Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
В. Липинський   Богдан Хмельницький   Україна   Військо Запорожське   період автономізму   Зборівська Умова   українська нація   козаччина

Українські державники. Період автономізму

Anatole Передрук | 14.07.2007 20:22

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
3

В цій частині конспективного викладу твору "Україна на переломі" В. Липинського розглянемо ситуацію, що склалася в Україні в перших роках козацького повстання під проводом Хмельницького, також завдання, які поставив перед собою великий гетьман, процеси, що відбувались в українському суспільстві, їх наслідки.

"Богдан Хмельницький у всіх своїх змаганнях – чи то зреформувати Польську Річ посполиту і забезпечити в ній "права і вольності народу руського" (як це було в періоді першім, до переяславськім), чи то відділитись від Польщи й сотворити власну державу (як це було в періоді другім) – мусів спертись на тих верствах українських, що по силі своїй у ті часи до національно-політичної творчості були здатні. Такою верствою в тодішніх обставинах була перш за все верства козацька і на ній головним чином базувалась уся тогочасна, як зовнішня так і внутрішня політика України.

Козаччина повстання українське почала, вона на його чолі станула, вона його весь час вела і вона все дальше життя України, що на здобутках того повстання виросло, на свій лад і відповідно до своїх потреб побудовала.

Перед повстанням 1648 р., на протязі мало не столітньої боротьби зі своїми ворогами, козаччина встигла була сконсолідуватись, як окремий виразний стан. Це був клас економічно продукуючий – з експльоатації природніх богацтв сстепової південної України живучий – а заразом стан лицарський військовий, що весь час із шаблею в руках мусів здобутки своєї праці захищати. Два головні вороги на нього безупинно наступали. Один з південного сходу – руїнник-кочовик, що цю працю до тла нищив, палив, грабував, а людей мордував і в ясир займав – другий з північного заходу – магнат Річ посполитої, що з допомогою польського державного апарату на цю працю руки накладав і вимагав од них, козаків, людей вільних, лицарських... ріжних данин... які, відповідно до понять тогочасних, тільки з людей невільних, що шабель при боці не носили, можна було й личило брати. І в цій боротьбі на два фронти витворив вже тоді був стан козацький свою власну традицію, а з нею свою власну хоч і примітивну культуру, свою законність, свій власний метод суспільної організації. Витворив він урешті, в дорозі постійної селекції на війні і в праці, свою аристократію – оціх "козаків старинних", які повагою авторітету серед цілої маси козацької користувались і цим авторітетом її в одно зорганізоване обєднане тіло взяли. Таким чином козаччина стала здатним до життя та розвитку суспільним класом, вона ставала поволі в національно їй чужій Річипосполитій державою в державі.

... Перші два роки повстання... сильно верству козацьку побільшили і перетворили. Будучи перед повстанням незначною меншістю нації, вона, завдяки своїй внутрішній становій силі, спайці й дисципліні, швидко розрослась і зайняла начільне місце в Україні. До неї під час повстання пристали всі ті українські елементи, що, як і вона, проти неволі на¬ціональної і за "оборону віри православної", проти економічного визиску Магницького і проти республіканської самоволі шляхецької – "за Короля проти королевят" – повстали. Отже з долини, крім розуміється офіціально Річюпосполитою непризнаннях козаків "виписчиків", пристали до козаччини широкі маси того сміливого і войовничого селянства, що податком крови зуміло почесне імя і звання лицарське козацьке собі придбати. Злилися з нею широкі круги такого-ж войовничого міщанства. З гори-ж увійшла в козаччину ціла маса української шляхти, а саме її найбільше супроти тодішнього польського поступу вороже настроєна частина... Оця покозачена шляхта – в порівнянні зі степовим, переважно неграмотним козацтвом значно більше освічена – дала "Війську Запорожському", в другій добі повстання "мізок", ціле фактичне керовництво.

Верства козацька стала таким чином найдужчою верствою нації. Морем своєї крови, своєю безмежною жертовностю вона придбала в поняттю цілої нації законне право на провід і звідти її натуральне стремління цей провід за собою закріпити, підпорядкувавши своїм інтересам інтереси инших станів та класів тогочасного українського суспільства. Подібно як шляхта польська сотворила поняття державности польської і нації польської, козаччина українська сотворила поняття державности й нації української. І навіть географічно-провінціональна назва козацької території – воєводств Київського, Чернігівського і Брацлавського – стає назвою національної території і назвою нації. З того часу терміни "Україна" і "український", що власне тільки цю землю козацьку зразу означали, починають витісняти старі терміни "Русь" і "руський", їх національне значіння собою заміняючи...

І як поняття шляхецької Річипосполитої стало синонімом польської держави, так поняття козацького Війська Запорожського стало за Хмельницького синонімом новопосталої держави української.

... Зборівська Умова 1949 року, як перша спроба політичного оформлення нового стану України, дає нам змогу пізнати ті суспільні верстви, що стали викристалізовуватись з первісного хаосу великої революції 1648 р.

Отже перш за все замість шоститисячної "реєстрової" козацької міліції – в яку перед повстанням була урядом Річипосполитої обернена українська козаччина, позбавлена до того власної старшини і всіх своїх прав самоурядування – бачимо велике сорокатисячне Військо Запорожське з власним Гетьманом, власною старшиною й усею своєю старою військовою організацією. Замість маленької території – староства Черкаського, Корсунського й Чигринського – де перед повстанням тільки й вільно було жити тій шоститисячній реєстровій міліції – тепер зайняло Військо Запорожське всю тодішню Україну: воєводства Київське, Чернигівське і Брацлавське. Упали магнати, давніщі володарі України, повстало Військо Запорожське й Україною заволоділо. Ось найважніщий факт, який знайшов вираз в пунктах Зборівської Умови.

... треба пам'ятати, що крім старшини повстанчої (переважно покозаченої шляхти й почасти покозачених міщан та поповичів), яка одна тільки вмісті з Гетьманом свідомо й виразно прямувала до повногоо національного й державного унезалежнення України, всі инші українські верстви, сильно польською державностю засимільовані, з великим і тяжким трудом давали себе склонити до сепаратистичних плянів та намірів гетьманських.

Перш за все серед самої козаччини вплив цієї старшини ріс дуже поволі й у перших часах повстання він був за слабий, щоб політиці козацькій виразний національно-державний характер надати. Сама-ж по собі степова козаччина, при всій своїй становій зорганізованості, до державної творчости й обєднання коло себе в державу цілої нації ще не була здатна, завдяки хочби своїй низькій національній культурі і – в порівнянні до високої цивілізації північно-західних українських земель – своїй степовій примітивности. Перші роки повстання ще замало инших культурних елементів у козаччину ввели, замало її перетворили і знаціоналізували. Але при тім усім вона була одинокою верствою, на якій Гетьман і його помішники спертися могли. І тому політика гетьманська в першій добі повстання мусіла обмежуватись до того, щоб примітивні, цілій козацькій масі зрозумілі її станові інтереси в польській Річипосполитій забезпечити, тим козаччину скріпити і, виставляючи одночасно загальнонаціональні гасла, під вплив і провід козаччини – а через неї під свою владу – всі инші верстви української нації піддати...

Коли провідники нації заслабі на те, щоб повести за собою масу, то вони мусять самі йти за масою. Коли верхи не можуть піднести до свого рівня низів, то вони мусять самі опуститись до рівня ціх низів, або відірватись від нації. Спекуляція на політичній темноті народній, це одинокий політичний шлях для кожної слабої аристократії. І в данім разі не зможе слаба шляхецька верства боротись за сепаратизм від Річипосполитої і за свою "осібну державу" тоді, коли маса козацька того сепаратизму і тієї держави не хоче. Їй зостається пристосовувати себе до політики мас; урвати що можна для себе од цієї сліпої, темної привязанности козацтва до польського Короля, так, як її так само слабкі потомки в сто літ пізніще будуть уривати що можна від такого-ж темного й сліпого стремління селянських мас "під високу руку православного восточного Царя"...

... Козаччина не будує власної держави; вона ще не бачить потреби організувати для оборони власної землі в окремий державний організм усю свою націю; вона має надію забезпечити свої класові інтереси і закріпити за собою матеріяльні здобутки революції в державі польській. І шляхта українська – безсила надати козацькій політиці инший напрям – на Річ посполиту так само покладає всі свої надії. Опинившись між молотом і ковадлом: між національно їй ворожою магнацько-шляхецькою Річ посполитою і між соціяльно їй ворожою одновірною українською козаччиною – і бачучи перед собою дальшу політичну залежність від польської держави, шляхта українська спільністю віри з козаками і спільністю політичних тенденцій з Річ посполитою мусить рятувати своє істнування.

І в тім власне була найбільша трагедія цієї недержавної, автономістичної доби повстання, що український клас шляхецький, в якому найбільше державні традиції українські задержались, клас який найбільше був у сепаратизмі державнім заінтересований і без якого держава українська не могла бути збудована – закріпляється при польській Річипосполитій і чим раз більше полонізується, примушений до того ворожим йому, класовим і недержавним характером українського козацького повстання. Боротьба двох українських класів, ведена в рамах національно чужої їм держави і без тенденцій утворити власну державу, мусіла скінчитись для них обох політичним крахом. Гетьман козацький, Хмельницький, під Зборовим – на колінах перед фактично розбитим і поконаним українськими повстанцями Королем Яном Казіміром – складаючий йому присягу вірності, і рядом з ним провідник шляхти української воєвода київський Адам Кисіль, що Гетьману козацькому роту цієї присяги читає – це одна з найбільше трагічних картин у нашій і так повній трагедії історії, один із численних памятників нашої внутрішньої руїнницької боротьби, веденої "без пуття, без чести і поваги" в путах добровільного рабства у чужої, ворожої держави.

... великий Гетьман зумів перші помилки козацької політики направити, процес внутрішньої руїни своєю міцною рукою зупинити, і в другій половині свого панування показати, в який спосіб могла була сформуватись, скріпитись і вільною стати велика Українська Нація."

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua