Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Як нам гуртуватись

Ekain | 14.12.2008 11:21

20
Рейтинг
20


Голосів "за"
24

Голосів "проти"
4

Беззмістовні гасла вживаються більшістю не через злі наміри, а просто через звичний ужиток. Ці гасла – це як атмосферні завади радіозв'язку – ефір заповнюють але можливості пробитися змістовному сигналу не дають. Викинемо з голови гасла – народяться нові ідеї. Сьогодні розберемо заклик гуртуватись навколо (вписати ім'я політика).

Десять років тому, саме під час тодішньої фінансової кризи, вирішив я, що мої знання, мій досвід могли б піти на користь Україні, а якщо конкретніше – українській промисловості. В тій сфері я вже працював тоді, але одна справа бути діяти у межах бізнесової доцільності конкретної справи, а інша – робити щось більш загальне, може, навіть системне. Про те, щоб йти на державну службу не йшлося, вистачило мені короткого досвіду на початку 90-х. А на додаток у той час головою уряду була людина, яку я вважаю найкарикатурнішим та найнедолугішим серед всіх голів урядів, що були в Україні. Дії саме тієї людини завдали мільярдних збитків українській промисловості через досить дивне розуміння підтримки вітчизняного виробника. Це, вірне за суттю гасло, стараннями чиновників було перетворено на так зване "імпортозаміщення", яке розумілося не як виробництво вітчизняних аналогів того, що потребує внутрішній та світовий ринок, і що в Україні вдається виробляти якісно та за конкурентоспроможними цінами, а як механічне витискування імпорту з внутрішнього ринку України. Директори підприємств скаржилися тоді, що через адміністративний тиск, через відновлене телефонне право, вони просто не наважуються купувати імпортні запчастини до верстатів та обладнання, яке тоді ще було досить новим, з радянських валютних закупівель останніх років СРСР. В результаті місцеві кулібіни пробували виточувати запчастини до складної іноземної техніки. В наслідок такої активності були фактично знищені десятки тисяч одиниць дорогого обладнання, володіння яким визначає промисловий розвиток країни.

З преси я дізнався, що на досить високому рівні в Києві працює людина, яку я знав ще зі своєї батьківщини. Знав не дуже близько, перетиналися на різних подіях, віталися при зустрічі, але навряд чи він знав як мене на ім'я. Враховуючи, що ця людина непогано обізнана у питаннях промисловості та й за своєю тодішньою посадою мала пряме відношення саме до індустріального сектору, я подумав, а чи не спробувати мені зв'язатись з тим паном та запропонувати свої послуги, може, навіть безкоштовно, просто задля власного внеску в виправлення дуже прикрого стану, у якому опинилась тоді вся наша країна, а її промисловість зокрема. Тоді ще активні були старі, радянського гарту червоні директори та всілякі колишні зав секторами промисловості з компартійних структур колишньої УРСР. Саме вони і становились радниками різних високо посадовців, але те, що вони верзли у своїх інтерв'ю в ЗМІ, було просто суцільною вакханалією ідіотизму. На цьому тлі, думав я, мій досвід в іноземних індустріальних компаніях міг би стати в пригоді будь-якому посадовцю.

Якщо читачі чекають на стандартну після такої зав'язки розповідь про те, як ніхто мене не став слухати та не оцінив, то відразу скажу, що такого продовження не буде. Невдовзі я дізнався більше про лобістську активність того пана і вирішив навіть не намагатись долучитись до його клану. І це на краще, бо потім він декілька разів змінював політичну орієнтацію, встиг замельдуватись навіть на Майдані, а потім все одно знайшов себе у одній з антиукраїнських партій. До речі, на трибуні Майдану я побачив ще декількох моїх земляків. Когось я колись знав, з кимось мав спільних знайомих. Промайнула думка, чи не знайти їх, не запропонувати свої послуги по розбудові нової, помаранчевої України. Але пам'ятаючи про свої розчарування іншим земляком, який саме тоді майорів на трибуні, я стримався. І також на краще, бо люди ці потім нічим яскравим та корисним не відзначились, померехтіли ще з півроку на різних публічних посадах та у ЗМІ, а потім зникли у глибинах адміністративних і партійних апаратів.

Для чого я пишу ці спогади? А для того, щоб продемонструвати читачам хід думки людини, що хоче долучитися до державної реформаторської справи і думає, як це зробити. Якщо ви хочете просто взяти участь у мітингу, то, можливо, слід піти саме на мітинг. Якщо ви хочете вступити в партію, то також зрозуміло, куди треба йти. А куди йти, коли ви можете дати політикам фахові поради? Йти у партії та продиратись через їхні низові структури? Про негативний досвід тих, хто пішов таким шляхом, вже написано багато. Залишається розраховувати на колишні професійні або земляцькі зв'язки. Ну не бігти же вулицями зі своїми ідеями та не волати як майстер Лівша зі старого мультфільму: "А в Англії рушниці цеглиною не чистять, скажіть, що і у нас не чистили"! Доводиться як розвіднику шукати виходи на потрібних людей.

Для того, щоб, як кажуть, гуртуватись навколо політика, політик має створити відповідні структури, при чому ці структури не обов'язково повинні бути партійними. Краще, щоб вони мали громадський, а не партійних характер. Без цих структур всі заклики до розумних людей йти зі своїми ініціативами до політиків до посадовців, будуть не більше чим просто красивим гаслом на публіку.

Дехто з наших політиків мислить у такому ж напрямку та щось подібне вже провернув. Пригадаємо Інну Богословську з її "Озимим поколінням", які по всій країні організовували пиття чаю з печивом та розмови з місцевими розумниками стосовно шляхів розвитку всіх сфер суспільства і держави. Яка масована інформаційна підтримка тоді була! Але вся ця акція виявилась не більшим, ніж кампанією загальноукраїнського плагіату, коли в місцевих інтелектуалів, що зголодніли по людяному спілкуванню з собі подібними ціною витрат на чай і каву просто видурили свіжі думки, щоб використовувати їх потім у власних політичних кампаніях. Тай навіть використати гідним чином не спромоглися – просто видали якусь непримітну брошурку з фейсом пані Інни, яку потім роздавали у агітаційних ятках під час виборів березня 2006-го року.

Подібну кампанію, але вже без посиденьок за чаєм та кавою, з використанням інтернету спробувала провести і інша наша знакова жінка в політиці. Структурами пані Тимошенко були створені спеціальні сайти, де кожний бажаючий міг поділитись своїми думками, надіслати свій проект або пропозицію. І знаходилось багато наївних людей, хто залишав там досить непогані ідеї. Потім цей проект спустили на гальмах, і, здається, ідеї не знадобились. Принаймні, їхнього впливу по промовах пані Тимошенко та її команди не помітно.

Більше прикладів спроб політиків налагодити зв'язок з громадою стосовно нових ідеї я не пригадую. Як бачимо, навіть при бажанні гуртуватись навколо політичного лідера людині просто не можливо це втілити в реальність. Гуртуватись навколо когось можна під час екстремальних обставин, на майданах. Там лідера можна принаймні прикрити своїм тілом. На Майдані у 2004-му році сотні тисяч людей були готові собою заслонити тих, хто надихав їх з трибун. Але ніхто з тих, хто очолював помаранчеву революцію, не подбав про те, як зберегти зв'язок зі своїми прихильниками у мирному житті. Плагіаторські потуги наслідувати Богословську на більш технологічному рівні не враховуються. Тому зараз заклики гуртуватись навколо того чи іншого лідера просто чергові гасла буз змісту. Практичним втіленням їх може бути лише голосування за певну особу на виборчій дільниці або участь у агітаційній кампанії. Та ще теревені на форумах. Не більше.

Який же вихід? На мою думку, не варто чекати, поки політики порозумнішають та створять нам умови для підтримки їх любимих. Ми можемо гуртуватись навколо ідей і завдань. Одним з прикладів такого гуртування є "Спільнота українських націоналістів" на НП. Повинні створюватись і інші спільноти в кібер-просторі і у реалі. З таких спільнот можуть вийти лідери, які створять політичні гуртки, потім громадські організації, нарешті партії – тобто пройдуть нормальний шлях формування нової політичної сили, нового кола лідерів.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua