінити на Західній Україні комуністичну й агентурно-советофільську працю серед українського населення".

Одним із найважливіших напрямків діяльності ОУН на той час стає боротьба з комуністичними впливами. У період голоду 1932-1933рр., організованого Москвою у Східній Україні, ОУН провела широку роз"яснювальну антибольшевицьку кампанію. За дорученням КЕ ОУН на чолі з Бандерою, в усіх студентських осередках кращі пропагандисти виголошували спеціальні доповіді, що викривали злочинні дії СРСР. Надалі тематика Східної України в біографії Крайового Провідника ОУН виникала у зв"язку з трагічними подіями, що там відбувались: голодоморами і масовими репресіями. У відплату за таку політику радянської влади з ініціативи С.Бандери членом ОУН Миколою Лемиком було здіснено замах на співробітника консульства СРСР у Львові Майлова.

Як згадують старожили Угринова, часто згадував про страждання "східних братів" у своїх проповідях і о.Андрій Бандера. Його переконання в необхідності збереження традиційних зв"язків з "Великою Україною", зокрема і в релігійному житті, стали однією із причин усунення його з парохії, адже він виступав з позицій так званого "візантійства", тобто за строге дотримання східного обряду в УГКЦ, проти запровадження елементів обряду латинського.

Аргументуючи використання в практиці ОУН терактів, зокрема щодо комуністів, Бандера казав: "Комунізм на східній Україні застосовує для нищення українців фізичні засоби, тому й тут ОУН вирішила пристосувати проти комуністів, крім засобів пропаганди, фізичний террор".

1940р. став переломним в історії ОУН. Волею Другого Великого Збору ОУН було створено Революційни Провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. З поміж інших розходжень чи не основною була різниця поглядів Бандери і Мельника на позицію, яку мала обстоювати Організація стосовно окупації Угорщиною, союзницею Гітлера, Карпатської України. Доля Закарпаття для керівника ОУН (Б) була важливішою від тимчасових переваг збереження відносин з Німеччиною. (З Постанови Другого Великого Збору ОУН (1941р.): "Визвольно-революційну боротьбу за визволення всіх українських земель і за з"єднання їх в одну Соборну й Незалежну Державу вела ОУН, спираючись на власні сили українського народу, відкинувши в принципі орієнтацію на чужі сили, а зокрема на історичних ворогів України").

Проголошення Акту 30 червня 1941р. спричинило масові арешти українських націоналістів. Бандера був викликаний на допит, але відкинув усі вимоги фашистів. 14.08.1941р. він письмово відповів Райхміністрові Розенбергові стосовно української справи. 5 вересня Бандеру депортували до Берліну. С.Бандера рішуче відмовився відкликати Акт 30 червня. За це був запроторений до німецького концтабору, де пробув, не зламавшись морально і психічно, майже до кінця війни.

Спочатку його тримали під домашнім арештом. Стецько радив С.Бандері скористатись можливістю і втекти з Берліну, але 15 вересня 1941р. його затримали в тюрмі на Прінцрегентенштрасе, а потім Провідник ОУН опинився в концтаборі "Саксенгаузен".

Водночас на території поневоленої України постає УГВР як парламент нескореної нації. Українська Головна Визвольна Рада створилася в той час, коли революційно-визвольна боротьба, що її розгорнула й організувала ОУН, набрала найширших розмірів, як боротьба цілого народу. "ОУН змагається за добро цілого українського народу і всіх громадян України, а не якоїсь однієї частини, суспільної верстви тощо. Свою програму ОУН виводить з потреб цілого українського народу, з його природи й історичного розвитку, з сучасного стану, з його життєвих прагнень і настанов у змаганні за найвищий всебічний розвиток, добробут і себевиявлення народу – цілости і всіх його складників, збірноти й української людини. Самобутнє життя і розвій українського народу гармонійно поєднуються з вселюдським поступом як його складова, творча частина".

Степан Бандера був переконаний, що "Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом. Як визволення, так і оборона самостійности України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовість до самооборони". Обов"язковою умовою перемоги мало бути охоплення національно-визвольним рухом усіх верств населення усіх регіонів України: "Український самостійницький фронт тримає, поряд з революціонером-підпільником і повстанцем, український духовник, науковець, мистець, інтелігент, робітник і селянин, кожний, хто у своїй ділянці, на своєму відтинку відстоює український зміст, українську ідею, український інтерес проти всепоглинаючої тотальної російської совєтизації життя, країни, людини і народу".

Конференцією 1947р. (так звана Альпійська) Степана Бандеру було обрано Головою Проводу ЗЧ ОУН, знову ставилось завдання розширення меж боротьби, в тім числі на східні терени України: " У визвольно-революційній боротьбі в Краю сформувався соборницький тип українського націоналіста-революціонера. Соборницький характер націоналістичного руху забезпечується складом членських кадрів та гармонійним поєднанням, синтезою найцінніших, питоменних елемнтів, вартостей і прикмет витворених на всіх українських землях..." говорилось у резолюції Конференції.

У 1948р. ЗЧ ОУН увійшла до складу Національної Ради. В той же час загострюються внутрішні суперечності в ЗЧ ОУН, спровоковані комуно-більшовицькою агентурою. Роздори дуже гнітили Бандеру: "Перше основне лихо полягає в тому, що в нашому житті, якщо брати його як цілість, надто багато енергії, сил, уваги і часу пожирають внутрішні фронти, ворожнеча, взаємні поборювання між різними політичними середовищами".

У квітні 1948р. у зв'язку з розходженням у трактуванні взаємовідносин з Краєм, Бандера запропонував Лебедеві перебрати головування, а в грудні 1950р. повністю залишив керівну посаду в ЗЧ ОУН і планував перейти в Україну. Четверта конференція ЗЧ ОУН у травні 1953р. знову обрала Степана Бандеру Головою. Провідну позицію його підтвердила і П'ята конференція ЗЧ ОУН, з того часу всю свою енергію керівник ОУН спрямував на вирішення таких завдань: організування теренів, крайові зв'язки, зовнішня політика.

Можливо саме активізація антибільшовицької пропагандиської, політичної і практичної діяльності і прискорила смерть Провідника ОУН. Всі заходи безпеки СБ ОУН не врятували Національного Героя України, коли найвище керівництво КГБ і СРСР в особі Шелепіна і Хрущова вирішили ліквідувати його, як загрозу своєму пануванню на Україні. Сам Хрущов визнавав роль Бандери як всеукраїнського діяча, у своїх мемуарах він писав: " Коли Бандера побачив, що німці і не думають виконувати дані йому обіцянки про уворення незалежної України, він повернув свої проти них, але при цьому не перестав ненавидіти СРСР. Спочатку він став вождем українських націоналістів у західних областях, а пізніше – загальновизнаним вождем українського націоналізму".

Злочин було здійснено руками запроданця Сташинського. Відразу було розгорнуто акцію по дискредитації Бандери і спотворення фактів навколо його вбивства. Українство ж сприйняло сумну звістку як непоправну втрату, яка ще більше скріпила ряди борців за волю Батьківщини.

Пріоритет ідей єднання України яскраво простежується через долі близьких до Бандери людей. У 1941р. у складі Південної Похідної Групи ОУН пішов на схід, щоб нести ідею відновлення Української Держави, проголошеної Актом 30 червня, брат Степана Бандери Богдан, (у 1943р. загинув біля с.Піски на Миколаївщині від рук гестапо). Командиром Першої сотні УПА на Волині став односелець Провідника, співв"язень у польській тюрмі "Святий Хрест" Григорій Перегіняк ("Коробка-Довбешка"). Провідником ОУН Житомирщини до моменту своєї загибелі в 1943р. в бою з німцями був виходець сусіднього Середнього Угринова Роман Марчак ("Моргун").

Ім"я Степана Бандери досі єднає всіх патріотів України. Про те, що Степан Бандера – фігура всеукраїнська свідчить і хоча б побіжний аналіз контингенту відвідувачів Меморіального комплексу Степана Бандера в Старому Угринові: за час діяльності закладу їх тут побувало вже майже півмільйона чоловік, в тім числі багато з поза-меж України, серед них і росіян, так званих "східняків". Практично всі зацікавлені екскурсанти змогли заново осмислили визначну історичну постать Провідника, нерідко з музею виходили патріотами люди, які перед тим були крайніми скептиками, вважали Бандеру обмеженим фанатиком. Революційний переворот свідомості відбувається після короткого спілкування з простими людьми, що знали і пам"ятають Бандеру. На якомусь ірраціональному рівні "брати зі сходу" відчувають щиру любов Степана Бандери до всіх українців: і свідомих, і тих, що були ще задурманені комуністичною пропагандою, і галичан і русифікованих шахтарів- всі вони були близькими й рідними для Провідника, за їхню волю й долю він віддав своє життя!

Яскравою ілюстрацією толерантного ставлення бандерівців до людей іншої національності є деякі демографічні тенденції післявоєнного періоду в рідному селі Степана Бандери – Старому Угринові. Односельці Провідника зазнали з боку комуно-більшовицької влади жорстоких репресій: загинуло більше шести десятків повстанців, виселено в Сибір 62 родини, загалом причетними до ОУН-УПА був кожен третій угринівець і долю кожного скалічила тоталітарна система. Та це не озлобило земляків Бандери ні проти росіян, ні тим більше проти інших народів, а особливо проти вихідців зі Східних областей України. В різні роки в Угринові жили кільканадцять уродженців Росії, інших республік СРСР, вихідців з південно-східних регіонів України, які на побутовому рівні ніколи не відчували жодних незручностей у самому "кублі бандерівщини".

Показовими є наступні дані: за результатами всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного наприкінці 2002р. фірмою "Українське демократичне коло" на замовлення Інституту політики українці суто негативно ставляться: до С.Бандери (28,8%), М.Горбачова (31,2%), Сталіна (46,2%). Так що зміни в свідомості українців щодо сприйняття бандерівського руху поступово відбуваються в кращу сторону.

Переконливим свідчення всеукраїнської величі Степана Бандери є цікавий епізод: коли напередодні 90-річчя Провідника активізувалась робота з розбудови Меморіального комплексу в Старому Угринові, серед жертводавців народної будови була профспілка шахтарів-бандерівців з Донбассу.

Отже, всупереч всім перепонам правда про життєвий подвиг Бандери поширюється найбільш віддаленими околицями України, ім"я Провідника знаходить гідну пошану у всіх українців, які вирвались з полону комуно-більшовицької пропаганди.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua