Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
державність   Липинський   Зборівські Умови   протекторат

Українські державники

Anatole | 28.06.2007 18:49

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
4

В статті подано уривки з твору В. Липинського "Україна на переломі", котрі пояснюють політичну ситуацію в Україні після підписання Зборівських угод, напередодні прийняття Україною протекторату від Московії.

Українські державники
В прекрасні часи живемо ми з вами, шановні мої співвітчизники. Нарешті прокидаємось від душевного зціпеніння до життя вартісного, гідного. Все більше людей не задовольняється самими тільки думками про "хліб насущний", але починають шукати своє місце серед загалу, місце свого народу в світі та історії. І хоча зараз багато земляків моїх невлаштовані і часто голодні, інший голод ятрить їх душі – голод знання своїх витоків, пошук шляху до кращого майбутнього. Прилучення до свого коріння, аналіз історії свого народу дає міцну основу власній позиції та творить впевненість в тому, що шлях в майбуття таки буде знайдено.

Мене завжди цікавило питання, чому Україна так довго не мала державності? Якщо України як держави ніколи не було, бути не могло, і ніколи не буде, то звідки тоді я і хто я насправді? Невже мій народ і я разом з ним годен тільки на те, щоб волочити на шиї своїй чуже ярмо, тобто бути бидлом безголосим? Невже не було ніколи жодного українця, який-би переймався питаннями державності? Останні події в країні промовисто свідчать – ми не бидло! Відкриваються документи про нашу довгу та багату історію.

Свого часу пощастило мені придбати деякі твори В'ячеслава Липинського. Дякую Богові за це, бо знайшов я те, що давно шукав. Тут є аналіз і історичних подій, і політичних систем, а також висновки – що потрібно робити для побудови держави Україна. І хоча з моменту написання цих творів пройшло майже сто років, вони досі на часі. Оскільки сумніваюсь, що В'ячеслав Липинський добре відомий широкому загалу, буду подавати деякі думки його на сторінках "Народної правди".

Пропоную тут свої нотатки його "України на переломі", присвяченій історії українського державного будівництва в XVII столітті. Перед нами постане цілісна картина політичного стану в Східній Європі середини XVII століття, не зовсім схожа з тією, що ми звикли бачити на сторінках офіційних історичних видань. Оскільки оглядів його праць достатньо, а самих текстів замало, наводжу тут цілі уривки з його твору "Україна на переломі". І почну з опису наслідків підписання Зборівської Умови.

"...Спроба погодити в Зборівській Умові визвольні змагання відродженої української нації з претензіями здегенерованої польської держави очевидно мусіла скінчитися повним крахом. Сойм 1650 р., що ратифікував Зборівську Умову, не давши київському Митрополитові Коссову місця в Сенаті, відкинувши загальне жадання всіх православних, щоб церковна унія була знесена – "щоб тільки Римський та Грецький закон оставалися так, як це за злуки Руси з Польщею було" – обурив усі верстви українські... Крім того сойм обмежив амністію для шляхти, що брала участь у повстанню... Се знов до живого обурило всіх головних провідників повстання – шляхту однаково як православну так і католицьку. Врешті сподіваний по ратифікації умови поворот в Україну зненавиджених властителів лятіфундій – магнатів – електризував усю могутню масу козацьку і прилягаючі до неї – зверху шляхецькі, а знизу селянські верстви...

Наслідки Зборівської Умови показали ясно й виразно, що без радикальної зміни внутрішнього устрою Польської Річипосполитої, місця для козацької України в межах польської державности бути не може. Отже людина, що стояла на чолі нації, мала перед собою дві дороги: або скерувати всю національну енергію на боротьбу за зміну того внутрішнього державного устрою і справу будучини Польської Річипосполитої зробити українською національною справою, – або-ж, організацію власного державного життя поза межами Річипосполитої. Хмельницький довгий час не міг зробити рішучого вибору й хитання Гетьмана – фатальне розпорошування національної енергії – це засаднича риса його політики в добі першій, до-Переяславській.

В своїх замірах перебудови Річипосполитої, з котрими довго не міг розстатися Запорожський Гетьман, він головним чином пробував перевести такий плян: скріпити монархічну власть польського Короля (що мало-б вгамувати самоволю магнатсько-шляхецьку) і посадити на престол монарха не-католика (що мало-б бути запорукою "прав і вольностей" національно-православних). "Про се Господа Бога просимо – писав не раз Гетьман Хмельницький до Короля Яна Казиміра – щобись рачив бути Самодержцем, як инші королі, а не так, як предки Вашої Королевської Милости власне в неволі у шляхти"

... тому, що ініціатива тих спасенних для Польської Річипосполитої плянів ісходила від Хмельницького, їх абсолютно не можна було перевести в життя. Для цього бракувало перш за все почуття рівності між реформатором і тими, кого він хотів своєю реформою ущасливити. В очах Поляків Хмельницький був все ще тільки "збунтованим рабом" і чим більше він Польщу жалів, чим більше дбав він про її будучину, тим голосніщою луною йшла по Польщі слава, що "раб" дрожить перед "Маєстатом Річипосполитої".

... Тільки повна побіда над гнобителем, або абсолютна супроти нього непримиримість, дають в його очах моральну вартість пригнобленому. Тут – в сім першім періоді – ані такої побіди, ані такої непримиримости у Хмельницького ще не було й тому його лояльні польсько-державні наміри, замість ослаблювати, тільки зміцняли польських ворогів реформ і України, тільки скріпляли антікозацькі, антімонархічні, фанатично-католицькі сили польської шляхецько-магнатської олігархії. Замість співжиття двох, не вважаючих себе взаїмно рівними, народів в одній державі – все ширше розливалося між ними море крови. З неморальних – бо на взаїмних ошуканьствах і взаїмному культивованню своїх слабостей опертих – паперових угод, виростала між цими народами така-ж неморальна, дика – бо на почуттю слабости оперта – зненависть...

Але Хмельницький не був рабом. Його велика душа мала всі дані зрозуміти, що треба розтрощити державу, в котрій його народ і він сам не міг стати рівноправним і рівно вартним паном...

Вже своїм союзом з Татарами в самім початку повстання Хмельницький надав йому виразні прикмети "державної зради", котра раніще чи пізніще до повного сепаратизму мусіла-б довести. І коли замість того, в протязі пятьох літ, ми бачимо уперто повторювані угоди з Польщею, то факт сей мав глибші соціяльні й політичні причини, котрі поза самім Гетьманом Хмельницьким лежали. Зводяться-ж ці причини головним чином ось до чого: 1) степова неграмотна козаччина і таке-ж неграмотне селянство – які в перших часах повстання головну ролю грали – витворити самі з себе власної сепаратистичної державної ідеології не могли; 2) пізніщі творці й виконавці цеї ідеології – шляхта українська і городове міщанське козацтво – за малу ще в верстві козацькій в першій добі повстання вагу мали для того, щоб вже тоді свої сепаратистичні пляни перевести; монархічна реакція проти демократично-шляхецьких олігархів, яка творила головну політичну суть (побіч розуміється національно-релігійних і соціальних стремліннь) повстання, не могла прибрати українських державних форм доти, доки особа монарха, чи взагалі самодержця, в розумінню народних мас, по за Україною стояла; 4) Хмельницький, котрий "з волі Божої став самовладцем і самодержцем руським", ще не встиг в очах свого народу здобути потрібної віри в ці свої великі, сказані ним в момент побіди (1648 р.) слова... Таємні зносини Хмельницького з Султаном турецьким, Князем семигородським, Царем московським і т.д. – про котрі очевидно говорять нишком по цілій Україні – крок за кроком відвертають повільну, тяжку думу народню від особи далекого й милостивого, "панами" тільки поневоленого, польського Короля. Вони так само крок за кроком все побільшують в народній уяві саму постать і її могутність – розмовляючого як рівний з ріжними монархами – Богом Україні даного Гетьмана Богдана. А в біжучій політичній практиці вони мають служити засобом зреформувати Польщу; вони мають примусити до уступок, привести до розуміння дійсности, поставити на один з иншими державами супроти України рівень упертий "Маєстат Річипосполитої". У всіх ціх незлічимих козацьких конспірація головна роля припадала найтісніщими інтересами з Україною звязаному її сусіду – Туреччині.

... Сультан в кінці 1648 р. прийняв Військо запорожське під свою опіку й пізніще навіть видав Гетьманови "диплом на князівство Руське"... З того часу цей – тайний розуміється – союз відновлювався пару разів. Наприклад, в Лютім 1650 р., коли Польща хотіла втягнути Хмельницького в війну з Туреччиною, а Хан татарський в війну з Московщиною, Гетьман, відновивши свій союз з Туреччиною, зашахував в той спосіб обох своїх неспокійних сусідів. Те саме повторилося знов у пару місяців пізніще. Склавши 2 Серпня 1650 р, на руки Османа Агі, посла турецького, присягу вірності, Хмельницький спричинився в той спосіб до зірвання тоді польсько-московського союзу, котрий, офіціально звертаючись проти Туреччини, фактично всіма своїми наслідками заважив-би на Україні. Врешті довголітня боротьба за Волощину і його династичні пляни, котрих наслідком був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою Господаря Люпулля (21 Серпня 1652 р.) – прямували до того, щоби через Волощину зайняти безпосередно (без тяжкої залежності від Криму) супроти Порти становище удільного князя й найти на заході осередок ("Князівство Подільське", про яке говорено вже в 1648 р., пізніще "Князівство Сарматії" з князем Юрієм Хмельницьким на чолі) коло котрого під протекторатом Туреччини державність українська могла-би сформуватись і укріпитись.

Не вважаючи на дипльоматичні успіхи цеї туркофільської політики, вона в державній емансипації України більшої ролі відограти не могла. Склалося на се дві причини: 1) одвічний релігійний антагонізм двох світів – християнського та мусульманського і 2) несталість та непевність турецьких васалів – Татар, котрі, знаючи добре, що для них скріплення України несе – все козаків у рішучу хвилю, як під Зборовом, під Берестечком, під Жванцем, в найгірший спосіб зраджували. А як додамо до цього плач, скарги і врешті прокляття українського селянства, котре Татари в ясир забирали, то зрозуміємо, чому не можна було відділитись від Польщи при помочі Туреччини; чому Хмельницький – коли зміг нарешті свою повну суверенність заманіфестувати – заключив перший офіціальний, цілій Україні і всьому світу явний, союз з державою "одновірною", до якої від давна потихенько зітхала письменна переважно шляхецька "Русь" православна, і в якій українські маси народні не тільки "панів польських", але й "неволі турецької" бачити не сподівались."...

Далі буде.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua