Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
формування УПА   ОУН   Червоний терор   українська сила   УПА

Взнай правду про УПА! Передумови формування Української Повстанської Армії.

Гетьман | 22.09.2007 16:59

11
Рейтинг
11


Голосів "за"
14

Голосів "проти"
3

Цією статтею розпочинається цикл "Взнай правду про УПА!". Це вибірка ключових цитат з праць істориків про Український Повстанський Рух в часи Другої Світової Війни. Читачам пропонується робити висновки самим по викладеним матеріалам, щоб інтерпретація їх з погляду політичного, національного, людського не була знаряддям в чиїхось руках.

Важливим моментом для розуміння важливості та значення Українського Повстанського Руху, в здавалось безнадійні за можливістю його появи часи сутички двох визнаних монстрів сталінізму і гітлеризму, є оцінка передумов його виникнення. Необхідно це щоб зняти мару нереальності цього процесу як самостійно направленого на виключно український інтерес збройного опору відверто сильнішим окупантам. Це перший крок до усвідомлення завдань що ставились перед Українською Повстанською Армією людьми, які стали рушійною силою для створення і розгортання спротиву надалі в масовий всенародний Рух Опору.

Щоб щиро захопитись та вболівати за Українську Повстанську Армію треба бути перш за все українцем. Але щоб зрозуміти ідеї та по-людськи сприйняти цей справедливий опір окупаційним силам, і таке схоже для всіх націй прагнення мати Свою Державу, це доступно для всіх тверезомислячих людей, які позбавленні упередженості накинутої ворожою пропагандою... Щоб скинути облуди останньої і не дати розвитись різним фантазіям, що виникають внаслідок незнання та хотіння підстроїти все під свої тимчасові погляди, читаймо та аналізуймо. Вибрані цитати розташовані в історичному порядку, для кращої розуміння послідовності подій, а відповідно і формування не перекрученої уяви про умови появи УПА.

Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Перший Том 1920-1939:

"Події в Карпатській Україні восени 1938 року голосним відгомоном відбилися на українських землях. Самостійницькі змагання Карпатської України викликали захоплення серед усього українського населення. Зокрема на ЗУ3, серед молоді викликали бажання активно допомогти братам закарпатцям у їхній боротьбі. Уся галицька й волинська молодь готова була йти на Закарпаття й ставати в лави української армії, щоб зі зброєю в руках захищати кордони самостійної Карпатської України перед кожним її ворогом.

Визнаючи Організацію Українських Націоналістів за керівну силу української національної революції, охочі до відходу на Закарпаття всюди зверталися до ОУН по інструкції в цій справі. Одначе, КЕ ОУН на ЗУЗ поінформувала всіх зацікавлених, що новий Провід Українських Націоналістів (ПУН), очолений полк. Андрієм Мельником, видав заборону для української молоді під польською окупацією переходити на Закарпаття.1 Крайова Екзекутива додавала до тієї інформації своє пояснення, що ОУН суворо зберігатиме респектування тієї заборони і тих, хто всупереч забороні зважиться іти на Закарпаття, там судитиме Революційний Трибунал, як анархістів, або навіть як провокаторів, Причин видання такої заборони тоді не подано. Одні вияснювали це тим, що заборона конечна з уваги на небезпеку спровокування польської збройної інтервенції проти Карпатської України в користь Мадярщини, інші тим, що ПУН підготовляє всеукраїнське повстання на ЗУЗ і через те вимагає, щоб західньоукраїнська молодь залишалася на місцях. З респекту до ОУН загал молоді на західніх українських землях послухав заборони. На Закарпаття пішла тільки невелика кількість тих, до відома яких не дійшла заборона ПУН-у, або хто вирішив ризикувати життям, зіґнорувавши заборону.

Бажання боротьби, загальмоване забороною ПУН-у, звернулося на західноукраїнських землях проти Польщі, яка відкрито зайняла вороже становище до самостійницьких змагань Закарпаття. В половині жовтня 1938 року,2 на вістку про те, що чеський уряд погодився дати автономію для Закарпаття й що о. Волошин став прем'єром, а разом із тим про постанову закарпатської Української Національної Ради про її змагання до повної державної самостійности Закарпаття, – в церкві св. Юра у Львові відбулося окреме богослужіння з молебнем. Після богослужіння зформувався величний демонстраційний похід кількатисячної маси учасників, які з окликами проти Мадярщини і проти Польщі помаршували вулицями Львова до середмістя. Демонстрантів намагалася зупинити поліція, тому прийшло до бурхливого зудару, під час якого демонстранти обкидали поліцію камінням. Не зважаючи на інтервенцію поліції, демонстранти дійшли до середмістя. Тут на допомогу поліції для розбивання колон демонстрантів прийшли польські студенти, але їх демонстранти криваво побили на вулиці Легіонів. Окремі групи демонстрантів прорвалися під маґістрат і під мадярський консулят та повибивали там вікна.

Надзвичайно здивована кількістю демонстрантів, польська преса "вияснювала" своїм читачам, що, мовляв, львівські українці звезли були на демонстрацію "русинів" з цілої Галичини...

Та ж книжка:

...Засадою зовнішньої політики ОУН під керівництвом полк. Коновальця був постійний і незмінний наказ: зберігати власнопідметність дій ОУН і, згідно з цим, надто не в'язатися з жодною з західньо-европейських великодержав, хоч не зривати з ними контактів. Тому полк. Коновалець завжди ставив натиск на якнайширше розгорнення праці як представництва ОУН у Німеччині, так і в Англії.

Очолений полк. Мельником ПУН зробив у цій ділянці різкий зворот, вирішивши зробити ставку на німецько-гітлерівську карту. У своїй дотеперішній праці в Німеччині ОУН підтримувала деякі контакти з військовими німецькими колами ("Вермахт"), які ввесь час із застереженням ставилися до ідеології й політики гітлерівської партії. Між тими двома силами – гітлерівською партією й вермахтом – існувала засаднича ріжниця в питаннях, що заторкували майбутнє Сходу Европи. В той час, як намагання німецьких військових кіл ішли по лінії скинення пут ганебного версальського договору й привернення Німеччині кордонів з-перед листопада 1918 року, а можлива війна з СССР була для них тільки засобом усунення небезпеки, – то гітлерівська партія змагала до перетворення всієї Східньої Европи на німецьку колонію і терен для ступневого опанування його німецькими поселенцями. Тому контакти ОУН з німецькими військовими колами були доцільні, з точки зору українських інтересів, а всяка можлива співпраця з гітлерівською партією – шкідлива.

Одначе, ПУН після смерти полк. Коновальця став на протилежному становищі, вважаючи, що ставка на гітлерівську Німеччину в тогочасній політичній ситуації є "єдине, що на потребу" для українського визвольного руху.

Очевидно, що новий курс політики ОУН у Німеччині мусіли репрезентувати й нові люди. Тому ПУН відібрав від полк. Р. Ярого дане йому полк. Коновальцем право репрезентувати ОУН на терені Німеччини й вести там зовнішню політику ОУН, а передав ці справи в руки трійки: Барановського – Сеника – Сушка.

Наслідки тієї "реформи" зовнішньої політики ОУН, що її провів очолений полк. Мельником ПУН, виявилися вже під час подій в Карпатській Україні. В той час, коли членство крайової ОУН прагнуло стати в обороні волі й чести тієї української землі, не зважаючи чи це подобається стороннім силам, чи ні, – то тогочасний ПУН вирішив не анґажуватися в активну боротьбу проти мадярських загарбників, бо Мадярщина... діяла за згодою Гітлера! "

Юрій Киричук. Історія УПА:

"22 червня 1941 року вибухнула німецько-радянська війна. Відступаючи, червоні війська вчинили масу злочинів і насильства, особливо криваві розправи відбувались у західноукраїнських тюрмах, переповнених безневинно арештованими людьми. В'язнів не просто розстрілювали, а мордували – одним виколювали очі, відрізали носи, вуха, другим розпорювали животи, третім по лікті рубали сокирою руки, а шкіру дерли пасами і посипали сіллю, четвертим вирізали язики, жінкам у статеві органи забивали пляшки. У самбірській в'язниці з березня 1941 року в'язнів годували людським м'ясом. У львівській тюрмі садисти з НКВС перед відступом розіп'яли на стіні священика і встромили в його розпорений живіт мертву дитину. У Бібрці чекісти живцем зварили у великих казанах кількох мешканців цього міста. Загальна кількість жертв червоного терору на початку війни точно не відома. Орієнтовно, мабуть, 40-50 тисяч чоловік. Отже, не дивно, що певна частина українського населення прихильно, навіть із симпатією, поставилася до німецької армії. Багатьом українцям Німеччина видавалася єдиною зовнішньою силою, за допомогою якої можна було б боротися з найбільшими ворогами України – більшовицькими і польськими поневолювачами."

Петро Мірчук. Українська Повстанська Армія 1942-1952 рр.:

"Причиною цього, що перший відділ УПА повстав саме на Поліссю було те, що тут крім німецьких утисків взнаки населенню давалися ще большевицькі партизани та польські "пляцуфкі". На партизанку, як один із найкращих засобів модерної війни, звернули большевики пильну увагу вже від самих початків німецько-большевицького конфлікту. Тією справою інтересувалось так найвище командування Червоної Армії, як і керівні чинники большевицької партії. В висліді цього вже в перших місяцях війни починають появлятися на тилах німецької армії большевицькі партизанські загони. Полісся зі своїми непроходимими мочарами особливо надавалося для партизанських акцій і тому й стає воно головним тереном дій большевицьких партизан. Тут мали свій головний осідок большевицькі партизанські загони Колпака, Медвєдєва, Фйодоровича, Дяді Пєті, Шматовци, Круковци, Максимовци та інші. Поважніших боєвих акцій проти німців вони не провадили, а старалися лише викликати всюди настрій постійної непевности.

До українського населення поставились большевицькі партизани від самого початку ворожо, трактуючи його як самостійників-націоналістів, які поборюють большевизм та СССР. Впадаючи до українських сіл большевицькі партизани грабували, бешкетували та вбивали свідоміших селян.

Опорою для большевицьких партизан на Поліссю й Волині стали – польські колоністи.

Здавалось би, що боротьба польського народу в час другої світової війни повинна була скеруватись проти німців та проти большевиків, які в вересні 1939 р. спільно зліквідували існування польської держави. На польських теренах так воно, можливо, й було. Але не на українських теренах, окупованих колись Польщею. Тут польські колоністи повели боротьбу всіми засобами проти місцевого українського населення; коляборуючи в тому відверто з німцями, зокрема з німецьким гештапом, та з большевиками. Поляки пляново розділили між собою ролі: одна їх частина як"фольксдойчі'" вислуговувалась німцям, працюючи в німецькій окупацїйній адміністрації, в політичних відділах "шуцманшафтах" головно ж як завідувачі згадуваних "лігеншафтів", а другі творили тайні гуртки "пляцуфкі" нібито для боротьби проти німців, а в дійсності для ліквідування в співпраці з большевиками українського самостійницького руху. Таким способом наносили поляки дошкульні удари українському населенню з двох сторін: члени "пляцуфкі", місцеві польські колоністи, знали українське населення і тому бували особливо небезпечними стаючи до диспозиції червоних банд як інформатори й провідники в винищуванні українського свідомішого елементу; а знов же польські "фольксдойчі" негайно спрямовували німецькі відплатні акції за діяльність большевицьких партизан проти українського населення. Міцніші "пляцуфкі" зорганізували поляки в місцевостях: Іванова Долина, Степанська Гута, Пшебраже, Засмики, Антонівка. Деякі "пляцуфкі", не зриваючи фактичної співпраці з большевицькими партизанами, співпрацювали одночасно з німцями, які радо давали їм зброю вірючи, що вона буде вжита проти червоних партизан. Вдійсності ж поляки використовували одержану від німців зброю на те, щоб переводити бандитські напади на українські села. В висліді такого стану багато українських осель було знищено большевицькими партизанами та польськими боївками з "пляцувок", весь дорібок селянина був пограбований, а багато старших людей, жінок і дітей було помордованих червоними та червонобілими бандитами. Інші знов оселі стрічала така сама доля з рук німців, яких насилали на українських селян польські "фольксдойчі"."

Такі то були часи...

І чи ж не логічним є опір в такому разі?

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua