Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
суспільство   економіка   моделі розвитку   Є!

Де наш мільйон?

Ekain | 25.04.2009 09:41

12
Рейтинг
12


Голосів "за"
15

Голосів "проти"
3

На дискусії про зв'язок між якістю життя і споживанням.

Коли я прийшов до технічного бізнесу в іноземні компанії, я був типовим пострадянським розумним хлопчиком, що начитався розумних книжок і миттєво почав всім розповідати, як вони не знають Україну, які ми специфічні, і взагалі як не використовують навіть те, що в їхніх, західних книжках написано. Відповідь на все це можна підсумувати знизуванням плечима та вигуком "гм-м..."

Якось я прочитав історії молодої росіянки, котра була першим працівником міжнародної медійної корпорації у Москві. Вона розповідала, як також спочатку перевантажувала своїх іноземних керівників геніальними пропозиціями зі стратегіями, але одного разу їй просто відповіли: "Ми тебе почуємо, коли ти зробиш мільйон". Вона зробила, і її почали слухати.

У мене такий самий досвід. До мене також почали прислухатись, коли ми в Україні заробили перший мільйон. Ба більше, дещо з нашого українського доробку стало рекомендуватись для інших "нових ринків".

У такому підході є рація, бо розумників – хоч греблю гати. І є лише один критерій, за яким можна відсіяти пустодзвонів. Цей критерій – ефективність.

Це все справедливе не лише для сфери бізнесу. Волею історії Україна пішла від поганого комуністичного ладу і важко шукає свого місця серед поганого споживацького Заходу і поганої агресивної Росії. Велика спокуса почати творити свою третю путь. Ні, не третю, третя – це у Росії, у таких самих як ми теоретичних знавців найсправедливішого устрою. У нас вже буде четверта.

Насправді, ми всі просто ніхто і досягнення наші – нуль без палочки, щоб про когось ще говорити, що там споживацьке суспільство чи капіталістична експлуатація, або навпаки – комуністична диктатура чи традиціоналістське суспільство. Ми нічого не змогли досягти у складі комуністичної наддержави. Все, що вироблялося, воно ж розкрадалося та проїдалося, прогнило та нарешті само собою рухнуло навіть без бою.

Про традиціоналізм взагалі годі говорити, бо більше ніж півкраїни традицією вважають пам'ятники катам на своїх площах та скверах. Зараз нова традиція закладається, коли огрядний чинуша раз на рік пірнає в ополонку, а шльондри паркують свої "Лексуси" та "Порше-Каєни", накручують на голову хусточки, надягають одухотворений вираз на свою хижацьку пику та крокують до церкви, щоб там з них списали всі гріхи до наступного року. А решта – ніхто не крикне таким "ізиді!"

Нарешті, про Захід та лібералізм. Тут так багато розчарованих! А чого, шановні, ви досягли, щоб порівняти? Більшу ядерну катастрофу за наш Чорнобиль ніхто не робив? Менше за нас прямих іноземних інвестицій ніхто з колишнього СРСР не залучив, навіть із тих хто у себе громадянської війни зазнав?

Якщо я сприйму критику споживацького суспільства або лібералізму, то лише у тому разі, якщо вона виходитиме від Китайської Народної Республіки, бо вони таки спромоглися досягти економічного поступу у рамках в цілому марксистської моделі. Я почую критика з Об'єднаних Арабських Еміратів, де вражаючі досягнення стали можливими у рамках традиційної ісламської суспільно-економічної моделі. А хто такі критики з України? Агов, шановні, де ваш мільйон? Не чую! Що? Не чую!!!

Років 15 тому я спілкувався з американськими волонтерами різних організації, коли тоді ще мали ілюзії стосовно України і раді було допомогти. Пам'ятаю, як на всі їхні зауваження стосовно бруду у під'їздах я починав їм розповідати про нашу важку історію та поганого президента – тоді тільки-но обрали Кучму. Один з волонтерів, літній американець, колишній бізнесмен, що віддалився від справ, у молодості – учасник В'єтнамської війни мені казав:

- Вам не потрібен президент, що біля ваших дверей не тхнуло сечею і не лежало лайно.

- Ми не можемо перевиховати людей, якщо влада задає негідні стандарти у суспільстві, – відповів я.

- Ви не можете перевиховати тих, хто це робить під вашими дверима, але ви можете скинутись, щоб найняти консьєржа та купити парового пилососа для прибиральниці, – так бачив вихід іноземець.

Тоді я не погодився з ним. Мене хвилювали великі справи, які якби втілити, то й люмпени зникнуть. Але зараз, після років українського бігу на місці, після змарнованого суспільством шансу 2004-го року я розумію, що тай американець був правий. Ми ніколи не змінимо владу, ми ніколи не реформуємо економіку, ми ніколи не підвищимо культуру, якщо не почнемо з малого навколо нас.

В Києві вже досить багато будинків з зачиненими вхідними дверима, але в кожному є історія, коли хтось відмовляється за це платити, бо "бєдний і нєчєва у нєво варавать". Там де інші ігнорують таке скиглення та погоджуються платити зайву десятку – поступ є. Де знаходяться прихильники, а інші не можуть поступитися принципами та сплатити за жлоба на суспільну користь – там під ногами хрустять шприци, смердить фекаліями.

Це все наш вибір. І нам доведеться йти крок за кроком, з дуже повільним поступом, поки не дозріємо до того, щоб творити самім суспільно-економічні моделі або вдосконалювати існуючі. А поки не дійдемо, моделі обиратимуть нас і ми змушені будемо приймати їх такими, як вони є. Ми можемо тільки "підставитись" під ту чи іншу. А вдосконалити... Вибачте, а хто ми такі? Де наш мільйон?

Ekain 2009

http://ekainua.wordpress.com/

Стаття і коментарі, що обговорюються:

Никита "Просто розірвати зв"язок між рівнем споживання і якістю життя"!

http://narodna.pravda.com.ua/discussions/49f10bcf2beb3/

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua