Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Та закінчаться колись, врешті, ті мішки, чи ні?


10
Рейтинг
10


Голосів "за"
13

Голосів "проти"
3

Ох-хо-хо...

Олександр Кузьмук

Коли Лесь Подерв'янський вустами маляти риторично питав, – "Папа, а шо лучше ахвіцер чи камандір?", то відповідь сформувалася не інакше, як після погляду на фото Олександра Івановича, – "Та адін х.й!". Але ж не треба вважати, що в українській армії Олександр Іванович такий адін! Далеко не один! На тому стоїмо і за це вмремо! Бо цінний кадр – це цінний кадр і, як не крути, і не тасуй нашу колоду – а кадри вирішують все. І в основному вони вирішують, питання свого переміщення після чергового грандіозного просирая.

Що ж особливого у видатній постаті ахвіцера і камандіра? Це потребує детальнішого розгляду.

Як відомо, у товаріща Сталіна були Ворошиловські стрільці і Сталінські соколи. Тепер, щоб оцінити масштаби особи Олександра Івановича і особливості її виникнення, згадаймо – через 50 років на тій же території з'явилися Кузьмукові снайпери і Кравченкові орли... Допитливий читач спитає, а чим же відрізняється Ворошиловський стрілець від Кузьмуківського снайпера? А тим, що снайпери Кузьмука б'ють на випередження! Не будемо уточняти про відмінність соколів від орлів – нам голова дорога...

О.І.Кузьмук носить, згідно зі статутом, погони,фуражку, вуса і лампаси. У такому вигляді він є першим всесвітнім взірцем чоловічої краси (після нього йдуть Аполлон Бельведерський і Давид Мікельанджело – нє по уставу одєти!). Все необхідне Олександру Івановичу носить адьютант в дипломаті. У адьютанта: дві пари шкарпеток, одеколон "Русскій лєс", одноразовий прибор для гоління, набір жилеток "Нева", пачка сигарет "Пріма", книжка В.Алєксєєва "Красниє і бєлиє" – подарунок рідної фракції на 23 лютого. Крім цього в дипломаті: бінокль (для рекогносцировки на мєсності), пляшка коньяку (для рекогносцировки на мєстє), газета "Урядовий кур'єр" (для маскіровки), мобіла (для связі), газета "Голос України" (постєліть), огірочки-помідорчики, одноразові стаканчики, картошечка в мундірчіках (для стратєгіческого планірованія. Чапаєв – голова!), накладна борода, запасні вуса, чорні окуляри (для развєдки), вазелін (для развєдки боєм!).

Роман Зварич.

Це посполито. Знаменито. Гламурно. Врешті-решт, демократично – написати про Романа Зварича. То є вимога часу. То є те, що треба, бо те що не треба вже було. Коли воно було, то, зрештою, не важливо, бо є факти важливіші. Бо чи ми маємо доведено факти, що щось було? Ні, ми абсолютно не маємо такої певності. Як би ж ми мали таку певність – то певно, що визначеність була б... Але, я повторюсь – визначеність є тільки в тому, що особа є визначна!

Роман Зварич має пакет. Так історично склалось. Багато рішень приймається людиною пакетом. Наприклад, коли ти одружуюшся, то це є пакетне рішення, бо крім потрібної тобі дружини ти пакетом одержуєш тещу, тестя, дурну родину і родинний бізнес. Важко розділити добре від хорошого? Та отож. На те він і пакет – дитя компромісу. У пакеті:

проект Універсалу Національної єдності (сиквел), Проект Універсалу національної любові, проект універсалу національного сексу, проект універсалу національного харчування та проект універсалу національного сну (як каже Свєта, – "Рома, ти пиши! палюбе шота покатіт!"), значок Колумбійського товариства любителів книги (трясця його мазафаки! не в той корпус ходив! Ну хто ж знав – що той диплом, то придаток до значка, а не значок – прилаток до диплома! Думав, що пакетом і професора дали! Ой-йо-йой! Окуляри треба було брати сильніші!), кредитна картка від "Сітібенк" (посполито!), посвідчення депутата (знаменито!), постанова Уряду про відновлення реекспорту нафти (за_бісь!).

Михайло Чечетов.

Михайло Васильович митець. Справжній проффесіонал і спеціалістт своєї справи. Правда, слова проффесор і спеціалістт по старій звичці доцента і кандидата економічних наук він пише з одним "фи" і одним "ти" але він старається відповідати загальному інтелектуальному рівню партії і, особливо останнім часом, в усному мовленні робить великі успіхи. Правда йому ще далеко до таких златоустів як Василь Кисельов і Валерій Гелетей, але Михайло Васильович старається, бо такий він вже є – старанний.

Михайло Васильович носить з собою полотняний вузлик (у 2004-му як взяв, так до нині не розстається!). У вузлику: платинова кружка, ложка і миска стилізовані під алюміній з гравіровкою "Лучшему руководителю за хорошую работу" (Леонід Данілич подарив... такий шутнік!), сувенірні фарфорові лапті (Віктор Михайлович та Рінат Лєонідич подарили... Говорили, шо єслі шо – то настоящі сплетуть... Такі шутніки!), голку з ниткою та скорозшивач (Святослав Михайлович подарив... такий шутнік!), пачечку чая (Юра подарив, Луценко – хто так шутить!), трипільський глечик (подарив Віктор Андрійович... Не поняв намьока... В чом прікол?). Ігрушечний тепловоз (Валентина подарила... Шутніца...)...

Віктор Пінчук, Дмитро Фірташ, Семен Могілевич, Сергій Тарута, Ігор Коломойський.

Чому всі разом? А тому, що ці люди нічого не носять в руках. Вони все носять в кишені. Люди-кишені. "Мани-мани-мани-мани ми не люді, а кармани, а карманам, как ізвесно, дєнєжкі нужни". Для чого? Як для чого? А для чого людям гроші – спочатку, щоб мати все, а потім – щоб все не втратити. Грошей не буває мало. Грошей не буває достатньо. Гроші. Кожен з них каже, що гроші – ніщо. Але всі вони живуть так, що гроші – все. Вони самі гроші. Вони капіталізуються, розмінюються, вони коштують, інфлюють і змінюють свою вартість. Вони Капітали. Вони давно перестали бути людьми і стали величинами... Який дивний світ – можна керувати великою країною, мільярдним бізнесом і арміями людей, але не можна керувати своїм шлунком і сном. Проте, серед усіх небагатьох некерованих стихій, які лишились у світі, найобразливішою і найгрізнішою є діарея. Їй реально пофіг сьогоднішня вартість хазяїна і його впливовість. І це єдина величина яка не продається. Діарея – моральна штука. Єдина моральна штука в сучасній Україні. Ну нє совєсть же, в самом-то дєлє?

Ми не будемо розглядати весь вміст кишень вищеозначених панів, а тільки екслюзивні речі – їх фішки.

Отже, Пінчук в кишені носить Спілберга і свідоцтво про шлюб. Правда, свідоцтво зараз можна вже викинути але воно дороге,як пам'ять.

Коломойський носить в кишені карточку від Приватбанку (нє, ну оно, хотя і дорого, но, реальна, банкоматов же больше всєх?!).

Тарута носив в кишені бджолу. Потім вона виявилась трутнем, бздикнула і полетіла... Ну і ха (у) й собі (с нім)...

Семен Могілевич в кишені носить Госдуму, Верховну Раду, пару парламентів і президентів, інтерпол, стратегічні запаси газу і Фірташа...

Можливо, ще хтось з читачів не зрозумів, у чиїй кишені він живе. А це й не важливо. Важливо пам'ятати одну річ: не варто нам, маленьким мешканцям Великих Кишень, попадатись під пальці, коли хазяїн шарить в кишені... ВЛАСНІЙ кишені, між іншим...

Константин Затулин.

Чтобы не обидеть Константина Федоровича писать буду на русском языке. А то ведь, как получается? Обидеть россиянина легко, а потом от расстрела спастись – невозможно...

Эволюция очень долгое время шла по дороге в тупик. Посудите сами: развитие человека от питекантропа до гомо (фу, слово какое противное!) сапиенса, т.е. человека разумного, нельзя назвать разумным, глядя на всю человеческую историю. Но! Слава Богу, эволюция одумалась – наконец-то! – вышла на прямой путь развития и, совершенно натурально, совершила рывок развив из, так называемого, гомо (ну противное слово, мОчи нет!) сапиенса, ЧЕЛОВЕКА сильного. Квинтэссенцию, истинного и испоконного венца творения. Контанстин Федорович, как представитель сильной власти сильной страны – это человек сильный, а наличие силы с лихвой компенсирует некоторый недостаток абстрактного мышления... Впрочем, мышление это, добра – как показывает история – России не приносило, а одно только горе, в чем Достоевский и прав...

На чем же держится сила Константина Федоровича? На чем стоит Земля Русская да Государство Российское испокон веков? Так я вам скажу – на морали. Стала сверху на мораль – и стоит на ней. Аки на столпе незыблемом, ибо поколебать Константина Федоровича слесть со столпа – сиречь морали – может только перспектива залезания на вертикаль. А вертикаль, я вам скажу, есть столп, морали повыше да поважнее! Но, право слово, что это мы о столпах да о морали! Давайте присмотримся ближе к столь значительной фигуре! В дестстве Константин федорович, как человек сильный имел мечту. Нет-нет! Мечта не была каким-то глупым желанием летать аки пыль невесомая в космическом безмолвии или вкалывать, как Буратинин отец, за баранкой КаМАзовской... Мечта сильной личности – сильная мечта. Константин федорович мечтал быть защитником. А кто лучший защитник во все времена? А следователь!И мечтал Константин Фердрыч следователем стать. Чтобы учтиво-вкрадчиво спросить о здоровье; чтобы уточнить о числе, сравнить количество, оценить процент, узнать как, расколоть зачем; чтобы лампой – в лицо, чтобы напильником – по зубам, языком по терке...Мечта – она на то и мечта, что далека да идеальна... А жизнь – вот она! И вся в своей правде суровой да несправедливости вековой... Как несправедливость ту переносить сильному, когда вот это вот, маленькое да блеклое недоразумение, все отличие которого от тебя – сильного да мудрого в том, что ОНО кадровое, а ты – внештатный, сидит верхом на вертикали да трубах, а ты – на морали, языке да соотечественниках за границей? Почему оно может искать добычу для России в активах да углеводородах, а ты в соседях? Где же справедливость? Ах, нет ее... Увы нам – нет! Но, полно убиваться! Грядет неумолимо время, когда заметят! Заметят и вознесут. А как же иначе? Хотя, не слишком ли заметен в последнее время? Не слишком ли часто вклиниваешься в изображение телевизионное после Него, а то и ДО? Ах, как же тяжело балансировать сильному, особенно на слабостях! Ну да ничего! Прорвемся...

Константин федорович носит корочки, которые дают право на то, что за ним носят на цирлах. А носить есть что! Багаж у Константина Федоровича солидный! В багаже:

Красный диплом истфака МГУ, кепка (с Лужкова сдуло, кабы не реакция моя самбистская – ветром бы унесло! Юрий Михалыч на память оставил... да и в Крыму завсегда сподручнее при такой-то панамке!), леденец (что за привычка у человека! всех угощать этим... проотвечался, сволочь, а тепер леденцы сует! Отдам Корнилову хай сам рассасывает!), вазелин (для Корнилова, Каурова, Витренко и Симоненко – а то косят под то, что забывают с собой носить! А денег попросить никогда не забывают! От же ж хохолье хитрое!), пара бутылок с зажигательной смесью (все недосуг Каурову отдать), орден от Азарова 1-степени (как он там правильно называется? От братского вице – премьера дали побрякуху, а землицы то на ЮБК так и не дождешся! Ох и хитрое ж хохолье! Ну ничего, ничего...Вы мне еще за Севастополь ответите!), банка эстонских шпрот, рижский бальзам, бутылка Боржоми, бутылка молдавского вина, абхазский мандарин, азербайджанский гранат, армянский коньяк, украинское сало, белорусская бульба (образцы для Онищенко, а то он, нифига не петрит в том, что натовцу хорошо, а что русскому смерть!),чистые бланки российского паспорта (все кто языком владеют – есть русские, все кто не владеют – есть пьяные, все пьяные – от водки, все пьюшие водку – есть русские, где русские – там Россия. Все кто не пьют и языком не владеют – есть сволочи и оккупанты земли Русской. Оккупированые территории есть добыча России!).

Олексій Івченко.

Ви не можете висловити свою мету, свою мрію? Ви не знаєте, що є ідеалом в житті? Ви не знаєте, що хоче ваша душа? Ви не знаєте величі і вершини? Скажіть "мерседес". Повільно скажіть. Зі смаком. "Мер-се-дес". Ес п'ятсот. Тюнінгований АМГ. Повільно скажіть це. Відчуйте. Потилицею, руками, спиною, задницею... О-о-о-о-о! Втілення мрії! Вершина досконалості! Вартувало! Вартувало і вартує бути на варті Держави! Віддати себе на жертовник боротьби за Націю! Думати про Україну! Кожен день, кожну годину! Бо Україна то не щось ефемерне, то не ріки-гори-море-степ, то не той підлий свинуватий народ, то не ріки крові і високі могили! Задовбали плАкати! Треба жити! Треба своїм прикладом показувати шлях до звершень!...

Несвідомі ідіоти та різні продажні шкури кажуть, що якби Ярослава Стецько зараз встала, а разом з нею Ярослав Стецько, та Степан Бандера, та Микола Лебідь, та Роман Шухевич, то ліг би Олексій Григорович Івченко за найближчою клунею, яко безвинна жертва горлорізів бандерівських... Але ж ми не варвари! Ми знаємо, що кожний бореться як може. І має ж бути якась винагорода за жертви? А як ви хотіли – на всіх винагороду? На всіх не ділиться! Тим паче, що всі оті, які по лісах бігали з автоматом та по Сибірах сиділи, винагороди, кажуть, не хочуть... Кажуть, хочуть аби тільки Україна була, аби в Україні людям добре було... Ну то от і є вона – Україна. А решта прикладеться... Головне – не застаріти. Щоб в ногу. З прогресом. Зі світом. З "Мерседесом".

Олексій Григорович не носить, а возить з собою в багажнику "Мерседеса": запаску, домкрат, виборчий список "Нашої України" (все це однакові речі – для екстренної допомоги на життєвому шляху), дві снігурки (прибились приблудні... обігрілись та від'їлись, та так і лишились тут жити... ну, не виганяти ж їх?), газовий балон (це по блату брав, дешевше... туркменський, на дачу)!

Михайло Папієв

Міша в дитинстві любив байки. Улюблена була "Мартишка і ачкі". Щось таке невловимо-рідне струменіло з рядків цієї байки... Так впізнаваний був персонаж її – такий зворушливо-невмілий, такий старанний, з такою самовідданою любов'ю до окулярів...

Михайло Папієв носить з собою скромний шкіряний портфелик. У портфелику: шість пар пластмасових китайських окулярів (а я ябу!? звідки я знаю які у них всіх діоптрії?! я шо окуліст?! от народ! дай їм – а вони носа крутять! Ну шо за народ!? Ну хіба їм вгодиш?! Працюєш, розриваєшся – а їм окуляри не підходять! Як я вам поміряю 3 мільойна пар каждому міжосьову відстань та плюс-мінус!? Вєтєран? Воював? Палучі ачкі! Не ібе! Раз воював тоді, а тепер терпиш – значить сліпий! Палучітє-распішітєсь! А нах? А я знаю? Ваші праблєми! Беріть-беріть, тут пачка від очков красіва! Во- лєнточка від Бі-лайна і баба з мячьом... От Суркіса... Йобт, то нє мяч! То – мєч! Бля, мені тоже тре очкі!...), вазелін (та то пока від Ніколая Яновіча до Віктора Фьодоровіча, через прійомну Віктора Володимировича пройдешся! Мама дарагая! Без вазеліна нікуда! Я ж міністр! Остальних без вазеліна...), конверт (а шо на бєлу зрплату кто-то жівьот?! Я х.єю! Наглєци! І шо платят податки?! Ото дауни! А чо так мало? У нас пенсіонєрів много! Один Білоконь жре, шо лошадь! Хай більше платять! Та хай платять, Ніколай Яновіч! Якшо вони до сьодня платили, то такіє дауни, шо вони й дальше платить будуть, ги-ги...), довідка про надання субсидії (соціальний бюджет! для кого принімали? для народа! а я хто?! так ото ж...), гребінець (це вуса чесати... а то вийдеш від Віктора Фьодоровіча чи від Віктора Володимировича чи ше від кого... вуса не розчешеш, так потім як засохне, та вони як сплутаються – хоть збривай!)

Сергій Поярков

Вот ты мне скажи, не, ну ты скажи мне, вот ты знал шо они все с собой носят? В сумках? Вот знал, да? И я знал! Я всегда знал, что они носят в головах! Они там говно носят! Оно у них, правда, разного цвета, от оранжевого до нежнофиолетового, но – говно! А когда над ними кружат мухи – они делают вид что это повидло! Вот одинаковые! И вид одинаково делают! Тому що ТАК надо... Тому що не лохи! А че мне носить? Я знаешь че носить хочу? Автомат. Потому что я – нацик. Не не националист. Я так не могу называться. Меня ж с Ивченко попутают! А я – эстэт, художник. Меня ж стошнит! Так вот, я – нацик и, если б я мог – я бы носил автомат. И я был бы самым эффективным лобби... А так я должен носить кепку и ездить на джипе, потому что если б я не носил кепку, не ездил на джипе и не продавал картины за реальный лавандос, то за все, что я тут успел нагородить, меня бы давно отнесли в колумбарий...

Хорошо носить кепку среди тех, кто забывает одеть голову!

Юрій Андрухович.

Андрухович носиться зі словами. Він їх складає та компонує, компілює та синтезує, а загалом-таки колекціонує, бо має ж бути щось у цьому світі варте до колекціонування? Зрештою, що тільки не колекціонував Андрухович! Він колекціонував міфи і казки, але перестав, бо одного дня вчасно не нагодований через вроджену Юркову недбалість Уроборус угриз за бороду Бафемета, замість грайливо покусувати себе за хвоста, і з того вийшла велика колотнеча! Довелось випустити на волю всю цю міфологічну звірину разом з вірою у те, що Україна – в Європі, руки – не крали, а бандитам – тюрми... Потім (чи, може, до того?) Андрухович збирав метафори. Вони були барвисті, кігтисті, рясні та ясні і такі зрозумілі й зарозумілі, які могли бути тільки в Андруховича, який з реального світу емігрував одразу після свого народження. Весь той метафоричний мотлох (а хіба мотлох може бути не метафоричний?) зберігався у хаті, але він так сильно припадав пилом, що в Андруховича з'явилась алергія на пилюку і він мусів забратись в мандри, бо ж помилявся, а потім, разом (слідом за?!) з Покальчуком і спокушався, що алергеном є тутешня недоЄвропа з євроремонтом, а не банальні порохи зі старих метафор...

Андрухович – не герой. Він героїчно не герой. Все довкола хоче героя, хоче прапора, хоче чути брязкіт зброї і луск бойових барабанів у тридцятих того осоружного 20-го, а він хоче кави, музики та задумливо почухувати борідку у пошуках ТОЇ Європи, куди він емігрував з реальності, але куди його не приймають через проблеми з Шенгеном... Мабуть не знав, що Шенген – то в душі, а не на мапі? Мабуть, не знав, що душа на всіх одна. На тих, що принижено сплять на вокзалах і на тих, що злі й порожні та ще й з кулею в черепі повертаються до себе. Додому. Де ціла купа ще не слуханих платівок, а залишені на підвіконні окуляри не вказують на темну глибінь Canale Grande. Риба шукає де глибше?...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua