Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Диктатура

Ігор Бурдяк | 17.02.2012 14:27

1
Рейтинг
1


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
3

Що таке диктатура?
Коли в СРСР закінчилася диктатура? Чи є диктатура в Україні?


Диктатура
Слово "Диктатор" латинського походження (лат. dictator від dicto – диктую, наказую).

З 508р. до Р. Х. до 27 р. до Р. Х. Рим був республікою. Законодавчий орган – Римські збори і виконавчий – Консул. Це вищий виборчий магістрат. Ця посада була колегіальною, тобто консулів було відразу двоє, вони обиралися щорічно та правили разом.

Однак, після встановлення Імперії консули стали лише символічними представниками республіканської спадщини, втративши більшу частину своєї влади та повноважень, в той час як імператор став верховним правителем.

Диктаторський режим правління – Римська Імперія (Senatus Populusque Romanus) був встановлений у 27 р. до Р. Х. і проіснував до 476 р. після Р. Х. (падіння західної римської імперії) і до 1453 р. після Р. Х. (падіння східної римської імперії).

Згодом імператори навіть набули статусу богів. В пантеоні поруч із Зевсом і іншими язичницькими богами появились і їхні статуї.

Після запровадження в Римі християнства як державної релігії вони втратили цей статус, але стали вважатися помазаниками Божими. Це запозичення з юдейської традиції – першого юдейського царя Саула і другого Давида помазав на царство за велінням самого Бога пророк Самуїл.

Після розпаду римської імперії статус "помазаників Божих" отримали на заході королі, на сході царі. Царі мали необмежену владу (самодержці), владу королів у середні віки обмежував Папа Римський.

В 962 р. виникло державне утворення "Священна Римська імперія німецької нації" (лат. Sacrum Romanum Imperium Nationis Germanicае, нім. Heiliges Römisches Reich Deutscher Nation). Імперія була заснована східнофранкським королем Оттоном I, другим правителем із Саксонської династії та розглядалась як пряме продовження античної Римської імперії та франкської імперії Карла Великого. Процеси становлення єдиної держави в імперії за всю історію її існування так і не були завершені, і вона залишалася децентралізованим утворенням зі складною феодальною ієрархічною структурою, що об'єднувала декілька сотень територіально-державних утворень. На чолі імперії стояв імператор.

Священна Римська імперія проіснувала до 1806 р. і була ліквідована в ході наполеонівських війн, коли був сформований Рейнський союз, а останній імператор Франц II відмовився від престолу.

В Європі "входила в моду" демократія, а диктатура "виходила із моди". Відбувалися революції, в процесі яких самодержців скидали з престолів і запроваджувався республіканський устрій, або ж влада короля обмежувалася обраним виборцями парламентом.

Головна проблема демократії – суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Пряма демократія можлива лише в невеликих населених пунктах. В межах країни теж можлива (референдум), але по-перше, вона фінансово обтяжлива, по-друге, більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Тому і стали застосовувати "представницьку демократію".

Для уникнення спроб запровадження диктатури (слово "диктатор" стало не лише "немодним", а й образливим) владу в державі розділили на 3 незалежні одна від іншої гілки (законодавча, виконавча, судова).

Термін "диктатор" став немодний і образливий, але диктатура не зникла. І на сьогодні є диктаторські режими, але на відміну від часів римської імперії вони стараються одягнути маску демократії.

В минулому столітті було багато держав, у найменуванні яких були присутні слова "народна", "демократична" (республіка), і саме це як правило було ознакою, що в країні панує диктатура. Справжні демократії так себе не називають. Можливо й тому, що ідеальної демократії ніде немає.

Вважається, що на сьогодні "зразком" диктаторського режиму є Корейська народно-демократична республіка (країна з подвійною демократією, бо "демократія" з грецької – "влада народу").

Нам довелося жити в СРСР, в якому панувала диктатура КПРС. Офіційно партія ніякої влади не мала (за винятком 6-ї статті конституції СРСР про керівну роль КПРС, яка з'явилася там лише в 1977 році). 14 березня 1989 року був ухвалений закон "Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін і доповнень до Конституції СРСР". Тоді 6-а стаття була вилучена із конституції. Але навряд чи можна цю дату вважати кінцем диктаторського режиму в СРСР. А початком кінця мабуть можна.

В березні 1990 року в Україні відбулися вибори народних депутатів до Верховної Ради УРСР і до місцевих Рад. Скрізь, за винятком Галичини влада залишилася в руках комуністів. Вірніше, в Галичині утворилося двовладдя. Бо ж вона не мала статусу держави.

В квітні 1990 року колишнього дисидента В'ячеслава Чорновола було обрано Головою Львівської облради та облвиконкому.

В Галичині демократичні сили перемогли не лише в обласних центрах, а практично в усіх містах і селах краю.

Обласні ради прийняли відповідні постанови про декомунізацію краю. Згідно з ними, і в межах повноважень перейменовували назви населених пунктів, площ, вулиць, підприємств.

Демонтували пам'ятники комуністичним катам:

Демонтаж пам'ятника Леніну у Львові (вересень 1990 року, відео)

Але прокуратурою, міліцією, КДБ, армією тоді керував навіть не Київ – керувала Москва. Прокуратура оскаржувала постанови місцевих органів влад, ті подавали в суди, а суди уже виходили з-під опіки партії.

Що було тоді – диктатура, двовладдя, анархія? Я думаю, всього потроху.

На Батьківщині Степана Бандери в селі в селі Старий Угринів був відкритий пам'ятник Герою.

Перший напад в селі Старий Угринів стався у грудні 1990 року. Пам'ятник Бандері на колишньому обійсті його батьківської хати простояв усього три місяці. Його було знищено вибухом, від якого повилітали шибки у сусідніх будинках тісно забудованого села. Тоді обійшлося без жертв.

Але другий напад на поновлений наступного року пам'ятник супроводжувався застосуванням і вибухівки, і вогнепальної зброї.

Як переповідають свідки, шестеро осіб у маскувальному одязі напали вночі 10 липня 1991 року на добровольців – охоронців пам'ятника. Одному з них, Василю Максимчуку, прострелили груди, іншого побили, як припускають, прикладами автоматів.

Суду у справі нападів на людей та руйнування майна в селі Угринів так ніколи і не було.

Після руйнувань кожного разу пам'ятник Степану Бандері поновлювали у більш амбітному вигляді, і відтоді звели ще й меморіальний музей.


Напади на меморіал Бандери не розслідувані.

Злочини розслідували ті органи, які їх вчинили (КГБ – СБУ). Звичайно, безрезультатно.

Якщо говорити про те, чи була в Галичині диктатура КПРС з березня 1990 року до серпня 1991 року, то я сказав би так: Вона ще була, але її уже не було.

А що стосується України, то я сказав би так: Її ще немає, але вона уже є.

Тобто, вона прийшла ще не в кожну хату, але до багатьох уже завітала.

Мені кажуть: ...за одним симптомом – (переслідування окремих особ) – не можна ставити політологічний діагноз всій державі.

Я ж вважаю, що цей симптом, як і ряд інших (корупція, казнокрадство, "кумівство" і т. д.) є наслідком фактичної, реальної відсутнсті розподілу влад в Україні.

Зрештою, це лише моя думка.

На фотографії

Бюст Президента України Віктора Януковича в образі римського імператора Калігули роботи луганського скульптора Миколи Шматько (мармур).

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua