Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Неконституційне ставлення до конституційної державної української мови у сучасній Україні

Східний Погляд | 28.06.2011 12:33

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
2

Чужою мовою розмовляє у державі або гість,
або найманець, або окупант,
який нав'язує їй свою мову.
Карл Маркс


Неконституційне ставлення до конституційної державної української мови у сучасній Україні
Про значення української мови як державної написана не одна стаття. І прикро, що напередодні 20-ї річниці незалежності України і в день 15-ї річниці з дня прийняття Конституції України у статті 10 якої закріплений державний статус української мови, приходиться знову порушувати це питання.

Сьогодні можна говорити про явні ознаки етноциду найбільшого корінного етносу України – українців. Етноцид, на відміну від геноциду, означає знищення культури народу, а не фізичне винищування самих людей. Кінцевою метою етноциду – різновиду етнонаціональної політики (політичної поведінки) – є знищення конкретного народу (етносу). На відміну від геноциду, який досягає тієї самої мети шляхом фізичного винищення людей, належних до етносу, етноцид може проводитися комплексом заходів, що руйнують системні зв'язки всередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етноциду – знищення основних ознак етносу (етнічної території, мови, культури, історичної пам'яті, самосвідомості). Найбільше зусиль у здійсненні політики етноциду докладається для знищення національної мови (лінгвоцид, мововбивство).

Щодо неконституційного ставлення до державної мови, то передовсім це стосується державних посадовців, які нехтують вимогами Конституції України і чинного законодавства. Попри те, що їхній обов'язок – вживати українську мову як мову офіційного спілкування під час виконання ними службових обов'язків, – вони невиправдано використовують мову сусідньої країни у публічній діяльності, демонструючи тим свою неповагу не тільки до українського етносу, а й до української держави.

Як прояви етноциду можна вважати і протиправні рішення, ухвалені деякими органами місцевої влади, зокрема, Запорізької та Луганської обласних рад, спрямованих на звуження сфери функціонування української мови, а також спроб русифікувати освітній і виховний процеси деякими чиновниками на місцях, зокрема, в Києві, Одесі, Донецьку, Макіївці та інших містах.

Сюди ж відноситься і дискримінація україномовних шкіл. Наприклад, у Чернівецькій області початкові школи з українською мовою навчання забезпечені "Букварями" на 82%, читанками на 71%, підручниками математики та української мови на 74% та 66% відповідно. Водночас школи з російською та румунською мовами викладання забезпечені підручниками на 100% та 120% відповідно.

В Україні процвітає таке негативне явище, як українофобія. Академік Іван Дзюба у книзі "Нагнітання мороку. Від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів початку століття ХХІ"

дослідив коріння сучасної українофобії. У ній він аргументовано доводить, що вже у незалежній Україні, за підтримки правлячої олігархії та залежної політичної еліти, "відбувається системна компрометація національних історичних та культурних цінностей і насаджування ідеології російського неоімперіалізму". Головне, зазначають ідеологи російського неоімперіалізму, – правильно спрямувати шкільну освіту, відівчити молоде покоління від рідної мови й запровадити "меры против периодической печати на украинском языке". На реалізацією цього плану, як зазначає І.Дзюба, Росія виділяє неабиякі кошти для: організації "козацтв" і "товариств"; оплати послуг інтернетним жабам-ропухам, які на всіх Інтернет-кутках і перехрестях вигукують стандартні набори словосполучень типу "свидомиты-нацики" та "все хохлы – ублюдки и дегенераты" (НП – не виключення, прочитайте деякі коментарі й одразу їх розпізнаєте); засновують фонди, громадські організації, "Миры" та інше.

Про інші прояви українофобії як етноциду можна прочитати тут.

Ще один із проявів етноциду – не допускати, щоб Боже слово в Україні звучало українською мовою, не дозволяти священикам проповідувати по-українському. За цим суворо стежить РПЦ та її посланець в Україні УПЦ МП. Свою місію в Україні вони вже й не приховують і доказом цього є двоголовий птах – символ сусідньої держави, який зручно примостився на березі Дніпра.

Занепокоєння викликає і звуження сфер використання української мови в українському інформаційному просторі: більшість українських телепрограм виходять російською мовою; на телеекранах демонструються російські фільми (україномовні субтитри не виконують ту функцію, яку виконує повноцінна жива мова); офіційні веб-сайти Луганської обласної ради та Луганської міської ради функціонують тільки російською мовою, всупереч постанові Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року N3 "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" та спільному наказові Держкомтелерадіо і Держкомзв'язку від 25 листопада 2002 року N327/225 "Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади" тощо.

За роки незалежності в Україні майже зруйновано кіновиробництво. В газеті "Літературна Україна" від 26 травня 2011 р. йдеться про припинення Міністерством культури України фінансування фільму про останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського у той час, коли воно активно фінансує російські фільми, зокрема так званий "українсько-російський" фільм "У суботу", де режисер, оператор, художник, композитор, продюсер, актор ніякого стосунку до України не мають. Міністерство культури України виділило на цей фільм 13 млн. 400 тисяч гривень. За ці кошти могло дебютувати 28 молодих режисерів, операторів та композиторів з України!

Не сприяє шанобливому ставленню до державної мови як однієї з основ конституційного ладу в Україні і те, що вищі посадовці України не підтримують україномовні засоби масової інформації, зокрема проігнорували звернення Комітету захисту українських журналістів щодо встановлення Дня українськомовної преси, натомість патронували проведення в Україні конгресу Всесвітньої асоціації російськомовної преси.


Не можна сказати, що українці байдуже сприймають те, що відбувається в українському культурному просторі. В містах держави проходять акції на захист рідної мови, акції протесту проти свавілля місцевих чиновників щодо української мови й україномовних шкіл. Ось тільки декілька цьогорічних акцій: Київ (сайт Новинар), Донецьк (сайт ТСН), Чернівці (сайт Буковина толерантна).

А ось декілька прикладів, як захищають державну мову в інших країнах.

Актуальним на цьому тлі є "Звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. В.Стуса до Президента України В.Ф.Януковича щодо системних порушень конституційного статусу української мови як державної", оприлюдненого на сайті "Слово і діло" 24 червня 2011 р. з нагоди 15-річчя прийняття Конституції України.

Не будьмо байдужими до рідної мови!

Чия мова, того й держава!

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua