Еротичний гетьман Іван Мазефака

До пафосного ювілею останнього. Житіє замєчатєльних українців

Дуже цікавий це був дядечко! Як він любив Україну! Як мріяв врятувати її від хтивих кацапів та їх головного гомосексуаліста Петра Першого (здогадуєтесь, в чому той у них був перший?). А от наш дорогесенький Іван Мазефака хотів стати таким же першим в Україні, а там, якщо повезе, і Петра того, значить, теж... А шо? Любов – то справа така, комусь треба бути й унизу.

Вивчили пана Івана тим любовним атракціонам, зрозуміло, у Європі – ще на стадії статевого созрівання він був призначений на почесну посаду постільничого, тобто коханої грілки, самим польським королем Сигізмундом. Той і хвамілію Івану придумав таку прикольну, начувшись під наркотичним кайфом афроамериканських пісеньок. Тут, правду кажучи, вся історія темна, як негр; можливо, навіть жидівські витівки. От яка нормальна людина назвала б свою дитину Сигізмундом? Ви б назвали? Таке могли зробити тільки жиди, для яких Тель-Авів був тоді пригородом Варшави! От і виходить, що все життя нашого героя і борця Івана Мазефаки пройшло між ляхо-жидівським ліжком куртуазного затійника Сигізмунда та вонючою солдатською постіллю брудного кацапа Петра. Саме там, у тортурах і стражданнях, героїчно і безнадійно боровся пан Іван з вічними посяганнями на цноту і полову нєпрікосновєнность нашої неньки і його самого. Бідна, бідна наша Україна!

Коли похітливому Сигізмунду прийшов гаплик від апоплексичного удару по яйцях (він, сучий син, намагався зґвалтувати графа Потоцького прямо у латах та шльомі і нарешті отримав возмєздіє), пан Іван швидко зібрав манатки з бездиханного королівського тіла та дременув на Січ, про яку ходили еротичні легенди, як зараз про суперйохімбе. Баб'и, та й деякі гламурні хлопчики, казали, що у січових і мечі ховаються у штанях абсолютно непомітно, і пики (у смислі не ті шо морди, а навпаки) – не пики, а так, природна аномалія, а якщо вже козак цілує – то засасує аж до бронхів! Ух, аж сам вспотів, поки це писав!

Коротше, біг Іван на Січ, як ми в дитинстві до вікон женської бані. А коли прибіг, то пойняв, шо там є чого ловити, адже козаки в своїх постійних пригодах, ганяючись за турецькими княжнами та дочками гречкосіїв, зовсім забули, що така ж, як у тих, невдячна доля у рідної землі.

– Хлопці, а як же Україна? – спитав народа пан Іван, підгадавши хвилинку перепочинку між оргіями.

– Нема такого слова "Україна"! – нахабно відповів хтось з кацапських засланців. – Є Малоросія.

– А Європа є?

– І Європи ніякої нема, і Америки. Рязань є, і Калуга, і Урюпинськ, а тих нема. А ще Росія – родіна слонів, – заучено твердив засланець, зомбований геббельсівською москальською пропагандою.

– Так от, хлопці, ...рати я хотів на той Урюпинськ, – зізнався пан Іван, у цілях конспірації переходячи на шепіт. – Айда в Європу, у Швецію! Там король такий молоденький, хорошенький!

– Та воно якось... той... цей... – м'ялись хлопці, уявлення яких про Європу базувалось на невольницьких базарах та пляжах Анталії, де багато хто з них побував.

– Швеція – це ж цивілізація! – переконував неосвічених земляків ерег... пробачте, ерудірований пан Іван. – Всім у світі, навіть вам, бовдурам, відомі шведські спички, "АББА"... Та як же я міг таке забути? Шведська сім'я – ось що головне!

Це був убійний довід, бо, незважаючи на оргії, в цілому статеві відносини на Січі були дуже патріархальними, а баб'и – противними. Запропонована ж Іваном Мазефакою соціальна модель конкуренції у ліжку дозволяла швидко зробити з цих підлих тварюк справжніх друзів людини.

– Хрін з тобою, Іване, – погодились хлопці. – А прикинь, якщо той кремлівський деспот Петро узнає – це ж точно насадить на пику! А вона у нього... кому як тобі не знати.

– Так, я знаю. – Згадавши, Іван поморщився аж до самих сідниць. – Але і у мене вже виросла немала. А якщо і ви допоможете, то ми так впендюримо цьому кровожерному азіятському тирану, що він навіки стане пацифістом-транссексуалом. А Швеція нас навчить, там таких багато, у них це не порок.

На тому і порішили, а тут і чергова оргія приспіла. Так відбувся цей святий, скріплений міцною козацькою дружбою та шаленим группенсексом союз наших визволителів, що отримав в науковій літературі погоняло "Союз меча і орала". Для повної історичної достовірності додамо, що меч був у козака Охріма Шмурдяки, а орало – у Івана Мазефаки. Перевірене, робоче орало.

Перед тим, як захистити честь і гідність України шляхом відібрання оних у жорстокого гамасєка Петра, пан Іван добре потренувався на усяких нікчемних відщепенцях: жонці, тещі, кумі з кумом, внаслідок чого залишився на світі круглим сиротою. Доля не переставала випробувати його, і коли від своєї наснаги й завзяття пан Іван залишився ще й без штабу та половини війська, він переконався, що тепер вже можна лізти і на того Петра. "І грянув бій, Полтавський бій", – геніально написало потім про ці трагічні події наше й кацапське всьо. Заманювали тирана апетитними хвормами юного білявого шведа Карла, на які сучий син повівся наче муха на гі...но. "А-а, ось тепер ми тобі запердолім!" – видав бойовий клич Карл, раптово зірвавши з себе все зайве для бою і кидаючись на Петра з оголеною пикою. Ззаду діставав свою і наш еротичний гетьман, на ходу розмишляючи, а чи не увіткнути обом. Ця, на перший погляд корисна звичка спочатку думати, а потім робити, дорого коштувала всій цивілізованій Європі. "Шо ти думаєш? Давай штрикай!" – роздався відчайдушний вопль Карла, змінившийся його ж тоненьким зойком: "Уй! Больно же!". "Все, триндець Швеції, – здогадався пан Іван, різко міняючи напрям руху власної пики, а особливо – ніг. – Треба тікать, бо на цей раз Петруха зґвалтуванням не обмежиться, а некрофілію ми, українці, не любимо".

Змиватися від дикої кацапської орди довелося у культурну Туреччину, де султан любив не некрофілію, а євнухів. Там змучені душа й тіло Івана Мазефаки нарешті знайшли спокійне розмірене те шо нада. Сон – душ – до султана, сніданок – душ – до султана... хто з нас, дорогі українці та українки, не мріяв про подібний режим утримання, просинаючись кожен день о сьомій ранку, щоб йти на дурацьку роботу?

Саме тому безцінний досвід Івана Мазефаки є путєводною зіркою для кожного свідомого гетьмана, мера, пера і хера. Хто ми без України? Лох'и, галімі євнухи. А що Україна без нас? Так, полігон для забавок чергових іванів, петрів та карлів. То ж єднаймося, любі співвітчизники, кохаймося, совокупляймося... ой! А я побіг у ванну.